Баран, який визнав себе бараном, повинен чітко марширувати під дріб барабанів, що вибиває московський барабанщик. Пригадайте, як у Маяковського: «Кто там шагает правой? Левой! Левой!». Або у Бертольда Брехта: «Йдуть барани в ряд, б’ють барабани. Шкури для них дають самі барани». Петро І, Катерина ІІ, а перед ними Олексій Михайлович – перший з династії Романових, тепер Путін і вся когорта, що коло нього, усі, що втерлися в християнство своїми бридкими ногами, переслідуючи лише одну ціль – самим стати богами. Але уже богами нової релігії, бо стара є опіумом для людей, яка не змогла виконати головного завдання – із дитини Божої зробити раба, а затим уже – зробити раба людського, який мав би їх обслуговувати, а потім вивести з нього манкурта. Як казав Іван Франко, «неробів горсть мала себе вважає світом, паном всієї землі і ціллю всього, що на світі!». А коли він втямить, той раб, що на тих баранах шкури ті, що здерті з нього, і про це насмілиться сказати, то тільки пошепки, бо як скаже вголос, то того барана перевиховають, нагадають йому його призначення у тому марші, нагадають, що він – ніхто, не геній, а його геніальність – не його скарб, а взятий із комори його племені.
Ми знаємо, що період татарщини був періодом централізації стародавньої Московії і спотворення їхніх звичаїв. І що? Хіба міцність і могутність теперішньої Московії не є результатом цієї централізації? Хіба у їхніх звичаях і домашньому побуті вже згладились сліди панування азіатських варварів? Щоб переконатися в цьому, досить тільки порівняти звичаї простого народу Малоросії, яка мало потерпала від іга татарського. У малоросів значно більше поезії і людяності, ніж у побуті московського простолюдина. У них спостерігається замкнутість сімейного життя, лінощі, байдужість. Застій і нерухомість стали основними елементами історичного життя старої Московії.
Але історія повторюється. Знову через усю Україну іде стадо баранів, і знову спереду б’ють барабани. Але барабанщики таки із нашого роду. І заняття їхнє диктується власними інтересами. А барани ніяк не можуть збагнути, що барабани зроблені таки з їхньої шкіри. Людина, хоче того чи ні, відкриває в собі Бога, а світло назве світлом. А тому дослухайтесь до себе, пізнайте себе, прийдіть до криниці національної пам’яті, якщо вона ще залишилась. Почистьте криницю – і ви побачите, як забринить чарівний струмінь національної пам’яті, і поверніться у рами своєї нації. Пийте ту воду життя – і залишитеся у красоті свободи і здоров’я. Віра гори верне!
Дмитро Себій, с. Верба, Оваднівська ОТГ
Коментарі