Легенди стародавнього Володимира

Історія Володимира-Волинського надзвичайно багата: пам’ятки архітектури, видатні люди, археологічні розкопки. Проте пізнавати історію рідного краю можна, вивчаючи місцеві легенди, бо то не просто казки, а відгомін певних подій, витоки яких губляться у глибині віків.

Юрій-Змієборець і злий змій

«Сказка – быль, да в ней намек, добрым молодцам урок», - мовиться у  російській народній приказці. Справді, у легендах та переказах нашого краю, яких українці впродовж віків склали чимало, міститься багато цікавих фактів, на перший погляд, вигаданих, але в них у завуальованій формі розповідається про цілком реальні історичні події. Через міфи та легенди стародавні люди пояснювали і витлумачували незрозумілі їм явища природи та оточуючу дійсність.
Земля Володимирщини багата пам’ятками архітектури і, звісно, легендами.
Одна з найдавніших легенд, витоки якої сягають ще дохристиянських часів, коли наші далекі пращури були язичниками, розповідає про злого змія.
Жив цей кровопивець на березі річечки Риловиці – притоки річки Луги. Саме на Риловиці знаходилося капище (святилище, місце, де приносили жертви) злого язичницького бога. Щороку ненаситному змієві приносили в жертву молоду дівчину – мешканку міста. Ніхто не міг зарадити цьому лихові. І ось одного року настала черга принести в жертву дочку місцевого князя. Обливаючись сльозами, батько і мати віддали свою дитину тварюці, яка зловісно скреготала зубами. І раптом, о, доле! З’явився невідомо звідки красень-лицар на білому коні – то був святий Юрій. Він вдарив змія списом. Конаючи, той став рити хвостом землю. Відтоді потекла там річечка, яку люди назвали Риловицею. Там вона протікає й донині.
Ця легенда має велике символічне значення: добро (його втіленням тут є святий Юрій) перемогло зло (змія). Змій, страховисько – це уособлення темних, агресивних, невідомих сил природи, на зміну їм прийшло християнство. Ще й так можна розуміти цю легенду.
Святий Юрій зображений на багатьох іконах. Одна з них, якій понад 200 років, зберігається у Володимир-Волинському історичному музеї.

І збудував князь церкву...

Неподалік нашої тихоплинної річечки Луги на височенькому пагорбі збудував князь Володимир церкву. А було це так.
Князь Володимир Великий (988-1015) – засновник нашого міста і хреститель Київської Русі, повертався з Карпат – там він переміг плем’я білих хорватів. Зупинився у нашому місті разом з воїнами перепочити. Наказав, щоб кожен із дружинників приніс по одній цеглині. Князь вирішив збудувати церкву, щоб подякувати Богові за переможний похід. Воїни принесли цеглу, і за один день церква була збудована (тому й називають її «церквою обиденного дня», тобто збудованою за один день). Володимир Великий, коли охрестився у православну віру, прийняв друге ім’я – Василій. І церкву стали називати Василівською.
Звісно, що то гарна легенда. Хоча вчені-археологи проводили поблизу Василівської церкви розкопки і знайшли фундамент ще старішої церкви.  Може, тієї, яку будував князь Володимир.
Таки в кожній легенді є частина правди...

 Корона Данила Галицького

Славне місто Володимир має багату історію. Повернімося й ми у ті давні часи, коли у Володимирі над Лугою жили князі. Данило Галицький був наймудрішим із них – воїн хоробрий і лицар славетний. Усю велич свого батька – князя Романа – він успадкував і землю Волинсько-Галицьку, наче зіницю ока, беріг від злого ворога.
Якось зібрався Данило з братом Васильком та ще з десятком князів у Володимирі та стали святкувати весілля Василькової доньки. Учта була на славу: запашні медовухи лилися з бочок, соковита дичина рум’яніла на великих дерев’яних тарелях, а вродливі молодиці прислуговували князям. 
Аж раптом набігли монголо-татари, а на Русі не було лиха більшого за них. Застали вони князів несподівано. А Данило Галицький тоді вже королем був. Сам Папа Римський йому корону прислав! 
«Брате мій, Васильку! І ви, князі галицькі й волинські! Не даймо ворогу нашу землю взяти: краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій славним бути!» - вигукнув Данило, схопив меча – і на коня! І князі – за ним.
А щоб корона не заважала, віддав її своєму слузі Климу Христиничу, щоб сховав. Подумав слуга і закопав корону біля дуба. 
Важкою була битва, але князі мужньо боролися, хоч і місто було дуже поруйнованим. 
Стали Володимир відбудовувати усім миром. І відбудували. Знову золоті куполи соборів під сонцем сяють, а дзвони славу княжого міста виголошують.
Тільки от корона Данилова десь поділася. Легенди про неї розповідають. Одні кажуть, що вона у Холмі захована, інші, що у нас на Волині.
Багато літ її шукають, але і досі не знайшли.

Скарби польських королів

У центрі Володимира-Волинського розташований гарний костел святих Якима і Ганни. Його історія налічує понад 200 років. Поруч з костелом розташовані старовинні мури, які простяглися у затишному сквері. Їх збудовано також понад 200 літ тому.
Колись був там монастир. Монахів називали капуцинами, тому що на головах вони носили капюшони. У костелі монахи відправляли служби. 
І ось польський король дав їм на зберігання свої скарби:  золото, діаманти, самоцвіти. Монахи жили втаємничено, мало що розповідали про себе. Тому їхнє життя було оповите легендами і загадками. Але дещо про скарби польських королів чули й місцеві жителі. У 19 ст. поляки підняли повстання проти російського царя, який захопив Польщу під свою владу. Розігнав цар непокірних повстанців, разом з ними втекли і монахи-капуцини.
Давно вже немає монастиря. Але ще багато літ серед міщан побутували  легенди про скарби польських королів, які нібито зберігалися в костелі. 
Богдан Янович
 

Розділ новин: 
Теги: 

Коментарі

Схожі новини: