«Я щасливий, що творю добрі справи, а значить, недаремно обрав стезю священницьку»

Публікації

«Я щасливий, що творю добрі справи, а значить, недаремно обрав стезю священницьку»
«Я щасливий, що творю добрі справи, а значить, недаремно обрав стезю священницьку»

Настоятелеві храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії Євгену Рябцю виповнюється 50 років. 
Разом з вітаннями прихожани церкви висловлюють священнику щиру вдячність за глибоку духовну освіту, яку він здійснює у Володимирі-Волинському.
Шлях до духовного поприща
Виявляється, стати священником Євген Рябець в дитинстві не мріяв. Народився він 22 серпня 1971 року в селі Накочне Яворівського району на Львівщині в робітничій сім’ї. Закінчив 9 класів у місцевій школі, а атестат про середню освіту отримав у районному центрі. Затим вступив до Львівського ПТУ, де освоював фах майстра з ремонту швейних машин та побутових приладів. Навчання перервала армія. У 1989 році юнака призвали на службу, яку проходив на території Чехословаччини, а через півтора року розпочався вивід військ. Євген завершував служити на рідній землі, на Івано-Франківщині. Це був нелегкий період. Євген мріяв відсвяткувати 20-річчя в колі родини, але ситуація була настільки напруженою, що про це не могло бути й мови. А потім розпався СРСР, і Україна проголосила незалежність. 
Ще в Чехословаччині Євгену пропонували залишитися на військовій службі, але юнак вагався. Враховував думку коханої дівчини Олі, з якою дружив ще з першого класу і яка мала свої плани. Після демобілізації закінчив училище і одружився з Ольгою. Згодом народилася донечка Наталя. Та молоде подружжя зіткнулося з певними труднощами. Не було власного житла. Ольга працювала на фабриці «Весна». Не раз доводилося їздити в Польщу. 
Саме тоді Бог скерував серцем Євгена. Молодий чоловік задумався над тим, чи не стати йому на служіння Господу, порадився з досвідченим священником, який схвалив його рішення.  Це був час, коли відроджувалася Українська церква. Відкривалися нові семінарії. Та, до якої вступив Євген Рябець, знаходилася біля Високого замку. Першим іспитом була українська мова та література. Чоловік дуже ретельно готувався, брав додаткові заняття у спеціаліста. На другому іспиті потрібно було продемонструвати знання молитов, старослов’янської мови і Святого Письма. Третій іспит, співи, особливих складнощів не викликав. Так 22-річний Євген Рябець став семінаристом.
Навчання тривало чотири роки. Дружина Євгена спочатку жила разом з батьками чоловіка, та вже наступного року сім’я отримала житло у Львові. У 1994 році лелека приніс подружжю другу донечку – Оксанку. 
Після закінчення семінарії перед Євгеном Рябцем постала проблема. Важко було знайти парафію на Галичині. На той момент більша потреба у священниках відчувалася на сході України. Але Євгену допомогли друзі по навчанню. Саме завдяки їм проліг шлях молодого священника до Володимира-Волинського. Це був 1997 рік, уже діяв відроджений собор Різдва Христового. І саме тут розпочав свою діяльність на службі Божій і на шляху просвітницької духовної діяльності отець Євген Рябець. Власного житла він ще тоді не мав, добирався на службу автобусами та дизельними потягами. У 1998 році в сім’ї знову народилася донечка, яку нарекли Іванкою.
- Я дуже люблю дітей, - ділиться отець Євген. – Я пропустив їх через своє серце. Склалося так, що завдяки мудрим людям, Валерію Мосіюку та Надії Король, я викладав християнську етику в школі №2 та дитячому садочку «Дзвіночок». І переконався, що навчати діток християнської моралі потрібно з ранніх років. Дитячі серця чисті та відкриті для прийняття Бога і його священних настанов. Сьогодні мені відрадно, що більшість тих діток, яких я в ту пору навчав основ християнської етики, є моїми парафіянами. Я і нині на чільне місце у своїй діяльності ставлю роботу з дітками, а тому багато уваги і часу віддаю недільній школі.
«Храму, подібного нашому, у Володимирі немає»
Без перебільшень можна сказати, що храм Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії став не тільки окрасою нашого міста, а вже увіковічив в історії Володимира ім’я отця Євгена Рябця. Храм не тільки вражає оригінальністю архітектури і неповторним дизайном. Це єдина культова споруда в місті, яка пов’язана безпосередньо з іменем священника як ініціатора, організатора і учасника її зведення.  
- До думки про будівництво нового храму, та ще й в історичному центрі міста, мене спонукали певні організаційні моменти в соборі Різдва Христового, – розповідає отець Євген. – 22 грудня 2012 року відбулося засідання управлінської двадцятки, якій я розповів про свої плани. На превелике щастя, Господь послав мені однодумців, які повірили в мене, які прагли нового, хотіли якось змінити духовне обличчя міста. Я розмовляв особисто з кожним членом двадцятки. Звичайно, були і скептики, але в основному всі, до кого звертався, підтримували і йшли назустріч. У першу чергу хочу висловити вдячність Петру Даниловичу Саганюку, який доклав усі зусилля для того, щоб церква була саме у центрі міста. Консультативну допомогу надавав Олег Свідерський. Хочу подякувати щиро Галині Борбелюк, Адаму Михалику, Надії Король, Тамарі Хандій, Софії Олещук, Надії Лукашевич, Миколі Кияху, Олегу Шепелику, Аллі Оберук, уже спочилому Ярославу Кибі, Володимиру Приступі. Особисто участь у  будівництві брав наш теперішній міський голова Ігор Пальонка. Усім цим людям низький уклін. 
Спочатку був проєкт однокупольного храму, який не містив підвалів. Владика цей план затвердив, але думку змінили після того, як спеціалісти порадили зробити підвали і збільшити розміри будівлі. Новий храм вирішили назвати іменами мучениць Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії, оскільки саме з великою вірою в допомогу Господню, з надією на добрих людей, з любов’ю і мудрістю зводився новий храм. Над його зведенням трудилися висококваліфіковані будівельники з Карпат.
- Але нам довелось нелегко, - пригадує отець Євген. – Довелося пройти через судові справи. Ми зіткнулися з бюрократами, з недоброзичливцями. На місці,  де мав бути храм, працювали геодезисти та археологи. У 2013 році владика Михаїл освятив хрест під будівництво нового храму. Так у місті виросла нова церква, яка відкрита щоденно з 9-ої до 17-ої години. Це храм для людей, де вони завжди можуть поспілкуватися з Богом. 
Плани і мрії на майбутнє – збереження духовної спадщини 
На порозі «золотого» ювілею отець Євген основним своїм завданням бачить примноження духовної спадщини нашого народу. Духовна освіта дітей проводиться в недільній школі, яка розміщена у просторих кімнатах підвального приміщення. 
- До карантину школу відвідувало 120 діток. Як такого у нас карантину не було. Ситуацію регулювали самі батьки. Керує недільною школою моя дружина – матуся Ольга. Вона почувається дуже щасливою, що доля дала їй можливість стати дружиною і помічницею священника, - каже отець Євген. – Раніше ми планували в підвальному приміщенні зробити кімнати для ритуальних послуг, але потім вирішили, що тут буде краще і затишніше діткам. Хочу також сказати, що з першого дня карантину ми проявили обережність. Парафіяни відвідували храм лише в масках, дотримувалися дистанції. Підходячи до образів, вони самі вирішували цілувати чи ні. Причастя клали в долоню правої руки. Правда, людей до причастя було менше. Щодо вакцинації, то слід пригадати, що Господь дав кожній людині вибір і вона сама потерпає від наслідків своїх рішень. Тому наполягати і змушувати тут не можна. 
І все ж «золотий вік» стукає у двері, і отець Євген зустрічає його в доброму настрої і світлих надіях на майбутнє. Ще живі його дорогі батьки – Михайло Степанович і Марія Михайлівна. Вони, до речі, як і батьки дружини, допомагали в будівництві храму. Виросли і створили власні сім’ї всі три доньки. Отець Євген і матуся Ольга тішаться 5-ма онуками і однією онучкою. 
Завжди поряд друзі та однодумці, які є одночасно старанними помічниками у діяльності храму. Це регент хору Ірина Пикалюк (донька відомої в місті Марії Жиромської), староста Василь Бойчук, голова парафіяльної ради Марія Войтюк, казначей Любов Романчук.
Ювілей отця Євгена збігається ще з однією доленосною подією. Саме у цей день до Києва прибуде Вселенський Патріарх Варфоломій. Від його благословення очікуються великі духовні зміни в житті українського народу.
Приєднуючись до привітань усіх парафіян храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, друзів отця Євгена, редакція газети щиро зичить настоятелеві церкви міцного здоров’я, довгих і щасливих років життя, великих успіхів на його шляхетному поприщі служінню Богу.
Антоніна Булавіна,м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: