Кожна господиня в сезон здійснення закруток може і має потурбуватися про наших захисників на фронті:

Кожна господиня в сезон здійснення закруток може і має потурбуватися про наших захисників на фронті:
Кожна господиня в сезон здійснення закруток може і має потурбуватися про наших захисників на фронті:

вкласти з плодами частинку душі і відправити кілька банок консервації через волонтерів українським бійцям - вважає Світлана Пасічник, колишня вчителька, а сьогодні - наша експертка із консервацій.
Консервування сьогодні зовсім не таке, як було років сорок назад. Так стверджують багато господинь, які давно стали бабусями і які пам’ятають, що головним завданням консервації було, шляхом теплової обробки, подовження термінів зберігання харчових продуктів на тривалий час. У післявоєнні часи наші батьки і діди, навчені голодом, робили чимало заготівель харчів про запас. Минули ті часи.
Та й немає продуктів у дефіциті: упродовж року на прилавках магазинів є достатньо усього, і якась тимчасова відсутність того чи іншого товару не зумовлює тотальних закупів.
А сама справа консервування і соління набула іншого змісту: тепер це можна назвати спеціальною кулінарією, яка входить до гастрономії. Якщо колишній список рецептів із бабусиних записників двох десятків не перевищував, то тепер, враховуючи різні способи консервування і види обробок, кількості консервантів - у видавництвах виходять цілі енциклопедії і збірки кулінарних страв. У цій публікації ми не будемо повторювати інформації з тих розумних книг - зосередимо вашу увагу на кількох, можна сказати, класичних рецептах, трохи осучаснених, але найголовніше - випробуваних на кухні господинями. Редакція попросилася на кухню обійстя Світлани Пасічник, у свій час вчительки початкових класів. Чому до неї? По секрету нам підказали, що такої господині слід ще пошукати в окрузі - все у неї ладиться: і на кухні, і рукоділлі, і у городництві, і у домівці разом з чоловіком рядить усі справи.... 
“А льон цвіте синьо-синьо...”
Народилася Світлана у селі Польські Бескупичі, що тепер називається Нехворощами. Село розкинулося на стику трьох колишніх Іваничівського, Володимир-Волинського і Локачинського районів. На початку двадцятих років минулого століття, у селі жило багато поляків – існувала, навіть, ціла польська вулиця. Мама працювала робітницею у Микулицькому лісництві, а батько - обліковцем у колгоспі. Родина Бричуків була дуже великою: тільки  у бабусиній сім’ї було 14 душ. Хатніх робіт завжди вистачало, а особливо таких, які забезпечували смачною їжею бодай два, а то й усі три рази на добу, кожну губу їдців. Світлана згадує про те, що вдома завжди мало бути багато припасів і приготовано їсти, - бо голодна людина не має здоров’я і не може ні добре працювати, ні добре почуватися. На кухні, де стояла велика і завжди тепла піч, куховарили дві майстрині: мама Надія Онуфріївна і бабуся Марія Матвіївна. Ніхто ніколи не сумнівався в кулінарному таланті будь-кого із них, але приготування страв було розділено. Бабуся займалася завжди з тістом: вареники, пироги, вергуни, паски і варила щодень іншу кашу. Мама ж готувала перші і другі страви. В яку пору дня б не навідався до кухні, завжди смачно пахло і безповоротно виникав апетит.
Світлана з братом любили вертітися за мамино-бабусиними спідницями і завчасу перехоплювати щось смачненьке. Але найбільше їх заворожувало, коли спостерігали, як бабуся вправно і моторно ліпила вареники - жодна господиня не могла б з нею позмагатися у швидкості, та й у формуванні самих вареників. Рівненькі, опуклі, а як їли, то знали, що у цих вареників дуже тонке тісто і багато начинки. А ще любила бабуся, працюючи, пісню “виводити”. Не дуже голосно, душевно і якось по-домашньому затишно. Багато пісень знала Марія Матвіївна, і кожна робота, як була можливість, супроводжувалася співом. Мама не лишалася осторонь, старалася собі і Світлана. За словами мами, у два роки вона, хоч по-дитячому, але уже переспівувала “Червону руту”. 
Особливо потужно звучала пісня у хаті на свята. На Різдво Христове, Пасху, Трійцю сходилась рідня і співала. Знали багато народних та повстанських пісень, бо мали своїх вояків УПА – дід Юхим і його брат Леонід боролися за волю України. Москалі розстріляли на подвір’ї їх в один день. Довго родина «мовчала» про героїв, як і про прадіда Матвія і бабусину сестру, яких вивезли в Сибір. У совіцький час їх вважали зрадниками та бандитами, а тому говорити і згадувати про них не могли. Хіба що пісня, в якій прихований зміст, міг дати волю почуттям від пережитого. А особливим родинним лейтмотивом стала пісня відомих авторів «А льон цвіте синьо-синьо». Реальна історія жінки, покладена в текст пісні. Ця жінка, працюючи у полі, виглядала рідного сина. Споконвічна доля жінки, жінки-матері, - чекати своїх чоловіків.Складна пісня виконанням, але для Світлани вона є камертоном, і часто рідні її чують, коли співає при роботі, як колись давно бабуся.
Часто згадує Світлана бабусю і не тільки її кулінарний талант, а й те, як вміло вона лікувала від різних болячок, як вміла замовити від «дурного ока», як розкладала для сушіння під стріхою назбиране зілля у сплетені татовими золотими руками з обробленої ліщинової лози білесенькі кошики. Як вдома пахло травами і молоком. І дві корівки - дві годувальниці...
Чоловік - усьому голова, але доброю і мудрою має бути шия до цієї голови: то - жінка
У 19 літ «вилетіла» Світлана з рідного гніздечка, спочатку на навчання, а потім і для заміжжя. Їй у доброму прикладі найрідніших мами і бабусі виплекалось бажання створити таку ж міцну і дружню родину. Покохала і зі всіх сил старалась чоловікові зробити свято, коли йому доводилось вертатися з тривалих відряджень. Ой, як добре згодилася жіноча домашня наука. Особливо для того, щоб приготувати смачний борщ, справжній: на реберцях, з бобом чи квасолею і ні в якому разі не на помідоровій пасті. Чоловік Юрій, як і сама Світлана, вважає, що не може бути України без української кухні, як і української кухні без борщу. Чималеньке меню, яким догоджує Світлана своїм чоловікам (чоловікові Юрію і сину Віталію, та уже онукові Артему, який підростає), але найбільше чарує над закрутками на зиму. Яка взимку картопелька без квашеного огірочка, чи яка Коляда без грибочків і капусти?
Правда, син живе з родиною уже окремо. І добрий приклад створення родинного гніздечка переймає невістка-донька Тетяна. Хоч прийшла вона у невістки, але не з порожніми руками, і з доброю наукою від своєї мами, та з чудовим рецептом смачних консервованих помідорів на зиму.
Тридцять років ретельно відбирає, випробовує Світлана власним досвідом і записує у спеціальний зошит рецепти консервації. Але, звісно, щоб щось законсервувати, то потрібно виростити на власному городі. Щоб екологічно чисте і без усякої хімії. Понад шістдесят сортів помідорів і десять сортів огірків у цьому році вирощували з чоловіком. Огірки, буряк, морква, цибуля і багато іншого – все своє. Виготовляючи консерви, тішить, що своїми руками вирощене. Світлана дозує продукцію, дотримується технології, а чоловік  закатною машиною працює. Як без чоловіка – все допомагає по господарству, та і в більшості приймає рішення він. Навіть на зиму в банках те, що до смакуподобається чоловікові і синові.
Класика консервації від Світлани
Стурбована тим, що рецепти тільки випробувані і записані нею, просила згадати двох своїх подруг і сусідок з вулиці Карбишева, які працювали на консервному заводі і поділилися з нею цими рецептами і секретами консервування. Звали цих подруг Галина Калашнюк і Ніна Тимошук.
За записником Світлани можна видати книгу про консервування: все у чіткому порядку, із вичерпним зазначенням інгредієнтів і кількості, а також опис технології приготування. Кажуть: вчителька - є вчителька.
Отож, господині записуйте у записники
Кілька загальних правил, про які Світлана ніколи не забуває:
1. При консервації огірків, ніколи їх не закутую, щоб продовжити теплову обробку.
2. Щоб консервовані овочі були пружні і хрусткі, в банку додавайте дубове листя.
3. Для соління слід використовувати нейодовану сіль грубого мелення.
4. Кладіть завжди і усюди хрін і кріп, а також не шкодуйте часнику.
5. Не забувайте про ретельну стерилізацію тари, а також обробляйте зелень окропом.
І для охочих - кілька рецептів, які вивірені часом і випробувані тими, хто був у гостях у родини Пасічників. Іноді кажуть про смачні страви - “пальчики оближеш”. У цьому випадку можна сказати, що слід бути обережним, щоб разом з вмістом і банку не спожити (шуткуємо).
Огірки квашені “По-новому”. Склад консервації: огірки, часник, кріп, сіль, чорний перець. На кожну трилітрову банку беремо дві “парасольки” кропу на дно, вкладаємо огірки середнього розміру, а під верх банки кладемо 2 столові ложки розчавленого часнику. Розсіл готуємо на одну банку в окремій місткості: на невелику кількість гарячої води всипаємо 2 столові ложки солі і 2 чайних ложки пекучого перцю, вимішуємо до розчинення солі і вливаємо до банки з огірками. В кінець доливаємо до повної окропом, запечатуючи банку ще однією “парасолькою” кропу і пластмасовою кришкою. Зберігаємо у льосі.
Напівквашені помідори з оцтом. Склад соління: 2 морквини, 2 цибулини, 2 головки часнику, 2 болгарські перці, 2 гірких перці, 2 корінці хрону, сіль, оцет, цукор, помідори. Перець, хрін, часник, цибулю і моркву перепустити через м`ясорубку і розкласти у 4 трилітрові банки. Для маринаду на 5 літрів води беремо 200 г солі, 400 г цукру і 400 г оцту (9%), усе вимішуємо, кип’ятимо і охолоджуємо. Залити потрібно вміст банок, для певності можна покласти до банки по 2 пігулки аспірину і закатати металевою кришкою. Іноді кришка від бродіння трохи підійматися, але з часом опуститься. До готовності продукту потрібно три місяці.
Огірки стерилізовані. Склад консервації: огірки корнішони, або середнього розміру - 5 кг, зелень кропу - 50 г, корінь хрону - 75 г, морква - 10 шт., цибуля - 4 шт., оцет, сіль, чорний і духмяний перець - горошком, гірчиця у зернах. Вкладаємо зелень і огірки на дно у однолітрові банки, перекладаючи кільцями цибулі,  моркви, перепущеним через м’ясорубку хроном. Маринад готуємо з 5 л води і додаванням до неї 1 літри оцту (9%), 150 г солі, 350 г цукру, вимішуємо і кип’ятимо, гарячим розсолом заливаємо у банки. Накриваємо металевими кришками і стерилізуємо упродовж пів години. Зберігаємо не в теплому приміщенні.
Готуйте на здоров’я!
Півники – мої одні з найулюбленіших квітів. Їх і вишиваю
Кажуть, якщо людина талановита, то талановита – в усьому. Набір полотен, вишитих і хрестиком, і чеським бісером, гідний для виставкових залів. Для Світлани вишивка, - як спокій і розмова з собою. Думки заспокоюються, а уява дає можливість мріяти і бажати чогось нового і  прекрасного.
Хоча сьогодні найпотаємніше і найпотужніше бажання у Світлани і її родини – це цілковита Перемога України над загарбниками.
Героям  слава!
Смерть ворогам!

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: