Історія Володимирщини налічує багато тисяч років, і кожен населений пункт має щось цікаве та неповторне. У гирлі, де річечка Луга, права притока Бугу, впадає в нього, здавна розташувалося маленьке прикордонне містечко Устилуг.
Устилуг уперше згадується в давньоруських літописах ще в 12 ст.
Князь Ізяслав Мстиславич поселив там своїх союзників – угорців. Над Західним Бугом знаходиться городище 10 ст., а у 11-12 ст. Устилуг належав до Галицько-Волинського князівства.
Упродовж своєї історії Устилуг мав різні назви – Устилугов, Усцілуг, Ружиямпіль.
Назву Ружиямпіль містечко дістало від польської шляхтянки Розалії Ружі Потей, яка отримала місто в дарунок від польського короля Августа ІІІ. На гербі цієї пані було зображено золоту троянду на синьому тлі. Проте невдовзі місто знову стало називатися Устилугом.
На початку 18ст. у цьому прибузькому містечку будується костел католицького ордену капуцинів. Ченці-капуцини з’явилися в Італії у 16 ст., а згодом поширилися по всій Європі. Обов’язковим елементом їхнього одягу був капюшон (із латинської мови – капуцино, звідси і назва ордену). Костел було зведено італійським архітектором Павло Фонтано при фінансовій підтримці Розалії Потей.
Наприкінці 18 ст. Устилуг входить до складу Російської імперії. У 1812 році розпочинається війна Росії із Францією, у той час в Устилузі знаходилася третя царська армія під командуванням генерала О.Тормасова.
На початку 19 ст. при підтримці польського просвітника Тадеуша Чацького в Устилузі було відкрите міське училище з польською мовою викладання. Його закрили у 1830 році після повстання поляків проти Росії. Наприкінці 19 ст. в містечку збудували дерев’яну православну церкву, меценатом якої був дворянин Дмитро Грозов із родиною. Йому також належало село Ізов.
Оскільки Устилуг знаходиться на західному кордоні, на перетині важливих європейських шляхів, то там здавна активно розвивалася торгівля, працювали ремісничі майстерні, дрібні крамниці, відбувалися ярмарки.
Наприкінці 19 ст. Устилуг мав славу портового містечка: по Бугу, до Гданська і далі – до Європи сплавлялися до 30 тисяч пудів зерна, деревина.
Наприкінці 19ст. в Устилузі народилося двоє людей, які прославили наш край у світі. Зокрема, тут побачила світ Олена Хохол, яка народилася в сім’ї вчителів. Згодом Олена Миколаївна стала доктором медичних наук професором, рятувала дитячі життя і була єдиною жінкою з Волині, що виступала в Організації Об’єднаних Націй із питань захисту материнства і дитинства.
Також у містечку над Лугою народився Петро Бромірський – знаний художник і скульптор. Він помер від тифу зовсім молодим, але встиг за своє життя написати багато картин, які нині зберігаються в Третяковській галереї у Москві – одному з найбільших музеїв світу. Бромірський дружив із відомим російським художником Михайлом Врубелем.
На зламі 19-20 століть в Устилузі жив і творив Ігор Стравінський – всесвітньо відомий український і російський музикант. Тут він разом зі старшим сином Гурієм збудував будинок, який зберігся донині. Там митець написав свої кращі твори – «Весна священна», «Весіллячко» та ін., які принесли йому світову славу. У будинку композитора нині знаходиться його меморіальний музей і музична школа. Поруч ростуть столітні липи, посаджені Стравинським. Там же знаходиться погруддя митця.
Значний внесок у розвиток Устилуга зробили поміщики Бєлянкіни, які проживали там на межі 19-20 ст. Їм належало понад 2 тисячі десятин землі, два водяні млини, кілька заводів, на яких працювало місцеве населення. Була побудована вузькоколійка, проводилися торфорозробки, працював лікар.
Поміщик Григорій Бєлянкін отримав освіту у Філадельфії (США), мав фах корабельного інженера. В Устилузі він збудував будинок, схожий на пароплав (на місці колишнього палацу Любомирських).
Григорій Бєлянкін був одружений із Людмилою Носенко – донькою київського юриста Гаврила Носенка, який мав в Устилузі великий маєток. Друга донька Носенка, Катерина, була одружена з композитором Ігорем Стравінським.
Старожили розповідали про Бєлянкіна як про добру і порядну людину: він збудував школу для дітей своїх слуг, допомагав бідним, уперше в Устилузі став вирощувати помідори. Саме у нього міщани вперше побачили велосипед та автомобіль.
Тож маленьке містечко Устилуг стало улюбленим для багатьох видатних людей.
У часи Першої світової війни чимало устилужан були евакуйовані на схід. А у 1921 році місто увійшло до складу Польщі.
На світанку 22 червня 1941 року прибузьке містечко першим відчуло на собі удар фашистів.
Нині в Устилузі проживає понад 2 тисячі людей, розвинена інфраструктура.
Уже понад 8 століть стоїть на Волині містечко Устилуг – ворота до Європи, звідки іноземці розпочинають знайомство з чудовою країною – Україною.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
Коментарі