Їх підтримують лише мешканці Іванич. Міська влада повністю відмежувалась від шляхетної праці волонтерок.
Селище Іваничі завжди було таким собі затишним і скромним куточком Волині, але життя вирувало і тут. Вирує воно і нині. Замість дороги, на якій без перебільшення було сто ритвин на версту, тепер прокладена добротна асфальтова траса. Височіють сучасні житлові забудови, гостинно відкривають двері супермаркети. Рясніють ще яскравими кольорами осінні квіти. Однак кидається у вічі занедбана будівля автостанції, перед якою у ямах застигла дощова вода. Притихла за звичай гамірна залізнична станція. Занедбаність спостерігається у багатьох куточках селища.
Споруда, в яку кореспондентку «Міста вечірнього» запросила Олександра Шептор, також не кращого вигляду. Колись тут розміщувався офіс підприємства «Заготзерно». І саме тут у тіснуватій кімнатці облаштували притулок іваничівські волонтери, які виготовляють і пересилають на передову нашим воїнам сухі супи та борщі. Ідея виготовлення таких страв належить Олександрі Анатоліївні Шептор. Вона і головний організатор маленького і одночасно об’ємного виробництва.
Пані Олександра народилася в 1988 році в Іваничах. Нині вона – домогосподарка, мама трьох діток-школяриків. У перспективі - підприємиця, оскільки вже викупила магазин, який сподівається перетворити на комісійний. За словами пані Олександри сьогодні комісійні заклади торгівлі є найбільш затребувані, оскільки люди можуть поділитися тим, чим не користуються, з іншими, кому ці речі потрібні.
- Коли розпочалася війна, це був для мене страшний шок, - пригадує пані Олександра. – Важко було взяти себе в руки. Але розуміла, що потрібно щось робити, діяти. Порадилася з братом Анатолієм, який проживає в Києві і нині служить в Київській тер обороні. Він і навів мене на думку, що найкраще і найдієвіше у цій ситуації – це допомагати армії. Вирішила починати з плетіння сіток. Знайшлося у мене чимало однодумців. Спочатку збиралися в школі, допомагали і вчителі, і діти. Нам на допомогу прийшли рибалки, забезпечили сітками. Один чоловік зробив основу, а далі ми вже вчилися плести самі.
Звичайно, жінки постійно користувалися соціальними мережами, з яких черпали цікаві ідеї щодо допомоги військовим. Таким чином натрапили на пост про сухі борщі і супи. Оскільки в Олександри Анатоліївни була власна сушка, вона негайно зв’язалася з авторкою посту. Незабаром вдалося встановити спілкування з жіночками з Коломиї, які вже мали досвід у виготовленні сухих супів.
- Ми звернулися в сільську раду з проханням підібрати для нас приміщення, - продовжує пані Олександра, - але нам відмовили . Мотивом відмови було те, що не хотіли витрачати кошти на світло. Тоді прийшов на допомогу місцевий депутат Руслан Мартинюк. Саме він знайшов для нас це приміщення.
Та все було не так легко, як здається. Потрібна була відповідна побутова техніка – сушки, вакуумні пристрої, блендери тощо. Необхідно було придбати овочі, а на все потрібно кошти і немалі. Отож, довелося жінкам частину роботи виконувати вдома, використовуючи власні пристрої, а в приміщенні залишалися лише ті, які натирали овочі, аби полегшити працю домогосподарок.
Але з часом обсяг робіт виріс до значного масштабу. Урізноманітнювалися сухі набори. Окрім традиційного українського борщу, стали готувати супи горохові та з вермішеллю. Задля цього закупляється вермішель « Ролтон». Але і це ще не все. Який же борщ чи суп без м’яса? Виявляється, і цей продукт можна засушити . Задля цього слід придбати нежирне м’ясо (краще всього шинку), відварити до повної готовності, перекрутити і сушити. У складі борщового чи супового набору м’ясо заливається окропом на 15 хвилин, розпарюється і готове до вживання у своєму природному вигляді. Скажу відверто, покуштувала сушеного м’яса, яке нагадує панірувальна сухарі і за формою , і за смаком. Аж не віриться, що , залите окропом, воно стане звичайним м’ясом.
Готові набори кулінарки відправляють лише на передову і саме у ті місця, де немає можливості для приготування рідких страв. Відправляли в Харків, в Ізюм. У пакети з наборами жінки вкладають номери телефонів, щоб бійці могли прислати фотовідгук чи зробити замовлення. До речі, фотовідгуків з подяками приходить дуже багато. Сухі «пайки» з Іванич викликають щирі захоплення.
Обсяг робіт нескінченний. Досвід іваничівських господинь знадобиться, коли прийде мирний час. Та все ж , як здійснюється фінансування в нинішніх складних умовах?
- Насамперед ми оголосили збір овочів, - знову розповідає Олександра Анатоліївна. – Потім відкрили карту для збору коштів. Дивуюсь доброті і самовідданості наших людей. Не зважаючи на високі ціни, вони готові віддати останню копійку заради перемоги в той час, як місцева влада повністю ігнорує нашу діяльність. Проводили ми ярмарки, влаштували дегустацію нашої продукції. На першому ярмарку зібрали 56 тисяч гривень. Мали проблеми з місцевою владою. Нас залякували, мене особисто викликали в поліцію. Другий ярмарок нам вже дозволили провести, навіть уже з концертом.
До нашої розмови долучаються Марина Юраш та Ніна Баюн. Ці дві привабливі жіночки з самого початку поруч з Олександрою Шептор. Раніше було задіяно значно більше жінок. Одні приєднувалися, інші по різним поважним причинам відходили. Та пані Олександра з розумінням ставиться до всіх, хто починав з нею виробництво сухих супів, і кожній безмежно вдячна.
- Вони всі кидали власні справи і поспішали сюди. Звичайно, у кожної є робота, професійний обов’язок, сімейні проблеми, але я дякую всім, - каже Олександра Анатоліївна. – Нині ми відкрили свою групу в Інтернеті, запрошуємо долучатися всіх бажаючих, бо знову розпочинаємо збір овочів та коштів. Тим більше що отримали замовлення від 600 воїнів, які воюють на Харківщині, телефонують їх дружини, матері, одні з подякою, другі просять послати синам і чоловікам нашу продукцію. Так що попереду роботи непочатий край.
Марина Юраш задіяна ще в одній почесній місії на благо громади. Учасниця організації «Доста», вона є поборницею законності та справедливості в суспільстві. Її мета – навчити людей жити за законами Конституції, захист військовослужбовців, а також боротьба з несправедливим і незаконним нарахуванням оплати за споживання газу. До слова сказати, що в рядах організації «Доста» пані Марина виступає за незаконність примусової вакцинації і є відкритим опонентом місцевої влади.
Ніна Баюн - справжня патріотка, захисниця рідної української мови. Вона впевнена, що саме мовне питання є однією з причин вторгнення в Україну російської армії.
-Я не проти того, щоб у такій багатонаціональній країні, як наша, кожен представник національної меншини розмовляв рідною мовою. Будь ласка, розмовляйте, як бажаєте, у себе вдома, у своїх родинах, з друзями, які не заперечують, але на державному рівні має звучати тільки українська мова.
Час розмови сплив. Жіночкам потрібно братися до справ. І в цей час стихає і дощ. Над Іваничами яскраво світить сонце, яке вже хилиться до заходу. Завершується тихий мирний день і не віриться, що десь поруч йде війна і тишу вечора може в любу хвилину порушити тривожний звук сирени. І десь далеко, в окопах, втомлені бійці чекають смачного домашнього борщу і супу, який в цю хвилину готують іваничівські господині. І дарма , що до них байдужа влада. Вони впораються! Їм допоможе Бог і наші люди!
Антоніна Булавіна смт. Іваничі
Коментарі