Про свій рід розповідає мешканець села Хмелівка Андрій Якимович Левицький
Родова пам’ять, історія роду, життя дідів і батьків - це складові і нашої власної біографії. Без роду людина не може жити. Адже це її коріння. Тому кожному з нас дорогі спогади про прадідів, дороге все те, що передали нам покоління.
Андрій Якимович Левицький народився в 1949 році в селі Хмелів. Після закінчення школи навчався в Оваднівському ПТУ, затим працював на будівництві, в колгоспі. Під час навчання їздив на практику в Казахстан, де багато чому корисному навчився.
Хоч рід Андрія Якимовича був простий, селянський, проте є в життєписі цієї родини цікаві сторінки.
Прізвище дідуся по матері було Кваснєвський. Звичайно, для багатьох з нас це прізвище асоціюється з колишнім президентом Польщі. А якщо взяти до уваги, що Яким Кваснєвський народився десь в районі прикордонної зони Бугу , то міг бути не тільки земляком, а родичем пана Кваснєвського. Доля привела Якима Кваснєвського до Хмелева. Тут він і одружився . Життя не було легким. Власної землі подружжя не мали, лише згодом виділили 3 десятини на землі, що належала церкві, яку на той час закрили. Таким було рішення польського сейму: надати землю безземельним селянам. Згодом розпочалася І Світова війна. Людей із Волині виселяли, але Яким Кваснєвський залишився. Вирощував він на присадибній ділянці овочі, возив на ринок до Локач. І ось яка пригода з ним трапилася…
- Це справжня билина у нашому роду, - посміхається Андрій Якимович. – Повертався якось дідусь з Локач пішки, тихо наспівував і раптом біля Якович звідкись взялося порося. Звичайно, дід затявся його впіймати. Аж гульк – підходить до нього пан, а поросяти і слід зник. Відчув дід щось недобре, а трапилося це біля цвинтаря села Яковичі. Дідусь швидко туди побіг, бо ж там все освячене, і тут здійнявся шалений вітер. Довелося дідусеві там заночувати, але, бідолашний, застудився і, прохворівши місяць, помер. Нелегкою була доля і у матері. Змушена вона була у 15 років стати прислужницею доньки пана Рушкевича, який мешкав у нашому селі. Робота була важка, обслуговувала матуся багато корів, від важкої праці почала втрачати зір.
ЇЇ чоловік, Яким Якубович Левицький, також горя зазнав. Залишився сам , бо матері не стало, а батько опинився в самій Америці. Хлопчині було 8 років . Якось випадково знайшов він гільзу, яка ще тримала заряд і від необережного поводження вибухнула і відірвала Якиму пальці на правій руці. Навіть важко уявити, як ця людина однією рукою зводила мури, майструвала печі та грубки для людей. А ще був садівник на славу. Росли біля садиби черешні, вишні, груші. Господар дуже любив свій садок. Дітей в сім’ї було четверо. Їхньою турботою були кролі. Розводили їх стільки, що довелося викопати велику яму для утримування, та хитрі створіння вилазили звідти і знищували городину.
Зі своєю дружиною Анастасією Федорівною Андрій Якимович познайомився, коли вона прихала з Ратнівського району на сезонні роботи до Хмелева. Разом виростили шестеро синів. Була ще й донечка, але рано хвороба обірвала її життя. Один із синів – Федір Андрійович – нині захищає країну в українському війську. Батьки пишаються всіма синами, тішаться внуками і правнуками.
У родині Левицьких завжди шанували віру православну. А тому, коли в 1989 році в Хмелівці вирішили відкрити церкву, Андрій Якимович не стояв осторонь. Згодом йому запропонували стати старостою, але чоловік відмовився. Стало підводити здоров’я. Однак вважає , що церква в Україні має бути поза політикою.
- Уся моя сім’я жила працею. І я завжди важко працював. Саме працею і вмінням господарювати ми виживали на своїй землі. Знав я на своєму віку багато хороших людей, знав і керівників, які вболівали за село, за людей, а були і іншого ґатунку, що лише про нагороди і премії думали.
Здається, проста історія з життя української родини, але саме в простих людях нетлінний дух і сила нашого народу.
Антоніна Булавіна с. Хмелівка Зимнівська ОТГ.
Коментарі