Про отця Сергія Депо пам'ятає багато жителів Володимира. Цей чоловік багато років був настоятелем Василівської церкви у Володимирі, його знали як священник за покликанням не лише на Володимирщині, а й по всіх куточках Волині й України.
Нам вдалося поспілкуватися із його донькою — Вірою Депо, яка розповіла цікаві факти із біографії батька.
З архівних матеріалів стає зрозуміло, що 21 листопада 1886 року у сім'ї володимирських міщан - рядового Антона Яковича Депо і його дружини Єфросинії Казимирівни Зубович народився син Валентин, якого охрестили у Миколаївській церкві. Хрещеними батьками були знані володимирчани, хресним – Іван Зубович, котрий у 1904-1914 роках був головою Володимир-Волинської міської управи та саме за його правління у Володимирі були збудовані залізничний вокзал, військкомат, інфекційна лікарня, Юр'ївська церква і стара червона школа, які є у княжому місті й донині. За хресну була дружина секретаря міського магістрату Адольфа Сомерського.
Час ішов швидко. Валентин виріс. До початку Першої Світової війни Валентин Депо працював у казначействі міста Володимира. З початком війни сім'я була евакуйована до Житомира, там Валентин Депо працював у фінансовій частині армії генерала Брусилова.
У метричній книзі церкви Івана Милостливого в Житомирі є запис від 16 січня 1919 року, в якому зазначено, що помічник бухгалтера Волинської казенної палати, титулярний радник Валентин Депо і вдова Марія Волянська (Чорна) уклали шлюб. Згодом Валентин Депо працював на Холмщині. Там, в селі Конюхи, у подружжя Валентина і Марії, народився син Сергій (якому доля судила стати священник, настоятелем Василівської церкви). У тому краї народилося багато талановитих українців.
Заробивши гроші у пана Руліковського, Валентин Депо повертається до Володимира і будує хату по вулиці Водопійній № 30(тепер вулиця князя Романа). Старожили розповідали, що на цій вуличці було багато джерел, з них бочками. запряженими кіньми, розвозили смачну воду до домівок заможних володимирчан. Звідси й колишня назва вулиці – Водопійна.
Малий Сергійко зростав допитливим і набожним хлопчиком. Дитячі роки припали на час, коли Володимир перебував у складі Польщі. Сергій навчався у Володимирі, в загальноосвітній школі імені А. Конорського. Шкільні свідоцтва засвідчують, що вчився він старанно, а серед предметів студіював польську мову, географію, історію, малювання, арифметику, геометрію, співи, релігію. Саме релігія стала справою усього його життя. А розпочалося усе в далекому 1929 році, коли маленький Сергійко прийшов до Успенського собору, щоб бути прислужником священник, адже старостою у цьому храмі служив брат його бабусі – Іван Зубович (в минулому голова міста Володимира-Волинського). У часи німецької окупації Сергій Валентинович працював на місцевому тартаку і дивом врятувався від вивезення на примусові роботи до Німеччини.
З часом Сергій Депо утвердився в думці, що хоче служити Богові та людям. Хотів навчатися у Кременецькій духовній семінарії, та війна перешкодила цьому задуму. Працював бухгалтером у військкоматі. У 1947 році єпископ Варлаам Борусевич саме на свято Водохреща висвятив молодого Сергія на диякона. У 1954 році Сергій закінчив Санкт-Петербурзьку духовну семінарію, а згодом і Московську духовну академію. Захистив дисертацію на тему «Володимир-Волинська єпархія і її історія», здобув ступінь кандидата богослів'я.
Спочатку о. Депо служив священником у церкві селі Микуличі, потім у селі Біличі Іваничівські. Певний час о.Сергій служив у Троїцькій церкві Зимненського монастиря, у 1985-1988 роках - в Успенському соборі, де починав свій шлях до Бога. Від 1988 року о.Сергій служив у Василівській церкві, а загалом віддав служінню Богу понад 60 років. Разом з дружиною матінкою Лідою – виховав доньку Віру і сина Євгена. дочекався онуків і правнуків.
Отця Сергія любили люди за його щирість, доброту, порядність і людяність. Він умів сказати мудре, підбадьорливе слово кожній людині, часто з дрібкою щирого, добродушного гумору. Його духовні настанови ще й досі пам'ятають люди, яких він хрестив, вінчав, сповідав, благословляв. Часто він здійснював духовні треби безплатно, якщо людина була не в змозі заплатити, тобто ставив духовне служіння вище від матеріальної вигоди.
І досі зберігає Віра Сергіївна реліквію, яку приніс до хати ще її дідусь Валентин – старовинну іконку Ченстоховської Божої Матері, котру знайшов під час І Світової війни.
Донька Віра каже, що на могилі отця Сергія, який помер 20 жовтня 2008 року, завжди є свіжі квітки та лампади. Дехто розповідає пані Вірі, що на могилі отця Сергія отримав зцілення від хвороб.
Неподалік Василівської церкви є невеличкий провулок, де колись росла розкішна алея ясенів. У тім провулку жили знані володимирчани – Герштанські, Зубовичі. Сім'я Депо була пов'язана родинним зв'язком із сім'єю Зубовичів, оскільки Антон Депо був одружений на сестрі Івана Зубовича – Єфросинії.
Іван Зубовчи був турботливим головою Володимир-Волинської міської управи на початку 20 ст. Старожили розповідали, що коли для будівництва привозили віз із цеглою, а серед них знаходилася, хоч одна пошкоджена цеглина, то Зубович вимагав, щоб привозили усю нову цеглу. Либонь, тому збудовані ним споруди стоять до нині. Іван Зубович входив до училищної повітової ради, а його донька Євгенія була викладачем у Чоловічому вищому навчальному училищі (його будинок відомий у Володимирі як червона школа).
Було б добре, аби силами володимирської влади та громади, встановити меморіальну дошку на будинку по вул. Князя Романа 30 – там, де жив шанований священик, бо бути справжнім церковнослужителем — це покликання від Бога.
Таким був світлої пам'яті отець Сергій Депо.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею імені О. Дверницького
Коментарі