- говорить семирічний слухач Томас зі США, який відвідує онлайн-уроки волонтерки, вчительки української мови за покликом душі, гіда-організатора за дипломом, чудової співрозмовниці і турботливої мами двох діток у місті Володимирі.
Найважливіша перемога у війні, яку розв`язали росіяни в Україні, це – перемога у боях, на передовій і у – небі. Усі політологи-аналітики визнали, що однією з підстав війни є неналежна увага українців до своєї мови на усіх територіях, а конкретніше – наявність певного соціуму, який користується російською мовою. ОТОЖ, не менш важливою є боротьба за свідомість українців і важливою буде перемога в інформаційному просторі, у тому числі в утвердженні у свідомості українців, що вони мають говорити українською. В багатьох країнах іноземці дивуються з українців, які розмовляють російською. Вони ніяк не можуть второпати, коли ті говорять «какая разница на каком язикє гаваріть, ми же украінци». Мова – це ідентифікація нації, це код нації і це – кордон. Про ці поняття дуже чітко і переконливо говорить українська борчиня, викладач Львівської політехніки, Ірина Фаріон. Але сьогоднішня публікація не зовсім про значення мови, чи про становлення нації, а про людину, яка, як боєць з наявною «зброєю», веде масштабну боротьбу за мову, культуру українців у світовому просторі. Переконаний, що таких людей в Україні - багато. І сьогодні їх перемог, можливо, ми не спостерігаємо, чи не відчуваємо, як їхньої роботи, але настане час, коли ця титанічна праця дасть надзвичайні результати - українців знатимуть у світі, з українцями повсюди будуть розмовляти українською. Українцям буде соромно не знати своєї мови, вони змушені будуть вивчити її самі. Цей боєць, вірніше – бойчиня, має родину, і разом з чоловіком ростить двоє діток, звати її Оксана Євгеніївна Рябець.
Ніколи не спілкувалася з українцями російською мовою
Родина Оксани має львівське коріння, а там традиції, культура навіть не має й тіні використання якогось іншомов’я. Змалечку, у садочку, у школі, чути було тільки українську мову, українську пісню, українські казки і читалися українські книжки. Люди на Львівщині, та й Прикарпаття, пишалися тим, що гарно і мелодійно розмовляє українською. А які барвисті ці краї на українські пісні, обряди, вистави у час Різдвяних свят – це і було основою формування у Оксани, як і у її двох сестер Іванки і Наталії, любові до мови, і гордості, що вони – українки. Коли комусь доводилося їхати в інші регіони України, то вони завжди трималися української мови у розмовах – чи то у побуті. чи у публічному просторі. Таку людську позицію часто називали бандерівщиною. Але цього ніхто і ніколи не заперечував, бо не можна не визнати, що саме Львівщина стала колискою національних ідей Степана Бандери.
Після закінчення школи Оксана вступила до Національного університету імені Тараса Шевченка на географічний факультет за спеціалізацією – Міжнародний туризм. На початках, засилля російської мови надзвичайно хвилювало молоду дівчину, яка ніяк не могла зрозуміти українців, які будучи від народження україномовними, переходили розмовляти російською. Але Оксана, хоч почувалася в мовних питаннях на початках перебування у столиці якось як не вдома, прийняла для себе рішення – не ставати на стежину зради своєї мови, батькової науки і власних принципів. Вона – українка. І хто б не перебував в її оточенні – розмовляла рідною мовою. Виключення із власних заборон робила, хіба тільки, для тих іноземців, які окрім російської, чи англійської, не розуміли інших мов.
«Пом’якшала», коли познайомилася з хлопцем, від очей і посмішки якого ойкнуло у грудях. Владислав з козацькою вдачею захопився навчанням українській мові. Така вже доля – він виріс і народився у місті Марганці, що на Дніпропетровщині, де в більшості розмовляли російською. Але проблеми не виникло ніякої, бо хлопець пропонуючи руку і серце, після кількарічної дружби з Оксаною, уже чудово спілкувався з коханою українською.
Молодій родині, як усім молодим людям, надто потрібні були кошти для спільних проектів. Навчена батьками працьовитості, Оксана почала шукати роботу. На останніх курсах навчання вона уже працювала в сервісній компанії по продажу авіаквитків, а згодом – спеціалістом на рецепції столичного готелю, який в більшості приймав іноземців. І на одній роботі, і на іншій, слід було бездоганно знати англійську мову. Від цього була подвійна користь: і заробітну плату отримувала і ефективна мовна практика була.
Пам’ятайте - турист, який приїздить до України - це товстий гаманець, з якого він витрачатиме залежно від вашого уміння
Таку крилату фразу любив повторювати викладач університету Ігор Винниченко. Практик по життю, він навчив багатьох студентів міркувати прогресивно і раціонально. А ще він стверджував, що Україна, насамперед, багата не тільки корисними копалинами чи природними багатствами, а - людьми. Люди роблять свою Батьківщину багатою. Глибоко запало Оксані у душу твердження про людей, бо сама з ним в цьому погоджувалася. Водночас розуміла, наскільки мало знають нашу країну за кордоном. Бажання розповідати усьому світові про нашу культуру, вчити нашої мови, поширювати українські пісні – це переповнювало Оксанині задуми і мрії. Якби було б добре, якби до України приїздило б багато туристів - цікавих планів у молодої дівчини складалося чимало.
Не маючи особливого досвіду в масових комунікаціях, але підтримувана своїм чоловіком Владиславом, на початках узялася себе випробовувати у ролі вчителя української мови і літератури. Домашнє маркетингове дослідження підтвердило здогадки про малу кількість для іноземців відкритих ресурсів навчання української мови і літератури. Владислав, маючи відповідну кваліфікацію програміста після закінчення цього ж, що і дружина університету, написав (тобто створив) сайт для вивчення української мови- https://ukrainian-zone.com.При перших же спробах вдихнути у нього повноцінне життя відповідно до законів і правил створення такого роду ресурсу, уже “записався” був перший американець, який тимчасово проживав у Львові. За основу при складанні навчальної програми, за яким мала навчати своїх слухачів, Оксана узяла університетський підручник вивчення української мови для іноземців. Так як і усі ресурси за такі послуги, встановила мінімальну суму оплати.
І почала працювати. 4-5 занять на тиждень відбирали чимало часу і при проведенні занять і для підготовки до них. Адже слухач, і крім граматики, аудіювання, хотіли ще щось дізнатися про Україну, чого не могли побачити по телебаченню, чи прочитати у газетах. Готуватися доводилось серйозно – українська мова одна з важчих мов для вивчення, та і самому у теорії доводилося багатенько надолужувати. Максимально - до десяти слухачів, брала для навчання Оксана Євгеніївна, бо більше було важко, та і не могла уже нехтувати материнськими обов`язками, адже народився первісток. Він потребуавав більше уваги і тепла, ніж будь яка справа. Хлопчика назвали Євгеном на честь його дідуся, Оксаниного батька.
Під час проведення занять, Оксана відчувала і бачила величезний запит на інформацію про Україну існує за кордоном. Сайт дав можливість познайомитись з людьми з різних країн Європи, Північної і Південної Америки, Азії і Австралії. Звісно, що можна було і надалі розширювати сітку тижневого навантаження, але це був не оптимальним шлях суттєвого збільшення слухачів. І вчителька зважилася на колективні лекції з необмеженою кількістю слухачів. Навіть, не побоялася нестачі часу і затрат власних сил, бо вдруге стала мамою – народилася чарівна тендітна дівчинка Юліанія. Хвилювалася, але взялася за таку відповідальну справу - адже доводилося уособлювати у собі упродовж однієї астрономічної години усю нашу неньку - Україну. Доброю опорою у цій справі був чоловік Владислав. І слід сказати про один важливий аспект усієї цієї організації - усі колективні лекції для всіх бажаючих проводяться вчителькою на безоплатній основі.
Щотижня Україною мандрує з учителькою - гідом Оксаною від 20 до 50 іноземців.
Колективні заняття довелося систематизувати за навчальним і пізнавальним матеріалом, на який вказувала методика викладання і висловлювали в побажаннях слухачі. Щотижневі заняття готуються за головними освітніми і пізнавальними цілями: граматика, поезія, проза,пісні, культура, розвиток мовлення. Під час таких занять слухачі не тільки вправляються в усному мовленні, збагачують словниковий запас, але і здійснюють он-лайн - мандрівки просторами України, оглядають архітектурні пам’ятки, слухають пісні і знайомляться з історією їх створення. Дуже актуальними і хвилюючими моментами таких занять є запитання про історію крани,її героїв і історичних постатей.
Оксана, при будь яких перебігах занять, ніколи не старається їх швидко закінчити. Як правило, розпочинаються вони у другій половині дня і часто-густо «затягуються» до темної ночі.
Проводяться ці заняття у інтернет - ресурсі, який дозволяє безкоштовно проводити такі масові заняття,по вивченню мов за посиланням https://events.duolingo.com/host/Oksana15. Кожен, хто завітає на цей сайт, то може побачити безліч позитивних відгуків слухачів про ці уроки-зустрічі з Оксаною Рябець.
Але війна внесла свої корективи у життя українців, у тому числі і у родину Оксани і Владислава.
Війна забрала у багатьох спокій, домівки, але не забрала можливості спілкуватися і допомагати українцям
Повітряні тривоги, бомбардування і авіанальоти змусили родину з двома маленькими дітками евакуюватися з Києва до Володимира. На іноземних слухачів це ніяк не вплинуло – щотижня заняття як проводилися , так і продовжували проводитись. Відповідно і індивідуальні заняття теж мали продовження. Тільки перелік проблемних питань, що раніше хвилював і цікавив слухачів збільшився на величезну кількість запитань, які об`єднувалися однією темою «Війна в Україні». Перші місяці Оксана, ледь стримуючи сльози , розповідала про події у містах, на фронті, про те, що відбувається з цивільним населенням. І з перших днів усі, хто приходив до онлайн –класів, запитували «Чим ми можемо вам допомогти?» Оксана давала відповіді на такі питання у яких містилися відомості про потреби армії, переселенців і людей, що лишилися жити на знищених територіях.
Щотижня проходять заняття і щотижня слухачі подають руку допомоги. Кожного місяця Оксані вдається отримати коштів благодійників у межах 10 000 гривень. Усі їх вона передає волонтерам , які витрачають їх на придбання необхідного для армії і переселенців. З часом започаткувала тижневі звіти перед слухачами про витрачання жертовних коштів. Робить це для того, щоб кожен слухач з будь-якої країни, який зробив пожертву, відчував себе причетним до такої важливої справи - визволення України від окупантів. І цими коштами не закінчується історія допомоги слухачів Україні. Багато потрібних речей, продуктів відправлено самими слухачами до України. Оксана є тим зв`язуючою ланкою – між тими, хто потребує і між тими ,хто хоче допомогти.
Відчувається через фокус цих занять, що іноземці переживають цілим світом за долі українців, переживають правдиво і усім своїм єством. Вчителька старається в міру виділяти час для розповідей про події на фронті, про те, з якими проблемами живуть українці сьогодні у великих містах, і на територіях, які постійно обстрілюються, але головне - це вивчення мови. Окрім навчальних і практичних занять, Оксана започаткувала зустрічі з талановитими людьми,які є українцями і примножують нашу культуру. Наприклад, коли готувалася ця публікація, гостею авдиторії стала викладачка Володимирського педагогічного коледжу Леся Мартинюк. Вона розповідала слухачам про мистецтво виготовлення писанок. Оксані під час таких зустрічей доводиться здійснювати синхронний переклад, адже не всі слухачі добре розуміють українську мову. На попередніх заняттях уже побували дуже колоритні гості, які б були цікавими не тільки іноземним слухачам, але і нашим володимирчанам: Леся Воротнюк - мастита вишивальниця розповідала про українську вишивку,Порох Юрій - демонстрував мистецтво виготовлення виробів з шкіри,Віта Грицак - виконувала патріотичні і автентичні українські пісні, Максим Бережнюк - розповідав про 50 духових народних інструменти і грав на деяких з них, козак Сіромаха - поділився головними принципами козацької філософії і стилю життя.
Знайомство відбувається щотижня. Не менш цікаві плани у педагога на майбутнє - веде перемовини з багатьма доступними талановитими людьми для участі, відбуватимуться на волонтерських засадах, бо ж сама Оксана проводить такі заняття абсолютно безкоштовно. А при ній, ще й волонтерять рідні -чоловік Владислав і Владиславова бабуся Людмила , яка з Марганця приїхала допомагати родині доглядати діток і тим самим - волонтерити. А часами і приймати гостей із-за кордону. Гостями буває стають Оксанині слухачі, а також волонтери, які допомагають українцям у забезпеченні війська і переселенців. Ось і зовсім недавно приїздила у гості німкеня Даяна, яка далі їхала у глиб України у волонтерських справах.
Чимало людей за кордоном завдяки урокам навчанню української мови стали послами доброї волі і волонтерами для України
Ми майже вичерпали ліміт часу для розмови з Оксаною: вона мала їхати додому , бо часом «підпирав» черговий урок української мови. Очевидну безнадію можна було «прочитати» на обличчі молодої жінки – вона зовсім не встигла розповісти за своїх слухачів, які завдяки знайомству на заняттях української мови, стали самостійними волонтерами. Їх справді - чимало, вони самотужки стараються допомогти Україні. Але про два найяскравіших випадки - все ж вона коротко розповіла. Родина Едмунда і Наталії, які мають двійко діток -Рейку і Тунде з Америки. У них - польсько-словацьке коріння і родинна історія другої світової війни. Їх болить війна в Україні. Періодично вони відправляють величезні посилки. Спочатку їх адресували до Польщі біженцям, тепер такі посилки надсилають безпосередньо на передову нашим захисникам.
А друга історія - про дівчину Шарлотта із Гааги, яка почала вчити українську за проханням її подруги з Маріуполя. Подружка загинула під обстрілами, коли рашисти окуповували це місто. Шарлотта постійно збирає кошти і перераховує за підказкою Оксани їх через систему United24 — глобальну ініціативу з підтримки України.
І, справді, розповідати вона могла ще багато таких історій про небайдужість її слухачів, їх знайомих і інших людей з різних країн...
В таких історіях,чи в історії життя Оксани і її родини, стаєш свідком нескореності нашої нації, їх сили у боротьбі за власну гідність і свободу, переконуєшся у тому, що недалекий той час, коли Україна поскидає усілякі ярма і стане квітучою країною для своїх українців.
Слава Україні!Героям Слава!
Слава Богу.
Залуський Сергій.
Коментарі