КНЯЗЬ, ЯКИЙ ЛЮБИВ КНИГИ

КНЯЗЬ, ЯКИЙ ЛЮБИВ КНИГИ
КНЯЗЬ, ЯКИЙ ЛЮБИВ КНИГИ

Кожна історична епоха залишає по собі відомих людей, про яких говорять наступні покоління. Однією з таких особистостей був князь Володимир Василькович, який жив у 13 ст. Його життєвий шлях пов’язаний із містом Володимиром на Волині. Згаданий діяч був сином володимирського князя Василька, племінником короля Данила Галицького і внуком Романа Мстиславича – засновника Волинсько-Галицької держави. Матір’ю його була княгиня Олена. Дитинство князя минуло у Володимирі над Лугою. Він брав участь у військових походах разом зі своїм батьком Васильком. Воювали проти татар, а також проти ятвягів – прибалтійських племен. Проте слід в історії князь залишив саме як «книжник і філософ» - так про нього написав автор Галицько-Волинського літопису. Ця пам’ятка української писемності створювалася при дворі самого князя у Володимирі, зокрема її волинська частина. Тобто наш земляк був благодійником і меценатом, підтримував школи, церкви, книгописання. Літописець зображує його як зразкового князя-християнина, який виявляє християнське благочестя: читає Священне писання, підтримує ченців та священнослужителів. Йому притаманні смирення, відсутність гордині, справедливість, милість до убогих — моральні якості, що цінувалися християнами.
При дворі Володимира та за його безпосередньої участі діяв потужний осередок книжності — скрипторій (місце, де переписувалися книги), бібліотека, літературний гурток. Князь був освіченою людиною свого часу, вів філософські бесіди з єпископом міста Перемишля Мемноном. Він прикрашав різні храми Волині, зокрема про Успенський собор у Володимирі сказано так: «В єпископії ж, у церкві Святої Богородиці образ Спаса Великого окував він сріблом, Євангеліє, списавши, він окував сріблом і дав Святій Богородиці і начиння позолочене з камінням дорогоцінним, дав і образ Спаса, окований золотом з дорогоцінним камінням, поставив у Святій Богородиці на пам’ять про себе».
Коли князь захворів, то зробив дорогоцінні подарунки церквам багатьох міст, які входили у його володіння, зокрема і церкві Св. Дмитра у Володимирі. Серед презентів було 36 фоліантів, багато з них князь переписав власними руками, інші купив чи отримав у спадщину.
Володимир Василькович, занедужавши на невиліковну хворобу, не мав дітей і передав трон своєму двоюрідному брату – луцькому князю Мстиславу Даниловичу. По собі «книжник і філософ» залишив прийомну доньку Ізяславу і жінку Ольгу – княгиню з Брянська. У своєму заповіті він дарує дружині місто Брест із людьми і землями, дає їй волю вдруге вийти заміж або піти до монастиря.
«Сонце наше зайшло, і ми залишилися в журбі», - так відгукнувся про смерть князя літописець. Із улюбленого міста Любомля, де й нині є церква Св. Юрія, якій князь жертвував ікони, його тіло було перевезено до Володимира, і труну поклали в Успенському соборі. Пів року дружина Ольга оплакувала коханого. Коли ж після 6 місяців відкрили труну, то побачили, що покійник цілий, а його тіло ще й пахне дивними запахами. Після цього його поховали в крипті у північній стіні Успенського собору – поруч із батьком і дідом. 
У 1890 р. учений Адріан Прахов, проводячи розкопки на руїнах собору, знайшов череп Володимира Васильковича з ушкодженою щелепою (він хворів на рак щелепи). Де поділися останки – невідомо. Можливо, їх вивезли до Росії, як це часто робилося в той час. 
27 червня 2013 року Українська православна церква Київського Патріархату  долучила князя Володимира Васильковича до лику святих.
Скульптор зі Львова Теодозія Бриж створила пам’ятник цьому чудовому князю (на фото), який і в наш час знаходиться на подвір’ї Успенського собору.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: