Наближалися свята. Усі володимирчани були зайняті передсвятковими клопотами: хтось поспішав навести лад у домівці, інші прямували в супермаркети, щоб купити щось смачненьке для святкового столу.
Центральна площа Володимира-Волинського теж вирувала людьми, тут ярмаркували продавці і покупці. Здавна у нашому місті було кілька ярмарків щорічно, тож влада дбайливо підтримує цю добру традицію.
У середмісті ніде і яблуку впасти: ось підприємливі волиняни пропонують смачне сало, соковитий бочок, а он плюскається жива риба – тут тобі і короп, і окунь, і карась, поруч – запашні мандарини, жовтогаряча морква, смачненькі булки і торти, горілка з перцем та солодкий мед; біловухі кролі весело снують по клітках, курочки і півники дають про себе знати кукуріканням і кудкудаканням – словом, усе, чого душа забажає, аби гроші.
Напевно, і Гоголь нам би по-доброму позаздрив, бо володимирський ярмарок не поступається Сорочинському.
Людно у Володимирі, звучать святкові пісні пишних молодичок, зустрічаються на майдані куми з кумасями і сусіди із сусідками.
Я теж вийшов подивитися на торговище, адже для нашого невеликого міста – то неабияка подія. І довелося мені стати свідком неприємної події.
Якась бабуся, ще не дуже стара, але вже добре побита нелегким життям, чимчикувала площею. Її увагу привернула ятка, де продавали виноград – гарний зелений та запашний. «Синку дай гілочку спробувати… До пенсії ще так далеко…» - звернулася старенька до господаря краму. «Пішла геть, бомжиха! Багато вас тут ходить. Хай вам Президент допоможе!» - визвірився здоровенний молодик до немічної старої. «Так, так, моя баба і в 90 літ ще буряки обробляє», - поспішила на допомогу здорованю жвава молодиця, напевно, його дружина. Кілька блискучих сльозинок покотилися з долини очей старенької, зрошуючи її змарніле обличчя, вкрите зморшками. Втамувавши образу, бабуся пошкандибала далі.
А мені подумалося: на жаль, трапляються серед нас люди, які не вміють шанувати старість. Чи ж збіднів би той торговець, якби пригостив стареньку гілочкою винограду? Звісно, життя нині непросте, але молоді таки дають собі раду – он скільки дорогих автівок на вулицях нашого міста. «Одні хваляться кіньми, а інші – колісницями, ми ж будемо хвалитися іменем Господа Бога нашого», - навчає Біблія. Напевно, більшість із нас святкують релігійні свята: підуть люди до церкви, свічку запалять… А чи є Бог у душі?
Хочеться побажати всім героям цієї оповідки довгого і щасливого життя. Але не забуваймо, що всі ми – і бідні, і багаті – у Божих руках. «Бог дав, Бог і забрав», - кажуть у народі. Ще кілька тисяч років тому жив у Ізраїлі заможний чоловік на ім’я Йов. Він мав і достаток, і велику сім’ю, та все втратив і сам ледве залишився живий.
Нещодавно довелося мені прочитати статтю в журналі. Лікарка хоспісу (лікарні для невиліковно хворих) розповідала про свого пацієнта. Він був дуже багатим бізнесменом: відвідував вишукані ресторани, їв делікатесну їжу, перебував у товаристві чарівних і звабливих жінок. Але коли невиліковна хвороба здолала його, то лише водій і охоронець відвідували свого пана у лікарні. «Що Вам принести, шеф?» - запитали вони. «Козенятко», - була відповідь. Чоловіка огорнули спогади дитинства: життя в селі, спілкування з домашніми тваринами. Тоді він був бідним, але по-справжньому щасливим. Тепер великі гроші вже не радували його…
Дивна річ – життя. Воно ламає гордих і піднімає знедолених. Але насправді багатий той, хто володіє безцінним скарбом – людською добротою. Її ніколи неможливо втратити, але вона завжди прийде на допомогу тому, хто її потребує…
Богдан Янович
Коментарі