Десять випусків школяриків молодших класів благословила на подальше навчання вчитель Зимнівського НВК Любов Назарова.
Учителі – це люди, які залишаються в нашій пам’яті і в нашому серці назавжди. Особливо зворушливі спогади завжди викликає перший учитель, той, який навчив читати і писати, першим відкрив безмежний простір життя. Але є у шкільному житті такий вид педагогічної діяльності, який наче залишається за кадром, хоч роль його надзвичайно велика. Немає у нас ні класного керівника вищої категорії, ні заслуженого класовода. Немає таких кваліфікацій і звань. А саме класовод і класний керівник виконують чи не найбільшу місію педагога – сформувати колектив, розвинути дитину як особистість. І саме класовода та класного керівника в першу чергу запрошують на зустрічі шкільних друзів. І саме вони плачуть від радості, що змужніли, стали справжніми людьми їхні пташенята. А що ж відчувають ці педагоги, коли проводжають своїх вихованців?
- Відчуття завжди і радісне, й сумне одночасно, - ділиться класовод Зимнівського НВК Любов Назарова. – За чотири роки навчання звикаєш до діток, як до рідних, а коли вони переходять в середню ланку навчання, кажу їм: «Ми будемо бачитися, вітатися, спілкуватися, але вже ніколи я не зайду до вас як учитель». І від цього стає сумно, але розумієш, що життя йде вперед і завтра за парти сядуть нові маленькі учні, яким потрібні твоя любов і турбота.
На педагогічному рахунку Любові Федорівни 10 випусків учнів молодших класів. Це ціла плеяда доль, відкриті вчителькою маленькі планети.
Народилася Любов Федорівна у Зимному в 1956 році. Після закінчення Володимир-Волинського педагогічного училища трудову діяльність розпочинала в Ласкові, затим закінчила заочно факультет української мови та літератури Луцького педінституту. З усмішкою пригадує, як їздила отримувати диплом з крихітним сином, через якого її не пустили на випускний банкет до ресторану. Здавалося, ніякого предмета, крім української мови, викладати не зможе, та, коли перейшла до Зимнівської школи, їй доручили молодших школярів. Відтоді Любов Федорівна незмінно на посту класовода.
- Ні разу не пошкодувала, що не стала вчителем мови. Я навчаю рідної мови молодших школяриків. Така специфіка роботи класовода, - каже Любов Федорівна. – А які ці діти щирі, привітні, довірливі. На той час, коли я стала класоводом, не всі дітки відвідували садочок, були дуже домашніми, боялися залишитися без мам. Пригадую хлопчика, який на святі Першого вересня ні на крок не відпускав від себе маму, водив за нею очима. Так вона всю лінійку стояла за ним.
Любов Федорівна зазначає, що від класовода залежить і подальше навчання учня. Головне – сформувати колектив, навчити дітей разом працювати, відчувати відповідальність одне за одного, дружити, допомагати. І все ж діти підростають і розлучаються з першою вчителькою. Що далі? Напевно, енергетичний незримий зв’язок не переривається.
- Десять випусків – це багато доль. Уже мої діти стали дорослими. Багато хто привів своїх дітей, і вони стали для мене як для вчителя татами і мамами моїх учнів. Відрадно, що ніхто з моїх учнів не пішов хибним шляхом. Усі знайшли своє місце в житті, стали порядними людьми. Я горджуся ними. Так складалося, що у мене завжди була велика наповнюваність класу. Отож працювати було складно, але дуже цікаво.
На столі перед учителькою багато світлин, і майже на кожній Любов Федорівна разом зі своїми учнями. Веселі та серйозні, заклопотані й усміхнені дивляться зі світлин дитячі обличчя. І про кожного з них Любов Федорівна має що розповісти. Таке вже серце класовода: не забути жодного учня, жодного обличчя. Вони і зараз, ставши дорослими, залишаються її дітьми. Вчителька дуже радіє їхнім успіхам.
- Кожен класовод і класний керівник – це вчителі, а класний керівник – ще й викладач певного предмета. Але, керуючи дитячим колективом, ми наближаємося до них не як до учнів, а як до юних особистостей. Вивчаючи предмет, учні осягають правила, закони. У класовода і класного керівника правил немає. Тут потрібно вивчити і зрозуміти кожну дитячу душу, збагнути прагнення дитини, осягнути її внутрішній світ. І це не просто індивідуальний підхід. Це щось більше, глибше… Для того щоб збагнути серце дитини, потрібно їй віддати своє. На це здатні лише батьки, а класовод значною мірою їх заміняє у школі. Ось чому ми здобуваємо право залишатися і в пам’яті, і в серці дитини.
Любов Федорівна – учитель вищої категорії, має звання «Старший вчитель», а головна для неї нагорода – любов її випускників і сьогоднішніх учнів.
Антоніна Булавіна, с. Зимне, Володимир-Волинський район
Коментарі