«Напишіть , будь ласка, про нашу Анжеліку Миколаївну Платаш, учительку математики Володимирської гімназії», - просив по телефону жіночий голос. Саме це прохання і стало мотивом приємної зустрічі.
-У мене дуже хороші вихованці, - почала розмову Анжеліка Миколаївна. – Я всіх їх дуже люблю. Мабуть, я передаю їм свою любов через свій предмет, бо вони також захоплюються математикою. Взагалі, я люблю спостерігати за цим дивовижним світом дітей. Для мене не існує поганих дітей. Вони всі дуже хороші і добрі. Я всіх дуже люблю.
Анжеліка Миколаївна народилася в місті Ладижин Вінницької області. Оскільки батьки були родом з Хмельниччини, сім’я незабаром переїхала туди, де дівчинка навчалася в простій сільській школі. Хоч в родині педагогів не було, Анжеліка вже в молодших класах твердо вирішила, що стане вчителькою. А визначитися з фахом допомогла викладачка математики. Це була розумна інтелігентна людина, яка послужила для своєї учениці прикладом. Анжеліка закінчила школу із золотою медаллю і за співбесідою вступила в Кам’янець-Подільський педагогічний університет. Це був перший набір майбутніх учителів, яких готували викладати математику і економіку. Після першого курсу дівчина ще вступила у фінансово-економічний інститут, здобувши таким чином ще одну професію.
Навчання співпало зі змінами в особистому житті. Анжеліка вийшла заміж, затим народила синочка. Оскільки чоловік був військовим, молоде подружжя переїхало до Володимира-Волинського, де пані Анжеліка почала працювати в Зимнівському ліцеї. Довелося також працювати майже у всіх школах міста, поки шлях не привів до гімназії, де запропонували роботу на постійній основі.
-Я прагну, щоб діти зрозуміли, наскільки важливою є математика на сьогоднішній день. Це один із основних предметів при здачі ЗНО. Я розумію, що не всі люблять математику, не всім вона стане у пригоді, але ми не можемо заперечувати, що саме цей предмет розвиває логічне мислення, без якого аж ніяк не обійтись, - упевнена Анжеліка Миколаївна. – Я за те , щоб учні самі хотіли вивчати математику, без примусу, задля цього на уроках використовую різноманітні сучасні технології. Велику допомогу в цьому мені надає дирекція навчального закладу.
Анжеліка Миколаївна – вчитель вищої категорії, володарка ІІІ місця в обласному конкурсі «Вчитель року» в номінації «Математика»,отримала престижну премію від міської влади. Нині дирекція школи представляє вчительку на конкурс «Успішний вчитель». ЇЇ учні – активні учасники і переможці міських, а також обласних математичних олімпіад.
Кажуть, що справжнє життя вчителя починається 1 вересня. Щоб там не казали скептики, як би педагоги та школярі не сумували за літом, але Першовересень – завжди свято. Та в житті Анжеліки Миколаївни був Першовересень, який вона, напевно, не забуде ніколи. Це дійсно було свято зі сльозами на очах. Це був вересень 2014 року. На сході України вже йшли жорстокі бої і серед захисників рідної землі був офіцер ЗСУ Олексій Платаш. Він був поранений під Северодонецьком в тому бою, в якому загинув Василь Спасьонов, пройшов Іловайськ, був полоненим. Напередодні того страшного дня пообіцяв донечці, що відведе її у перший клас. А вранці був Іловайський котел. Олексій встиг лише сказати дружині по телефону, щоб берегла себе і дітей. Потім почалося важке очікування. Зв’язку з чоловіком не було. В одних списках він числився загиблим, в інших – зниклим безвісти. І на світанку саме 1 вересня раптом задзвонив мобільний, і Анжеліка Миколаївна вигукнула: «Він живий!». Разом з нею зронили щасливі сльози всі колеги, з котрими пані Анжеліка поділилася звісткою.
Естафету батька підхопив син Богдан, який нині навчається у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, був учасником параду До Дня Незалежності України в 2021 році. Анжеліка Миколаївна вже отримала нагороду за найкраще виховання сина з нагоди Дня Матері.
-І для моїх власних дітей, і для моїх учнів, «Пливе кача» і Гімн України є священними. Вони сприймають його якось особливо, душею відчувають велич подвигу наших захисників У моєму класі було багато на той час діток, чиї батьки воювали. Ми проводили різноманітні акції, зустрічі біля стели загиблим. - каже Анжеліка Миколаївна.
Гуманність Анжеліки Платаш, її глибокий патріотизм виявився і у ставленні до колеги по професії, переселенки з Луганщини, Юлії Іваненко. Оскільки пані Анжеліці довелося самій звикати до незнайомого міста, яке вона нині дуже любить, жінка розуміла, у якій ситуації опинилася її колега зі Сходу , а тому люб’язно запропонувала місце у своїй оселі.
І все-таки, любляча мама, турботлива і ніжна дружина, Анжеліка Миколаївна перед усім - учителька, яка живе життям своїх вихованців. ЇЇ турбує їх внутрішній світ, цікавить, чому раптом вони несподівано стають іншими, чому відкриваються з іншої сторони, чому, такі веселі і безпечні на перервах, раптом стають задуманими.
Про те, як люблять свою вчительку і класну керівничку її вихованці, свідчить один епізод. У день народження Анжеліки Миколаївни її вихованці о 12-й годині ночі…викрали її з дому і зав’язали очі. А потім кудись повезли. Коли з очей зняли пов’язку, Анжеліка Миколаївна побачила себе на озері, де зібралися всі батьки, на столі стояв величезний торт, на якому палахкотіли свічки. А потім злинув у небо небаченої краси феєрверк. Отож не дивно , чому хтось з тих людей, які люблять і поважають Анжеліку Миколаївну Платаш, зателефонували до редакції.
Антоніна Булавіна, м. Володимир
Коментарі