Життя людини стає цікавішим і змістовнішим, якщо особистість зайнята творчою роботою, має захоплення, близьке її душі. Так можна сказати про жителя нашого міста Юрія Донських, який уже понад 50 років проживає у Володимирі-Волинському, і наше місто стало йому рідним.
Життєвий шлях цього художника розпочався у 1946 році у місті Фінстервальде у Східній Німеччині, там його батько, Сергій Донських, перебував як військовослужбовець. Сім’я військового часто переїжджала з місця на місце по різних куточках колишнього Радянського Союзу, тож малому Юрку довелося жити і в Курську, і на далекій Камчатці, а до першого класу пішов у Краснодарі. Згодом батько переїхав до Балашова Саратовської області, бо поблизу цього міста знаходилося село, звідки він походив. Школу юний Юрій закінчував у Балашові.
Добре, коли дитина має якесь цікаве захоплення. Юрій Сергійович із дитинства любив малювати і ліпити із пластиліну. Таке хобі він перейняв від батька Сергія, який у вільний від військової служби час малював і ліпив з пластиліну. Улюбленими батьковими художниками були Шишкін, Левітан, Айвазовський, які на своїх роботах зображували красу природи.
Окрім малювання, Юрій відвідував стрілецький гурток і гурток фотокінозйомки. Брав участь у зйомці дитячих фільмів і навіть театральних вистав. По закінченні школи молодий чоловік хотів вступати навчатися на кінооператора чи художника, але дотримався родинної традиції і, як і батько, обрав фах військового. Юрій закінчив із червоним дипломом Казанське військове танкове училище і, як відмінник навчання, мав право вибирати місце служби. Молодість, романтика вабили його до моря, тож він вибрав Одесу.
У 1968 році служив у Чехословаччині, а згодом потрапив у розпорядження Прикарпатського військового округу (ПРИКВО). У 1970 році Юрій Донських приїхав служити до Володимира-Волинського, у танковий полк. Тут і залишився, пустив коріння – одружився на українці, народився у подружжя син. Доля по-різному випробовувала пана Юрія, доводилося трудитися на справжній чоловічій роботі – бути шахтарем у Нововолинську. Коли ж вийшов на пенсію, з’явилося більше вільного часу, який присвячує улюбленій справі – малюванню. Чоловік згадав юність, купив фарби і полотно й поринув у захопливий світ творчості. Особливо любив малювати річку Лугу і довколишні володимирські пейзажі. Коли ж робіт назбиралося чималенько, захотів організувати персональну виставку. Показав свої творіння директору дитячої художньої школи Адаму Михалику, який разом з іншими викладачами дав їм хорошу оцінку, і це підбадьорило митця. Оскільки у 1995 році у Володимирі ще не було Культурно-мистецького центру і художньої галереї при ньому, то усі міські художники могли демонструвати свої робити в історичному музеї. Туди й звернувся митець, і у музеї, який знаходився в той час при Успенському соборі, відбулася перша в його житті персональна виставка. А усього художник взяв участь у 15 виставках у Володимирі, Нововолинську, Ковелі, Луцьку. Намагався учитися, вдосконалюватися, тому разом з Адамом Михаликом був у майстернях багатьох місцевих художників. Особливо йому до душі припали роботи Леонтія Татарчука.
Ще тоді, як його син ходив до школи, хлопчику треба було виліпити з пластиліну пташку. Юрій допоміг, а потім і сам захопився. Син не став художником, продовжив традицію чоловіків у їхній родині – став військовим, має звання майора. Пташка за пташкою, зроблені у техніці пап’є-маше, випурхували з рук Юрія Донських. А згодом і тварин, і риб зліпили золоті руки художника. Роботи експонувалися на виставках. Вони сподобалися рідним та сусідам і тепер прикрашають оселі людей не тільки в Україні, але й у Польщі та Німеччині, є й у міських школах.
Одного дня до Юрія Донських зателефонувала Валентина Миколаївна з еколого-натуралістичного відділу Центру позашкільної освіти і запросила прийти зі своїми виробами. Ці творіння дуже сподобалися дирекції ЦПО, і митця у 2002р. запросили вести гурток «Природа у пап’є-маше», яким він опікується і досі – ось уже 19 років. Дітям дуже подобається учитися у пана Юрія. Зроблені ним птахи, звірі, риби дуже схожі на живих.
Із розумінням до хобі чоловіка ставиться дружина, а онуки-п’ятикласники Роман і Аня, учні міської гімназії, теж училися в дідуся творити пташок з паперу і пластиліну. Нині онуки навчаються ще й у художній школі.
Чоловік є учасником міського об’єднання художників «Колорит» під керівництвом Наталії Нечипорук. Він займає активну життєву позицію, допомагає колегам в оформленні виставок. При нагоді сам ходить на етюди, змальовує міські пейзажі.
Юрій Донських – людина щира, відкрита, працьовита, любить справедливість і порядок, тому й не байдужа йому доля Володимира – міста над Лугою, адже тут живе він із рідними, тут його друга Батьківщина.
Богдан Янович
Коментарі