А ще Алла Дмитрівна Процюк розводить кролів, вирощує малину та ожину, чудово вишиває і в’яже.
Щоб поставити на ноги дітей, зайнялась господарством
Життя настільки не передбачуване, що в людях, яких знав майже все життя, раптом помилишся, а в тих, з ким мало спілкувався, раптом зробиш дивовижне відкриття. З Аллою Дмитрівною Процюк, яка проживає в селі Чесний Хрест, знайома давно. Шляхи пересіклися в сільській школі. І ось , вже мене як кореспондента, Алла Дмитрівна запросила до відвертої розмови і… стала відкриттям.
Алла Дмитрівна народилася в 1967 році в селі Чесний Хрест Володимир-Волинського району. Після закінчення школи продовжила навчання в педагогічному училищі імені А. Кримського, де освоювала фах вчителя початкових класів. З 1990 по 1995 рр. навчалася у Волинському державному університеті на факультеті української мови та літератури. 13 років працювала в Селецькій школі, затим – у міських школах №2 і № 4. Далі почалися життєві складнощі, про які з етичних міркувань розповідати не будемо.
Нині Алла Дмитрівна проживає в рідному селі, мати двох дорослих дітей, бабуся трьох онуків. Ростити дітей довелося самій та й ще доглядати важко хвору матір. Змушена була зайнятися домашнім господарством. У 2008 році купила 6 кролиць, але досвіду по догляду за тваринками не було, і хоч боролась за їх життя, але зберегла лише дві. Тоді підняла відповідну літературу, знайшла книгу по кролівництву і почала догляд за іншими, вже освоєними технологіями. За деякий час із 2 кролиць вивелось 100 голів кролів. 5 років тому, коли купівельна спроможність людей була вищою, в господарстві Алли Процюк утримувалося до 600 голів кролів.
- Зараз люди стоять у чергах за дешевою курятиною. Проте не можна бути впевненим, що цей продукт не напічканий хімією. Мої ж кролі харчуються лише домашніми продуктами: бурячком, гичкою, зерном, сирою картоплею. Всі продукти натуральні і не містять «хімії». Королі добре вгодовані. З 5-ти кролів натоплюю 1 літр жиру. А ви знаєте, що таке кролячий жир? На ньому не лише можна смажити, а й лікувати рани, порізи, сонячні опіки влітку. Мій син нині працює на птахофабриці. Робота не легка, але, завдяки здоровому харчуванню, у тому числі споживанню кролячого м’яса, за 2 роки ні разу не хворів, - розповідає Алла Дмитрівна.
На запрошення господині робимо невелику екскурсію до двох кролятників . У чистих клітках на нас дещо злякано дивляться полохливі «мешканці». Алла Дмитрівна зізнається, що любить своїх кроликів, пестить їх, коли вони є маленькими пухнастими клубочками, а тому власноруч забити тваринку не може. Вже потім сама зніме «шубку», розчленує тіло забитого кроля.
Окрім того, кролячий гній господиня садиби використовує як добриво, оскільки він не містить хімічних добавок. На 80 сотих городу, які Алла Дмитрівна обробляє сама, густо росте плантація малини, яка, не зважаючи на пізню осінь, ще радує соковитими плодами. Також поряд не менша ділянка, засаджена полуницею, яка цвіте і понині. А недавно пані Алла придбала ожину сорту «Натчес». Отож , свіжі ягоди пропонує покупцям з травня до пізньої осені. А ось вазонів як таких у господі немає. Тут у горщиках зеленіє свіжа петрушка, цибуля, кріп.
Є у Алли Дмитрівни і улюблене хобі. Це вишивання і в’язання. У ікони Спасителя 100 тисяч хрестиків та понад 40 кольорів. На цю роботу майстриня витратила 5 місяців.
- Я люблю переймати візерунки з картин і неодмінно добавляти щось своє, - каже Алла Дмитрівна. – А ще в’яжу гарні і теплі кофти, светри, шарфи, сукні, жилети. Бажання вишивати з’явилося ще в 1983 році. Тоді я придбала шпиці і зв’язала сукню. Пригадую, як бабуся сиділа поруч і розбирала невдалі петлі. Згодом захотіла в’язати крючком, знову звернулась до посібників, але все-таки залишилась вірною шпицям, - пригадує майстриня.
Мета мого майбутнього бізнесу, щоб місто харчувалося натуральними продуктами, а село могло реалізувати свою продукцію за цінами, гідної їх праці.
Творчі люди не знають спокою. Вони завжди в пошуку. Свого часу 8 років Алла Процюк працювала в Ковелі помічником кухаря в барі в холодному цеху, де виготовляли салати. У жінки залишилось багато книжок щодо приготування та оздоблення салатів. Ось і прийшла думка: а чому ж не створити власне виробництво домашніх салатів?
- Маю сказати, що між фермерським і домашнім салатом є різниця. Фермери все-таки вносять у грунт всілякі добрива, тоді як домашні салати виготовляються лише з домашніх продуктів, які виросли на грунті без хімічних домішок, - пояснює пані Алла.
Звичайно, для здійснення свого задуму Аллі Дмитрівні потрібне приміщення. У зв’язку з тим, що припинила діяльність Селецька школа , вивільнилося приміщення шкільно їдальні. І ось тут виникла проблема.
- Ні для кого не секрет, що сільський голова В’ячеслав Артурович Католик постійно обіцяв сприяти розвитку місцевого бізнесу, - ділиться Алла Дмитрівна. – Село затихає. Молодь або на заробітках, або, не маючи роботи, тікає із села. Я мала розмову з паном Католиком щодо використання колишньої їдальні для мого виробництва. Він обіцяв зустрітися зі мною, обговорити плани, оглянути приміщення, задокументувати все кухонне оснащення. Я запевнила сільського голову, що матиму послідовників, адже сільські жінки талановиті і майстерні. В’ячеслав Артурович обіцяв підтримку, але запланована зустріч не відбулась. Голова взяв відпустку. А я ж чекаю, готувалася до обіцяної зустрічі. Склалося враження, що пан Католик зумисне уникає зустрічі і приміщення їдальні планується під щось інше. Давайте поміркуємо про те, що децентралізація була впроваджена для розвитку місцевих громад. У нашому випадку чомусь розвиваються лише дві центральні садиби. А ми як периферія мусимо самі виживати. Мета мого майбутнього бізнесу, щоб місто харчувалося натуральними продуктами, а селяни реалізували свою продукцію за цінами, гідними їх праці, а не за копійки продавали перекупщикам. До того ж хочу полегшити роботу домашнім господиням. Готування салату – справа кропітка, займає багато часу, а тут вони придбають готові страви за доступними цінами. Крім того, маю намір виготовляти пахлаву, зефір, мармелад, домашні цукерки без консервантів, барвників та ароматизаторів. Прагну налагодити виробництво до новорічних свят. Хай ласують смаколиками не лише мої внуки, а й всі дітки. Дуже хочеться, щоб ласувала і Марія-Воля, яка фактично вже відрізана від світу.
- Алло Дмитрівно, а як ви ставитеся до конкуренції, адже і в Сельці, і в Чесному Хресті працюють торгові точки?
- Я тільки за здорову конкуренцію. Кожен підприємець робить свій вибір і залишає право вибору за покупцем. Крім того, я готова до співробітництва. Підприємці можуть і в мене закупляти продукцію, і робити свою торговельну надбавку. Але на даний час потрібна активна позиція сільського голови. А то складається враження, що у В’ячеслава Артуровича слово розходиться з ділом, і це породжує недобрі як для нього самого домисли у людей. Отож сподіваюсь, що в наступних номерах з’явиться повідомлення про відкриття у Сельці нової торгівельної точки або ж зустрінемось там, куди мене, вибачте, пошлють… Користуючись нагодою, хочу звернутися і до керівництва інших громад, які готові надати можливість для розвитку бізнесу. Я залюбки співпрацюватиму. Дуже хочеться, щоб села ожили, а не занепали, щоб сільська молодь не шукала щастя в чужих краях, а трудилася на рідній землі. А це відбудеться лише тоді, коли слова керівництва не будуть розходитися з ділом.
Попрощавшись з Аллою Дмитрівною, зворотній шлях повільно долала пішки. І не могла не подумати про те, що вечірньої пори, коли втомлені люди, які мешкають у Чесному Хресті, після робочого дня змушені долати 4-хкілометрову відстань від Селецької зупинки до свого села. Адже маршрутка до Чесного Хреста їздить тільки двічі на день і лише в передобідній час. Але і ці рейси здійснюються завдяки вимогам жителів села, серед яких була і Алла Дмитрівна Процюк. Важко зрозуміти, чим завинили перед владою люди, яким доля визначила народитися в периферичних вимираючих селах і на кого ж все таки працює місцева влада?
Антоніна Булавіна, с. Чесний Хрест, Зимнівська ОТГ
Коментарі