Історія, яка днями трапилася в одному з кіосків на продовольчому ринку, облетіла усі можливі і неможливі куточки володимирських груп у соціальній мережі «Фейсбук». Окрім того, у редакції нашої газети з’явився «сигнал» головної героїні (в доброму розумінні слова) цієї історії.
Історичний музей імені Омеляна Дверницького долучився до роботи з переселенцями, які прибули до княжого міста. 26 березня 20 осіб із Харкова, Запоріжжя, Волновахи, Бучі запросили на пізнавальну екскурсію «Стежками стародавнього Володимира».
«На пероні, на люднім пероні, де розлуки і зустрічі плачуть, хтось розсипав троянди червоні, і, здається, ніхто їх не бачить…», – співається у відомій пісні на слова волинського поета Олександра Богачука. Справді, залізничний вокзал – це місце, де зустрічається багато людей із різними долями.
Кожне маленьке місто має свою неповторну атмосферу: будь-яка вуличка, провулок чи сквер можуть розповісти неймовірну і цікаву історію. Жителі міста – теж непересічні особистості, кожна родина має свої традиції. Сім’я Панасевичів належить до старожилів Володимира.
Історія міста Володимира надзвичайно багата і налічує не одне тисячоліття. Так історично склалося, що у нашому місті є багато християнських храмів, які будувалися впродовж століть. Деякі з них назавжди втрачені, а деякі будуються і в наш час.
14 лютого у всьому світі святкуватимуть День закоханих, святого Валентина. Чоловіки даруватимуть жінкам квіти, подарунки і «валентинки».
«Мій дім – моя фортеця», - сказав хтось з мудрих людей. Справді, для кожного з нас рідний куточок, де ми вперше почули голоси мами і тата, де вчилися ходити і пізнавати світ – це найважливіше на землі місце. Проте кожен будинок має свою неповторну історію.
29 січня 1918 року відбулася одна з найвідоміших і найсумніших подій в новітній історії України – битва під Крутами.
В історії міста Володимира були люди, які залишили по собі добрий слід. Досліджувати життя таких особистостей дуже приємно, хоча багато з них уже відійшли у Вічність, та досі відчувається енергія добра, яку вони дарували оточуючим. З цієї нагоди мені згадалися слова американського політика Авраама Лінкольна, який сказав: «Коли я роблю людям добро, то й мені добре.
У Локачах БДЮТ Локачинської селищної ради створив краєзнавчий проєкт «Великі історії маленького містечка». Його присвятили 410-ій річниці надання Локачам Магдебурзького права.
Як зазначає керівниця етностудії БДЮТ Інна Ковальчук у спільноті проєкту, тут розповідатимуть історії про Локачі, яких уже давно немає.