Село Зимне має давню історію, яка сягає глибини віків. Сліди людського життя у Зимному зафіксовані з найдавніших часів, ще з епохи палеоліту – кам'яного віку. Це підтверджують археологічні розкопки, які проводив відомий історик Олександр Цинкаловський. На цих землях були знайдені візантійські монети, монети Римської імперії. Одне з місцевих урочищ має назву Товарна Гора, що підтверджує про розвиток торгівлі на цих землях. Адже річка Луга є шляхом, який поєднував Волинь із Європою, зокрема із Балтійським морем.
Місцеві старожили розповідають, що назва села Зимне походить від Зимового княжого будинку, у якому жив князь Володимир Великий, коли приїздив сюди на полювання.
Слава села пов'язана із відомим жіночим монастирем і його реліквією іконою Зимненської Божої Матері, яку ніби то подарував монастирю князь Володимир.
Перші ченці жили у Зимному в печерах. Історик і археолог Олександр Цинкаловський у своїй магістерській праці «Сліди християнства на Волині до князя Володимира» писав, що знайдені ним у Зимному хрестики свідчать, що християнство на Волині було прийнято раніше, ніж у Києві.
Зимне згадується у 1450 році, коли литовський князь Свидригайло надав село та довколишні села боярину Немирі.
Великий князь Казимир Ягелончик своїм привілеєм підтвердив надання князя Свидригайла боярину Немирі.Селом проходила Львівська дорога — середньовічний тракт, що вів з міста Володимира до Львова.
У 1724 році князь Казимир Чарторийський продав «Зимненські маєтки» разом з Кропивщиною у селі польському шляхтичу — волинському каштеляну (людина, яка була наглядачем у маєтку чи королівського замку) та володимирському старості Михайлові Чацькому. Нащадки М. Г. Чацького володіли маєтком у Зимному принаймні до кінця ХІХ ст.
Зимненське городище розташоване на півострові серед заболоченої заплави річки Луги за кілька кілометрів від сучасного Володимира, поблизу с. Зимного. Круті схили півострова полегшували його захист, і тому це місце здавна було обжите людьми. У результаті проведених тривалих розкопок тут виявлено й досліджено багатошарову археологічну пам’ятку рештки двох поселень племен міді, що прийшли на зміну одне одному (3 тис. до н. е), ранньозалізної доби (4-3 ст. до н.е.), та ранньослов'янське городище (6-7 ст. н. е.).
Городище (поселення, укріплене валами та ровами) існувало поблизу с. Зимного приблизно 1500 років тому. Це одне з найдавніших слов'янських поселень, яке вже можна вважати осередком міста. 1500 років тому, приблизно водночас із появою в дулібів Зимненського городища, подібне «зародкове місто» виникло й у полян і отримало назву Києва. Виникнення таких городищ як осередків ремесла, торгівлі, адміністрації пов'язують з розкладом первіснообщинного ладу і зародженням класового суспільства та державності. Саме в той час окремі племена об'єднуються в племінні союзи, які пізніше переростають у племінні князівства. Осередком племінного союзу дулібів було Зимнівське городище; натомість об'єднавчим центром для групи племен, які розташовувалися стало розташоване над Бугом городище Волинь.
Городище в Зимному належить до ареалу однієї із найбільших слов'янських культур раннього середньовіччя – празько-корчацької культури.
У плані городище має форму неправильного трикутника довжиною 135 м, найбільшою шириною у південно-східній частині 65 м, найменшою у північно-західній — 14 м. Загальна площа укріпленої частини — приблизно 0,45 га.
Розкопки Зимненського городища показали, що воно було захищене частоколом та стіною з покладених одна на одну дерев'яних колод, закріплених вертикальними стовпами. В систему укріплень входили також три башти та велика дерев'яна споруда, прибудована до стіни з внутрішнього боку. Знайдено зброю та речі з військового обладунку — отже, тут перебували дружинники та, ймовірно, один з вождів. Як засвідчують знахідки виробів та знарядь праці, у межах укріплень розвивалися ремесла: косторізне, ковальське, ювелірне. Зокрема, виготовляли бронзові, срібні та залізні прикраси: браслети, пряжки (одна з них формою нагадує птаха). Збереглися й ливарницькі формочки, тигельки, ковадло. Для обробітку каменю застосовувався токарний верстат. Знайдено також візантійську монету імператора Юстина, або Юстиніана.
Приблизно в середині VII ст. н. е. городище, повністю знищене аварами, перестало існувати. Як припускають історики, частина жителів з-під Зимного, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на якій нині розташовується місто Володимир-Волинський.
На початку 20 століття городище досліджували Ян Фітцке й Олександр Цинкаловський. У 60 роках – Юрій Захарук, Михайло Пелещишин. Наприкінці 20 століття городище досліджували Григорій Охріменко і Тарас Милян.
І до наших днів над річкою Луга у Зимному височіють кілька пагорбів, які ще й досі пам'ятають, як у цій місцевості вирувало життя – функціонував замок, жваво розвивалася торгівля, одні покоління людей змінювали інших. Адже на Зимненському городищі люди проживали ще 6 тисяч років тому і це свідчить про те, що земля Володимирщини була обжита людьми з давніх-давен.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі