Неподалік костелу святих Якима і Ганни у Володимирі-Волинському розташований невеличкий сквер, а у ньому і нині можна побачити мури , яким понад 200 років, колись вони оточували монастир братів-капуцинів.
Орден монахів капуцинів був утворений в Італії у 1525 році. В той час в Європі ширився рух Реформації – Мартін Лютер виступив проти Папи Римського і католицької церкви. Церква відповідно відреагувала – так виник орден капуцинів, які протидіяли реформаційному рухові. Капуцини завзято захищали папську духовну владу в церкві, активно займалися місіонерством.
Основні принципи життя капуцинів – дотримання цнотливості, аскетизму і бідності, тому вони жили на пожертви вірян . Окрім традиційного чернечого одягу , на голові носили каптури(капюшони), звідси і назва ордену - «capucino”- капюшон, каптур.
У костелі Якима і Ганни капуцинам належав окремий вівтар – там вони здійснювали Богослужіння.
… Весна у Володимирі року Божого 1756 видалася тепла і погожа. Перші соковиті бруньки на деревах нагадували усім, що зима закінчилася. Дні минали за днями, сонечко пригрівало щораз тепліше. Ось і бузок на Фарній вулиці роздавав усім свої п’янкі аромати, його квіти – білі, рожеві і бірюзові милували око усім. Молодь гуляла Фарною, спілкувалися. Саме тут зустрілися Тадеуш і Агнєшка. Тадеуш закохався з першого погляду. Ще б пак! Агнєшка була надзвичайно вродлива – кучеряве золотисте волосся спадало на тендітні плечі, очі у неї , мов польові волошки – блакитні, вони нагадували ще небесне море і кожен, хто заглядав у них – топився у тому морі з головою! А дзвінкий голос, грайливий усміх не залишали байдужим юначі серця. Тадеуш теж припав до душі дівчині – він був стрункий, з каштановою кучерявою шевелюрою, скромний і добрий. Молоді люди разом проводили час, теплої місячної ночі вони цілувалися поблизу її будинку. Вже й про весілля подумували. Та де там! Батько в Агнєшки багатий купець, він володіє трьома крамничками на Фарній ! А хто такий Тадеуш? Він бідний сирота! О ні! Така принцеса не для нього! Ось Зигмунт – перспективний банкір з Варшави – ось достойна пара для Агнєшки. Вже й весілля зіграли улітку , у ресторані « Під стріхою»(тепер – «Дружба») не було , де й яблуку впасти, так багато гостей – і усі володимирські багачі, усі багачі! Затужив Тадеуш – без коханої Агнєшки йому життя не миле. І пішов хлопець до монастиря капуцинів.
Давно вже немає того монастиря, бо наприкінці 18ст. прийшла до Володимира царська Росія і жорстоко розправилася з польськими повстанцями, запроторила їх до в’язниці , а монастир закрили. Виїхали капуцини до Кракова , забрали з собою архіви, а може і скарби (регалії) польських королів, які нібито здавна зберігалися у костелі Якима і Ганни. Багато їх хто шукав, ніхто не знайшов. Певно ж вони були, бо приїздив до Володимира у другій половині 18ст. останній польський король Станіслав Август Понятовський і студенти василіани з Костелу Серця Ісусового(Собор Різдва Христового) вітали ясновельможного короля аж п’ятьма мовами!
Немає монастиря, але теплої літньої місячної ночі у сквері біля костелу люди зустрічали монаха у рясі з каптурем- очі його такі сумні і печальні, кажуть він любить ходити за молодими панянками – то Тадеуш, який шукає свою Агнєшку. Та бачить його не кожен.. А Ви не зустрічали ?
Богдан Янович,
науковий співробітник історичного музею.
Коментарі