На подвір’ї Успенського собору у Володимирі-Волинському знаходиться пам’ятник князю Роману і його дружинні Анні. Ці фігури зробила відомий скульптор Теодозія Бриж. Теодозія Марківна зробила для міста Володимира багато пам’ятників і тому була удостоєна звання Почесний громадянин міста Володимира.
Який ж слід в історії залишив князь Роман?
Автор Галицько-Волинського літопису називав князя Романа «самодержцем усієї Русі». Він походив з роду князів Рюриковичів, був сином київського князя Мстислава і польської князівни Агнєшки –доньки польського князя Лєшка Білого. Певний час Роман князював у Новгороді, потім став князювати у Володимирі на Волині. У 1199 році Роман Мстиславич об’єднав Волинь і Галичину і створив могутню державу Волинсько-Галицьке князівство. Столицею цієї держави певний час було місто Володимир. Після занепаду Київської Русі Волинсько-Галицька держава стала її спадкоємницею.
Правління Романа Мстиславича – то був складний час, коли на наш край часто нападали половці і князю вдалося відбити їх наступ. Тому літописець назвав його «пам’ятним самодержцем усієї Руси, що побідив поганські народи, а сам мудрістю ума заховував божі заповіді: бо він кинувся був на поган так, як лев, а був сердитий, як рись, нищив їх, як крокодил, переходив їх землю, як орел, а був хоробрий, як тур».
Намагаючись зміцнити авторитет своєї влади, він пішов на жорсткі заходи в боротьбі з не підпорядкованістю галицьких бояр. Хроністи того часу записали такі слова щодо його акцій у цьому плані: «Звичайна приказка його була: не можна безпечно їсти меду, не винищивши рою, не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш».
Роман бачив як інші князі влаштовували між собою міжусобні війни, боролися за владу, зашкоджуючи єдності держави, тому сказав такі слова: «Я ж вам таке мовлю, якщо захочете, то коли князя у Києві Бог забере, нехай зійдуться до Києва місцеві князі, володимирський і чернігівський, і галицький, і смоленський, і полоцький, і рязанський, і подумавши, виберуть старішого і найбільш гідного мужа собі і затвердять хресним цілуванням, як у інших землях розумно робиться.
Молодших князів при цьому не треба, нехай послухають цих головних. І коли князь великий у Руську землю буде обраний, має собі найстаршого сина лишати в своїй вотчині, а молодшим поділити або там, або в Руській землі від Горині й за Дніпро, оскільки міста там здавен тягнуться до Києва. А якщо хтось з братії позаздрить іншому і наскочить на чужу волость, великий князь має судити з місцевими князями й помирити їх.
А якщо на кого підуть війною половці, або угри, або ляхи, або якийсь інший народ, і сам князь оборонити не зможе, а лише князь великий, то він зв’язавшись з братією, місцевими князями, нехай пошле допомогу від всієї землі Руської, скільки потрібно. А щоб місцеві князі не дрібнилися, то не можна волості між синами ділити, але віддати стіл після себе одному старшому зі своєю волостю. Меншим же дати на покорм по місту або по селу. І вони мусять ходити під рукою старшого брата. Якщо немає в когось сина, тоді віддати рідному братові. Якщо нема брата рідного, тоді віддати старішому в його роді, аби руська сила не дрібнилася.
Разом добре: коли небагато князів у Руській землі було і старішого слухали, тоді всі навколишні боялися й шанували і не сміли воювати, як бачимо нині. І якщо вам любо, то зійдемося до Києва і, подумавши, встановимо закон»
Про зовнішність і особистість відомого князя літописець написав так:
Сей Роман Мстиславич, онук Ізяславів, на зріст був хоча не дуже великий, але широкий і понад міру сильний; з лиця гарний, очі чорні, ніс великий з горбом, волосся чорне і коротке; вельми ярий був у гніві; запинався, коли сердився, довго не міг слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багатьох жінок любив, але жодна ним не володіла. Воїн був хоробрий і вмілий на військові виправи; найпаче це він показав, коли угрів велике військо з малим своїм розбив. Усе життя своє у війнах провадив, багато перемог здобув, а в одній був переможений. Через те всім навколишнім був страшний. Коли йшов на поляків, то сказав: «Або поляків подолаю і підкорю, або сам не вернусь!» І збулося останнє»
У 1205 році з невідомих історикам причин Роман пішов з військом на територію Польщі і загинув 19 червня 1205р. у сутичці з військом польського князя Лєшка Білого, з яким раніше був у дружніх стосунках.
Згідно версії польського історика Яна Длугоша князь Роман був похований в Успенському соборі у м. Володимирі-Волинському, адже цей храм будував його батько Мстислав і галицько-волинські князі називали його «отчим»(батьківським ) храмом, він був їх родовою усипальницею.
Інші історики писали про те, що Роман Мстиславич був похований у польському місті Сандомир або у церкві Святого Пантелеймона поблизу Галича – там знаходилася його резиденція. Роман залишив по собі дружину –Анну, яка походила з роду візантійських імператорів і малолітніх синів Данила і Василька.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі