“Люблю працювати з будь-яким каменем, але з габро і гранітом - найбільше”

 “Люблю працювати з будь-яким каменем, але з габро і гранітом - найбільше”
“Люблю працювати з будь-яким каменем, але з габро і гранітом - найбільше”

- каже волинський каменяр, який виготовив шести метрову статую Ісуса Христа для костьолу Божої Матері у Бжегу Дольному (Польща).
У кожного в руках тяжкий залiзний молот,
I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:
“Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
Не спинить вас!
Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить”
.
Іван Франко “Каменярі”
Спочатку було слово. Можна сказати те саме про камінь. Напевно, таке  твердження ще викликатиме дискусії, але беззаперечний факт, що камінь був, є і буде основою всього матеріального на Землі. Він із найдавніших часів використовувався для виготовлення знарядь праці, облаштування основи стоянок, із нього будували піраміди і палаци. На сьогодні дуже широкий спектр використання цього унікального творіння Всевишнього, а тих, хто працює з ним, називають каменярами. У нашому краю таких людей небагато. Наприклад, ми знаємо тільки одного. Цей майстер відомий багатьом володимирчанам. Він виготовляє з граніту сходи, підвіконня, стільниці для столів. У багатьох будинках, та вже й у магазинах, можна бачити встановлені майстром елементи інтер’єру, архітектурні деталі з кольорового або сіро-білого каменю. Людина, руки якої роблять цей матеріал слухняним, живе у нашому місті, неподалік лікарні. Це – Сергій Заліщук. Майстер відмовлявся від інтерв’ю, казав, йому реклама не потрібна, він просто робить свою справу, щоб не було соромно дивитися людям у вічі.
Ми завітали до Сергія Дмитровича. Обійстя господаря є прикладом його принципу працювати на совість. Кам’яний паркан, верх стовпців якого прикрашають поставлені на кант куби з червоного граніту. Мозаїчна арка. А подвір’я, замість звичної тротуарної бруківки, викладене природними уламками різноманітного каменю. Помітно, що оздоблення, елементи середовища мають у кожному їх застосуванні виправданість і ненав’язливість. І хоч двір невеликий, але в його зонуванні відчувається рука хазяїна. Тут чітко розділено три функціональні зони: відпочинкова, творчо-виробнича і городня. У відпочинковій – причаїлися широка гойдалка-лавка, альтанка зі зрубу, чималий стіл із кам’яною стільницею, авторський камін-барбекю. А ще тут дихає прохолодою штучна водойма з насадженнями, радують око кілька хвойних дерев і черешня. Творчо-виробнича територія ізольована від сторонніх і нагадує прибране складське приміщення з акуратно складеними заготовками, обладнанням і пристосуванням для обробки каменю. Усі предмети мають сивий напил. Очевидно, що коли матеріал обробляється, то в повітрі добряче літає пил. Третьою є зона релаксу, як вважає Сергій. Клаптик землі він перетворив на зразкову агроділянку, на якій росте вся городина. Але найнесподіваніше, що господар особисто доглядає за рослинами, адже у будь-якій роботі завжди є доречним і необхідним перепочинок. От саме так майстер релаксує. В першу чергу – очима, адже споглядання зеленого кольору, за спостереженнями медиків, допомагає відновленню зору. Ще в третій зоні знаходиться теплиця, в якій рясно на шпалерах починають цвісти огірки. Баклажани, кавуни, дині й усяка городина рівними рядками без жодної зілиночки утворюють чіткий килим на землі. Крім задоволення, таке заняття дає можливість отримувати з власної ділянки екологічно чисту вітамінну продукцію, усе свіже і соковите. Замолоду Сергій Дмитрович навіть не міг припустити, що буде займатися такими справами, бо мав великі мрії стати забезпеченим. Городництво – не у списку занять, які могли до цього привести.
«Мені було незручно брати гроші в батьків на проїзд»
Сергій народився і виховувався в сім’ї, у якій, окрім нього, були ще сестра-близнючка Віра та старші Люба і Микола. Голова родини тато Дмитро працював усе життя склодувом на заводі з виробництва скляних виробів, а мама – шліфувальницею на місцевому меблевому комбінаті. Батьки дбали про своїх дітей, але, щоб забезпечити необхідним чотирьох, доводилось  економити. Сергій ріс кмітливим хлопчиком і швидко зрозумів життєве правило: хочеш мати – треба працювати. Кожні канікули старався десь заробити трохи грошенят, щоб не залежати від батьків навіть у таких дрібничках, як купити для себе чи сестри зайву пачку морозива. Минав рік за роком, і хлопчина, в порівнянні з однолітками, трохи вільніше почувався, бо міг собі дозволити дрібні покупки. І тоді, коли вступив до Ковельського художнього училища, їдучи додому чи повертаючись на навчання, жодного разу не попросив у батьків грошей на проїзд. Та й у  Ковелі якось було простіше заробити на розвантажуванні вагонів на залізничній станції, ніж у його рідному Костополі.
Чотири роки навчання на столяра-червонодеревника промайнули швидко, бо опановував Сергій улюблену справу з великим бажанням і надзвичайною настирністю. Він із батьком приїхав вступати на відділення художньої різьби, але конкурс, троє абітурієнтів на місце, не залишав іншого варіанту, ніж повернутися додому. Та у цьому хлопчині, який на момент закінчення школи мав зріст 158 сантиметрів, вирував справжній чоловічий характер. Він погодився вчитися на столяра, щоб лишитися в училищі. Впертість і наполегливість зробили свою справу. На третьому курсі вже сам вирізав та  подарував коханій маску волхва. Такі вироби і сьогодні мають свою привабливість, а тоді, в далекі дев’яності, це були рідкісні речі. Сергій хотів задобрити серце дівчини, яку полюбив більше за життя. Але Людмила, хоч і прийняла маску, частенько до училища чи після уроків ішла із Сергієм порізно, бо ніяковіла від того, що була вищою за обранця на цілу голову. Через певний час мама пророчила доньці: «Візьми отого малого за чоловіка – і біди не знатимеш».
Сергій по закінченню училища отримав далеко не успішний диплом і  п’ятий розряд фахівця, якого не було в жодного з випускників. Такий розряд присвоювали після кількох років практикування. Очевидно, що мав талант художника, бо майстер сказав, що йому не буде соромно за роботи Сергія Заліщука. Під час навчання хлопець цікавився, як розумітися на породах дерев і заготовляти їх для роботи. А ще – секретами обробки, вмінням робити правильні зрізи. До інших предметів ставився спокійно і навіть байдуже. Та  дуже не подобався власний почерк, який нагадував дитячі каракулі. І хоч одногрупники Сергія дивувалися його затії, хлопець вирішив зробити почерк гарним для своєї Людмилки, якій писав романтичні листи. Більше трьох місяців парубок, як у школі діти, бавився з прописами та каліграфічними вправами у зошитах для першачків. І його жага зробити в житті все, що задумав, таки дала результат: він змінив почерк радикально. 
Неможливого не буває
«Чи має каміння звук, голос?» – перепитує Сергій Дмитрович. Напевно, тоді, коли служив у Німеччині у Західній групі військ і виконував роботу гравірувальника та майстра з виготовлення нагородних сувенірів, заперечив би. Доводилося працювати з деревом, металом, шкірою, тканиною, а про камінь навіть не думав. Сім років, які дали незбагненний досвід різьбяра, закінчилися одного дня. Про переконання майстра, що в Європі – достойне життя, стало відомо радянським спецслужбам. І вони, побоюючись втечі майстра до ФРН, навіть допомогли сім’ї перетнути кордон. Чималий пожиток везли. Повертався з дружиною Людмилою, з якою побралися ще за строкової служби, і з первістком Дмитром. По дорозі «зупинилися» на кілька років у Польщі, бо дуже сподобалася ця країна. Звістка про появу майстра швидко поширилася в місті. Через певний час уже було чимало замовників на вироби з дерева, особливо у церквах і костьолах. У Бжегу Дольному створив одну з найбільших робіт – шестиметрову статую Ісуса Христа в соборі Божої матері. З часом економіка країни стала занепадати, і криза 90-х змусила Заліщуків повернутися в Україну. В Польщі вони збагатилася ще одним членом родини – сином Олександром.
Україна зустрічала не набагато краще, ніж проводжала Польща. Криза торкнулася багатьох країн і викликала потужну інфляцію та безробіття.
«Мама Людмили з нетерпінням чекала нас із дітьми, а тому пропозиція оселитися у неї була найприйнятнішою. Крім того, у Володимирі-Волинському на той час була перспектива отримати житло», - ділиться Сергій Дмитрович.
Торгівля – рушій прогресу в житті майстра
Перераховувати все, чим доводилося займатися людям в ті роки, немає сенсу. Годувати дітей потрібно було всім, а тому кожен брався за будь-яку роботу, що давала хоч якийсь дохід чи можливості.
Сергій під час однієї з поїздок на малу батьківщину помітив, що люди використовують некондиційний камінь при облаштуванні подвір’їв. Привіз купу такого до Володимира і собі зробив викладку. Одному товаришеві сподобалося, іншому. Його попросили привезти раз, другий... І  потягнулася вервечка. Почав вивчати ринок і зрозумів, що є попит. А значить, може бути прибуток.
Із часом прохання клієнтів змінювалися: комусь потрібен камінь у плиті  певних розмірів, комусь – вибраний і оброблений край плити. Щоб це зробити, потрібно було шукати майстрів у Костополі. Поступово стало складно і недешево, тому прийняв рішення, що сам виконуватиме такі потреби клієнтів у замовленнях. Закупив фрези, спеціальну пилораму. Саме при пуску цих пристроїв Сергій уперше почув і відчув звук каменю. Він виривав слух і детонував тіло, накривали вібрації. Важко було працювати з матеріалом, який докорінно відрізнявся від дерева і металу.
Для виняткової музики каменю потрібен досвід
Важкувато давався обробіток граніту, але Сергію було не позичати впертості і наполегливості. Крім того, що ці риси допомогли опанувати не одну новацію чи вид діяльності, саме вони посприяли майстру стати вищим на дві голови: у мотивованих людей задуми і бажання стають реальністю.
День за днем роботи з гранітом, мармуром, габро – і почала приходити мудрість сприйняття матеріалу, його поведінки у руках. Камінь став слухатися. І що надзвичайно дивно: Сергій ніколи не малював одноплощинних зображень, щоб створити об’ємні. Він навчився в голові одразу бачити об’ємну модель. Першою такою роботою став образ юного ангела. Детально, штрих за штрихом з ювелірною точністю – і барельєф готовий. Сьогодні він прикрашає стіну будинку. А потім майстер  спробував зробити вдома кам’яні сходи з компонуванням підставок для квітів. Дружині дуже сподобалося, як і все інше: кухонний стіл, камін-мангал і барбекю.
І хоч роботи з каменем при обробці багатенько, але вона дає позитивну енергетику. Навіть коли матеріал незлагоджено «співає» під наждаком, по закінченні він набуває потрібної форми і змісту. Для майстра це – найголовніше.
В Україні майже кожна область має поклади каменю. Але в більшості промисловим способом видобувають мармур, онікс і граніт. Саме вони і становлять основу всіх виробів. Хоч камінь і його обробка недешеві, але сфера використання цього матеріалу з року в рік ширшає. Люди почали цінувати міцність таких виробів. Найчастіше це – намогильні плити і пам’ятники, сходи і пороги, стільниці і рукомийники, мангали і каміни, підвіконня... 
Майстер повідав секрет, про який точно більшість не здогадується: камінь є пластичним матеріалом. Сергій Дмитрович навів приклад: якщо взяти нетовсту, сантиметрів 5-10, плиту довжиною 2-3 метри і підняти за кінці, то вона прогнеться посередині. Цю властивість використовують при виготовленні художніх скульптурних виробів із деталізацією найдрібніших елементів з допомогою спеціальної бурової машинки. Сергій Заліщук каже, що такий предмет наближений до реальності. Якщо це квітка, листочки мають бути з прожилками; якщо це пташка, пір’я – із природними доріжками і розділами; якщо це книга, мають виднітися кутики сторінок. Це є високим класом майстерності каменяра. Коли виріб виготовляється з добрими намірами і легкою душею, тоді все виходить і камінь «співає» при обробці особливу пісню-звук. До речі, різні камені видають свої звуки. Це – звуки нашої Землі.
Дуже скорботно звучить камінь у руках, коли доводиться робити майстру намогильні плити чи скульптури.
Вічності у людському житті на Землі немає. Тож майстер, розуміючи такий плин буття, більше хотів би виготовляти статуеток, ваз, столів та інших необхідних речей. Нехай дні кожного життя будуть якнайдовшими, а особливо у наших захисників, які боронять рідну землю від загарбників.
Героям – слава!
Слава Богу!
Сергій Залуський

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: