А ще ця енергійна життєлюбна жінка із Сельця володіє чудовим голосом, співає у церковному хорі
Тихо дзюрчить осіння річка під підвісним містком, якого господиня садиби Євгенія Михайлівна Оніщук зробила разом з сином Святославом. У хати, в якій вона мешкає, своєрідна історія. Тут колись розпочинали сімейне життя батьки господині – Михайло Фролович і Ганна Купріянівна. Затим побудували хату в іншому місці на березі Луги, а в їхній оселі жила родина Оніщуків. Доля розпорядилася так, що Євгенія Михайлівна поєднала своє життя з Євгеном Оніщуком, сином нових господарів хати. І таким чином повернулася молода жінка до батьківського гнізда.
Народилася Євгенія Михайлівна Повзун у селі Селець в 1954 році. Після школи вступила до Рожищанського зооветеринарного технікуму, де навчалася з 1970 по 1974 роки. Трудову діяльність розпочала в колгоспі в Хмелівці, а затим повернулася в рідне село, де працювала ветеринаром аж до виходу на заслужений відпочинок в 2009 році.
Усе своє життя Євгенія Михайлівна дружила з піснею. Володіючи чудовим голосом, співала різні пісні – народні, ліричні, жартівливі, була незмінною учасницею художньої самодіяльності, завжди заспівувала в товаристві друзів. І нині ця талановита жінка співає в церковному хорі.
Пісенну естафету матері успадкували донька Віталія та внука Орися. Тріо бабусі, доньки та внуки завжди викликало овації у слухачів. Співали навіть тоді, коли краялося від болю серце. Це було в той час, коли під Дебальцеве проходив бойовий гарт син Святослав.
Але найбільшим захопленням Євгенії Михайлівни є вишивання. ЇЇ оселя дійсно нагадує музей. Всі без виключення вишивки зроблені руками самої господині. Відразу при вході - привітання для гостей « Благослови, Боже, тих, хто входить, захисти тих, хто йде, оберігай тих, хто залишився». Вишивати Євгенія Михайлівна вчилася ще від мами – Ганни Купріянівни. Починала, спостерігаючи за майстерністю матері, з рушників. Тепер кімнати прикрашають серветки, наволочки на подушках, штори, картини. В обрамленні вишитих рушників весільні фото господині і її чоловіка (вже, на жаль, спочилого) Євгена Степановича і батьків Михайла Фроловича і Ганни Купріянівни. Враження дійсно таке, наче потрапив до етнографічного музею.
- Тепер користуюся зразками вишивок з журналів, - каже Євгенія Михайлівна, - і звичайно, добавляю щось своє, використовую власну фантазію і уяву. Недавно вишила скатертину із зображенням герба України. Це моя остання робота, якою горджуся. Намагаюся використовувати різні зразки, візерунки. Адже в цьому плані українська вишивка досить багата, якщо не сказати більше. Це ніби пісня, передана на полотні.
Поки слухаю майстриню, зароджується смілива думка: а чому б справді в кожному селі не створити музей чи постійно діючу виставку виробів місцевих майстринь і майстрів. Адже це не тільки естетичний захід, а й історія, яка увіковічить імена сучасних вишивальниць села. Звичайно, не завадить долучити і майстринь по в’язанню, тим більше що у Сельці є люди, які в’яжуть невимовно красиві речі. Але однієї ідеї мало. Для її втілення потрібне бажання всіх, а влади в першу чергу.
Ну, і, звичайно, не можна не згадати і зворушливі події у житті Євгенії Михайлівні. Зовсім недавно вона вперше стала прабабусею. У цей світ прийшла маленька Вероніка. Від душі вітаємо всю щасливу родину прабабусі Євгенії! Напевно, в честь народження першої правнучки Євгенія Михайлівна як майбутній оберіг вишиє дівчинці якусь чудову річ.
І ще однією новиною поділилася господиня – маленькими цуценятками, якими «порадувала» свою господиню її вірна охоронниця.
І світ навколо затишного куточка, де мешкає Євгенія Михайлівна, світлий і добрий. Задумалися над річною старі верби. Стелиться , припавши осіннім листям, розлогий луг. І так має бути. Бо там, де живе добро, іншим він не може бути.
Антоніна Булавіна с. Селець Зимнівська ОТГ
Коментарі