Надзвичайно важливо, коли людина в земному житті займається своєю справою, як казав Григорій Сковорода «сродною працею», тобто тим, до чого має покликання, у що вкладає частинку душі – тоді й праця служитиме людям на благо.
Отця Михайла Іванського добре знають більшість жителів м.Володимира і Володимирщини, адже він понад 40 років служить у храмах нашого регіону.
Михайло Миколайович Іванський народився 25 серпня 1946 року в селі Преображенське Ківерцівського району Волинської області, в православній сім'ї. Українець із селян.
В 1964 р. Михайло Миколайович закінчив Луцьку середню школу № 1, згодом вивчився у Луцькому ПТУ № 18 і працював столяром у Львові та Кривому Розі. Від 12 грудня 1965 року по 19 червня 1971 року служив в армії – інструктором зв'язку. Проживав у Тбілісі. З погіршенням здоров'я, переїхав до Загорська, де поступив на 2 курс Московської Духовної Семінарії, яку закінчив у 1974 році. За час навчання був 14 місяців послушником Свято Троїцько-Сергієвої Лаври.
8 грудня 1974 року висвячений в диякона, а 15 грудня 1974 року в ієрея. Проходив служіння у Волинській області. 20 листопада 1986 року призначений священником церкви в с. Обеніжжя Турійського району.
Витяг з особової справи протоієрея о. Михайла, датований 17 грудня 1996 року також висвітлює його священицьке служіння. Після рукопокладення у сан ієрея, яке відбулося 15 грудня 1974 р. в Луцькому кафедральному соборі, о. Михайло був призначений настоятелем храму Різдва Богородиці у с. Велика Ведмежка Маневицького району Волинської області. Указ № 493 від 30 травня 1985 року повідомляє про призначення героя нашої статті настоятелем Свято-Покровського храму в с. Привітне Локачинського району, а з 28 березня 1985 р. – він служить у Свято Миколаївському храмі у с. Жидичин. 7 червня 1985 року отця призначено помічником настоятеля Василівської церкви у Володимирі-Волинському, з 1 по 20 січня скеровано обслуговувати прихід у с. Самари Ратнівського району з правом служіння у Свято-Параскевському храмі.
23 січня 1986 року згідно з указом № 59 Михайла Іванського призначено священником Василівської церкви у Володимирі-Волинському, а 26 листопада 1986 року згідно з указом № 862 призначено настоятелем храму Здвигу Чесного Хреста Господнього у с. Обеніжжя Турійського району, де він служив тривалий час.
На заяві о. Михаїла від 5 квітня 1985 року про бажання прийняти чернечий (монаший) постриг є резолюція Святого Патріарха Пімена: «На усмотрение владыки Дамиана».
30 березня 1991 року у Свято-Троїцькому соборі м. Луцька єпископом Варфоломієм отця Михаїла було введено у сан протоієрея.
Подана нами вище інформація, дає можливість зрозуміти, що о. Михаїл Іванський набув великий життєвий і священицький досвід, адже задовольняв духовні потреби парафіян у різних куточках Волині, спілкувався з різними людьми, бо ж вислухати людину, зрозуміти її, дати слушну настанову, пораду, духовну опіку – це справжнє покликання. Як на мене, бути справжнім священником – це не робота, а покликання, яке дається згори (подібно до слів Ісуса Христа про осягнення Царства Небесного).
З архіву дізнаємося, що Михайло Іванський був нагороджений як церковними, так і світськими нагородами. Зокрема, серед нагород – золотий наперсний хрест, мирта та інші, а у 2013 році був нагороджений званням «За заслуги перед містом Володимиром-Волинським». Ось як люди відгукуються про отця Михайла: «Служіння священника – це відповідальність за себе, за близьких, за те, що відбувається довкола. І щоб до кінця зрозуміти й сприйняти серцем віру батьківську, потрібен мудрий наставник, поводир у нелегкому шляху пізнання Божої істини. Для багатьох парафіян таким наставником став Отець Михаіл (Іванський). Він ніколи нікого не виділяв, тому серця тягнулися до нього за порадою і настановою, за підтримкою і благословення. У Батюшки поєднувалися завжди вимогливість і лагідність, строгість і усміхненість, тому що в основі всіх дій лежала справжня християнська любов. Вона невичерпна, вона не догоджає ні слабким, ні сильним світу цього, вона розповсюджує навколо себе світло і тепло. Тому після спілкування з Наставником завжди легко і радісно. Хоча грізне слово Батюшки має дуже велику вагу серед парафіян. Необхідно замислитись над своїм життям, зробити правильні висновки та рухатись назустріч людям, завжди пам’ятаючи про милість Божу. Маючи прекрасну бібліотеку отець Михаіл завжди знайде книгу для кожного важливу, ніколи не дасть готового рецепта, а натякне, змусить подумати та прийняти необхідне рішення. Християнин має право вибору між Добром і Злом. Правда, і вовк може прийти в овечій личині, потрібно мати духовні очі, щоб розгледіти. Нам не завжди легко зробити це. Надто довго ми жили без іскри Божої в серці. Тому так цінуємо мудре слово Батюшки.
Отець Михаїл багато трудився, будував і ремонтував храми, наставляв на путь істинний добрим словом, реальними діями, які не тільки втішали стражденних, а і допомагали стати справжніми християнами: сильними та непохитними у своєму виборі. Географія його служіння дуже широка, але де б не був о. Михаіл, він уміє любити людей і вчить їх мати у серці Божу Правду і ніколи їй не зраджувати. Вчить строго і вимогливо, дає кожному право вибору шляху, вміє підтримати з гумором і просто допомогти. Це потрібно сьогодні всім, адже ми йдемо до храму за порятунком своєї душі. І не дивно, що сьогодні летять вісточки з різних кінців світу, від різних по статусу людей: простих, скромних і щирих, відомих докторів наук і знаменитих професорів. Всі передають уклін батюшці з найкращими побажаннями на многії літа. Прикладом для вірян завжди є життя священника, і серце громади завжди відчуває щирість і справжність і ніколи не схибить.
Отця Михайла я знаю давно, зі своїх дитячих років, адже він мій сусід, часто спілкувався з моєю мамою, світлої пам'яті Марією Іванівною, а тепер і зі мною.
Цей чоловік - мудрий співбесідник, цікава і непересічна особистість, простий, щирий, людяний, доступний – за це його поважають парафіяни та сусіди, усі, хто його знає.
Своїм життям він старається показати яким має бути справжній християнин – безкорисливий, не грошолюбний, добрий.
Я знаю, що отець Михайло прищепив любов до Бога і Церкви багатьом молодим людям, деякі з них теж стали священниками. Він любить спілкуватися з природою, обробляє город, а на балконі в мого сусіда багато білих голубів – ці птахи (згадані на сторінках Біблії й названі в народі Божими пташками) відчувають добрих людей, а таким, на мою думку, і є протоієрей Іванський.
Христос закликає нас: «Візьміть свій хрест і йдіть за Мною». Служіння священника – це шлях, який не завжди встелений пелюстками троянд, а якраз навпаки, але його життя присвячене Господу – у цьому сенс буття кожного з нас.
Богдан Янович
Коментарі