Про історію створення Центру і принципи роботи закладу розповіла посестра атовців психологиня Олена Звєрєва.
Як зазначається на фейсбук-сторінці Центру, це місце, де вас почують, місце, де вас підтримають, де ви отримаєте теплі обійми та висококваліфіковані консультації. І це відповідає дійсності.
Олена Звєрєва, психологиня Центру, розповідає, що створений він у 2018 році.
- Це був катастрофічний рік. 18 суїцидів серед ветеранів війни. Зокрема у частині, яка вийшла у пункт постійної дислокації, – у 14-й бригаді, і 8 – в області. Стало зрозуміло, що військові, які потребують реальної допомоги, самі нікуди не звертатимуться. Треба їхати до них. Той, хто приходить на прийом до психолога, вже на половині шляху до одужання. В цих людей вже є усвідомлення проблеми. А хто не усвідомлює проблем, не піде шукати допомоги. Тоді постало питання, що робити з такими людьми. Ми організувалися. Але в нас не було приміщення. Я на той час приймала в поліклініці №1. Проте вдалося згуртувати однодумців, - каже пані Олена. – Починали роботу з тренінгів, індивідуального консультування. Я працювала завідувачкою реабілітаційного центру в поліклініці, й туди приходило дуже багато людей. При нормі навантаження 2,5 людини на день я приймала 25. Іноді всі, хто приходив, не поміщалися в кабінеті. О 20:00 закривалася поліклініка, а далі – майже до ранку говорили на лавках на вулиці. А взимку я вдома зробила собі «філіал» такого Центру. Це не було добре, адже мені теж треба відпочивати. В мене сім’я, яка теж повинна мати свій простір і спілкування. А коли повна хата атовців, які хочуть просто виговоритися, то це неможливо.
Згодом Олена звернулася до тодішнього голови обладміністрації Олександра Савченка, з когортою хлопців прийшли до нього і сказали: якщо у них не буде приміщення, то тренінги проводитимуть в його приймальні. Це був уже так би мовити «шантаж», крик про допомогу.
Після цього їм надали це приміщення, віддали ключі, але офіційно його не передали. Воно перебуває на балансі облдержадміністрації.
За словами Олени, знайшли людей, які зробили ремонт. Забудовник із Луцька Андрій Розумовський зголосився допомогти. Після розмови з ним за пів години приїхав майстер, який оцінив обсяг робіт. Дуже швидко в майбутньому Центрі переварили сходи, поклали плитку і пофарбували стіни. Меблі Олена вже купувала сама. З бюджету міської ради виділили кошти на техніку. Придбали холодильник, ноутбуки, телевізор. Були облаштовані всім необхідним кухня, де тепер хлопці люблять зустрічатися, тренажерний зал, масажний кабінет, кімнати відпочинку, кабінет психолога і душ. Буквально за місяць організатори відкрили Центр, який став для них «місцем сили».
- Хлопці тут зустрічаються цілодобово. У нас діє чудовий принцип: якщо тебе вдома в чомусь не зрозуміли, виник якийсь конфлікт чи на роботі є проблеми, прийди краще сюди, виговорись побратимам і не роби дурниць. Діє єдина вимога – тверезість і заборона вживати алкоголь, - розповідає Олена Звєрєва.
Працівники Центру рік трудилися на волонтерських засадах. Після цього постало питання, що, можливо, потрібно було б призначити оплату для учасників робочого процесу. При департаменті соцполітики ОДА був створений відділок Центру. Наразі в штаті шестеро людей. Працює дві групи швидкого реагування, які чергують цілодобово і за потреби готові виїхати на виклик у будь-яку точку області.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Атовець прожив на лавочці у парку три місяці, або Як ми рятували Кажана.
Як зазначає пані Олена, такого Центру в Україні більше немає. На Волині він – єдиний і унікальний. Зараз готується пілотний проєкт, який запустить розвиток центрів допомоги ветеранам по всій Україні. Наприклад, у Рівному вже є приміщення. Там встановлені ліжка, працюють дуже хороші психологи, які знають, що таке атовське середовище.
- Для нас важливо, щоб це була допомога «рівний – рівному». Тобто, щоб ті люди, які мають бойовий досвід, мали певні психологічні проблеми у свій час і їх розв’язали, допомагали іншим. Вони вже знають правильні слова, вміють знайти спільну мову. Це не приїжджає клінічний психолог, який знає правила, як поводитися згідно з протоколом. Це живе спілкування, коли душа з душею споріднені. І там не треба багато говорити. Середовище атовців загострено відчуває фальш, брехню, вони людей бачать наскрізь. І коли приїжджають побратими зі щирими намірами допомогти, жодної агресії до них немає. Ми працюємо без будь-яких спецзасобів. Нам вдається знаходити такі слова, що з нами їдуть і, головне, погоджуються на лікування, - каже психологиня. – Коли людина за короткий проміжок часу приймає рішення зупинитися, не вживати алкоголь чи наркотики, а розв’язати певні психічні проблеми, вона їде лікуватися. Якщо психологічні, то ми привозимо безпосередньо у Центр. За весь час його існування на такі виклики ГШР виїздила 860 разів. Хоча отримали допомогу значно більше атовців. Якщо чесно, то в мене просто немає сил усе це описувати чи вести якусь статистику.
Олена каже, сама атмосфера сприяє тому, що тут змінюються свідомість і бачення свого шляху в кожного побратима. Це їхня війна з війною. Тут панує середовище, де немає когось вищого, де рівний спілкується з рівним, допомагає зрозуміти, що вони – воїни, що вони – за Україну, як і побратими. І цей статус воїна зобов’язує їх відчути відповідальність за свій вигляд, поведінку і вчинки. Воїн повинен виглядати відповідно.
Уже два роки в Луцьку діє Центр, де бійці часто навіть рятують життя побратимів. Однак перед Центром постає чимало викликів та проблем. Найбільша – брак фінансування. Наприклад, на придбання деталей для ремонту автомобілів ГШР ще кошти виділяються, а от за сам ремонт Олені з хлопцями доводиться платити з власної кишені. Також вона самостійно консервує овочі та фрукти для мешканців Центру. Таких дрібниць багато, а вони теж коштують грошей. Але світ не без добрих людей. Часто допомагають благодійники, серед яких може бути кожен із нас.
Якщо хтось із ветеранів потребує допомоги, можна звертатися цілодобово за номерами телефонів:
096-845-04-50 – гаряча лінія,
050-700-72-00 – консультація та підтримка психолога.
Олексій Біянов, м. Луцьк
Коментарі