Як назвати канаву від колишнього цукрового заводу – екологічним лихом чи бардаком у тисячолітньому місті?

Як назвати канаву від колишнього цукрового заводу – екологічним лихом чи бардаком у тисячолітньому місті?
Як назвати канаву від колишнього цукрового заводу – екологічним лихом чи бардаком у тисячолітньому місті?

Чимало людей у Володимирі-Волинському пам’ятають роботу багатьох підприємств у місті.
Луцький цех автозаводу, меблева фабрика, цегельний завод, плодоконсервний  завод, цукровий завод, транспортні підприємства. Від них лишилися тільки спогади і деякі приміщення. Навіть уже території, де розміщувалися ці виробництва, частково «перекроїли»: там господарюють інші бізнесові об’єкти. Але від одного з цих підприємств залишилася певна пам’ятка іригаційного характеру – це слово означає «такого, що зрошує». Але ця споруда не зрошувала, а труїла землі, де проходив скид вод, і, відповідно, водяне плесо, в яке впадала та відпрацьована вода, ген до самої Польщі. Мова йде про канаву, по якій цукровий завод у роки, коли працював, тоннами зливав використану в процесі виробництва цукру гарячу воду з чималеньким вмістом хімікатів, наносячи непоправну щкоду навколишній природі. Володимир-Волинський завод був створений у 1960 році і працював ще у 2001-му з обсягом виробництва продукції майже 20 мільйонів гривень, як можемо дізнатися із соціально-економічного паспорта міста, впорядкованого Миколою Веремчуком (працював першим заступником міського голови). Можна тільки уявити, скільки тонн бруду потрапило у  природне середовище від такого виробництва по цій канаві. У народі її називають неприємним, але відповідним словом «смердючка», «вонючка», бо в сезон або у спеку від неї тхнуло на десятки метрів.
Але завод пішов у небуття, буряки уже не переробляють, то й канава мала б висохнути чи бути засипаною. Мала б. Але у цієї канави є невидимі покровителі, і по сьогодні по цій канаві протікає вода, якщо можна так назвати цю гниючу рідину, що видає по ходу свого стікання той самий сморід.
Уже не один рік в різноманітні інстанції звертаються жителі міста, оселі  яких межують з тією триклятою «іригаційною системою». І, як кажуть, а віз нині там. Має ця «система» покровителів, іменитих чи грошовитих, не відомо, бо ніхто навіть не подумує про ліквідацію цієї канави. Навіть уже придумали аргумент на захист її існування: нехай буде, можливо, вона врятує на випадок паводку внаслідок танення снігів після зими або ж після дощу. Можливо, й так, можливо, можна так думати. Але це думка не фахівців, а тих, хто зацікавлений, щоб канава існувала. А можливо, вона потрібна комусь для інших цілей?
Одночасно до редакції звернулися: житель, який проживає на вулиці Нечуя-Левицького, і Сергій Радкевич, бо до нього як до депутата Володимир-Волинської міської ради сьомого скликання теж звернулися тамтешні жителі – із проханням описати проблему і звернути увагу причетних до розв’язання цієї проблеми відповідних установ. Звернення є, проблема названа. Для того, щоб зрозуміти, про що йдеться у зверненнях,  журналісти  виїхали до тієї канави.
Тягнеться канава від південно-західної частини колишнього цукрового заводу у відкритому вигляді, перед вулицями Левінцова, Стуса до вулиці Зимнівської вона схована у бетонну трубу. Уже після перетину Зимнівської і до самого впадання у річку Лугу канава знову відкрита. Упродовж цього витвору колишнього цукрового заводу побудовано, хаотично поставлено купу всіляких містків, переходів і кладок. Людям незручно ходити до обійсть, рухатися по ближніх вулицях, бо виритий рів дуже глибокий. Місцями він сягає у глибину метрів зо три. Жителі побоюються навіть відпускати на прогулянку діток, бо це ризиковано.
Але найбільша прикрість, що у канаві при непрацюючому заводі (тобто відсутній скид відпрацьованих вод) у посушливу днину тече невеликий струмок каламутної рідини. Місцями потік більший, місцями слабенький, але очевидно, що рідина тече в напрямку річки. Звідки береться  рух води?
І знову ми про покровителів цієї канави. Виявляється, вони є; це люди, які проживають на вулицях, наближених до канави: саме таке розташування дає можливість приховано за відсутності центральної каналізації вирішити питання водовідведення зі своїх обійсть використаної води або навіть нечистот. На таку думку наштовхує сморід, який стоїть біля певних ділянок СМЕРДЮЧКИ. Навіть в одному з так званих берегів канави неприховано стирчить труба для рідких відходів.
Не можна змовчати і про зовнішній вигляд тієї канави: місцями купи сміття, потрощені гілляки і хащі. В одних місцях канави це непролазне зілля в людський зріст, в інших – вкорінений верболіз, а в деяких – люди посадили  дерева, бо під час повені вода руйнує краї канави – і вона збільшується у розмірах.
Коли ми оглядали СМЕРДЮЧКУ, до нас підходили люди і в розпачі хитали головами від того, що тут робиться такий безлад. Вони втомилися від порожніх обіцянок, особливо тих, хто балотувався на виборах до влади, давав  обіцянки, а потім безслідно ці обіцянки розчинялися.
Постають питання: - Чи ми живемо в неандертальську епоху, що не можемо визначити, чий це об`єкт – канава стічних вод?
- Хто нестиме відповідальність, коли в одному з відкритих колодязів тієї СМЕРДЮЧКИ  втопиться  людина?
-Чи нам абсолютно байдуже, що нечистоти з нашого міста пруть у річку Лугу, а звідти – до водного горизонту Євросоюзу, куди ми так хочемо потрапити?
- Чому окремі громадяни можуть вирішувати власні потреби у каналізації, виливаючи нечистоти у канаву?
- Хто має вирішити долю тієї канави: засипати її і забути про проблему чи впорядкувати її: розчистити, укріпити краї канави і надати статус гідрологічної споруди?
Сергій  Радкевич, депутат Володимир-Волинської міської ради сьомого скликання:
- До мене зверталися жителі вулиці Зимнівської, яка є ключовою того району міста. Крім того, цей район був прилягаючою територією цукрового заводу, бо на багатьох вулицях, зокрема й на Зимнівській, проходили певні інженерні споруди цукроварні. Якщо точніше, то від заводу йшла труба до вулиці Зимнівської, а потім вона переходила у відкритий рів. Так-от, зверталися  жителі з моєї дільниці, казали про те, що дуже часто сморід поширюється від цієї споруди. Крім того, в багатьох місцях ця споруда є небезпечною ділянкою для пішоходів, транспорту, а особливо для дітей.
Цукровий завод не працює. А сморід сезонно і щодобово поширюється. Він йде, як повідомляють місцеві жителі, від того, що певна категорія населення, серед них і підприємці, які мають заклади громадського харчування, здійснюють злив у цю непрацюючу магістраль відпрацьованої води, нечистот  і різних рідин. Є навіть певні відеодокази здійснення таких несанкціонованих скидів. Ці скиди потрапляють до водного горизонту, з якого не тільки жителі Володимира-Волинського, але і дальших міст беруть воду для пиття.
На мою думку, ту частину цієї споруди, що знаходиться у вигляді труб під землею, потрібно засипати, бо вони не можуть ніяк використовуватися. А та частина, яка йде після вулиці Зимнівської, повинна бути розчищена і використовуватися як аварійна на випадок паводку. Проблему каналізації, яка на сьогодні потрібна кожному обійстю, слід розв’язати цивілізованим способом. Не залежно від джерел фінансування (чи за рахунок місцевого бюджету, чи за рахунок співфінансування з місцевими вуличними комітетами), слід побудувати каналізацію з використанням старих, існуючих каналізаційних систем, що свого часу експлуатувалися на вулиці Зимнівській. Чудовий приклад розв’язання подібної проблеми продемонстрував депутат Леонтій Дмитрук. За його сприяння і організації працюють каналізаційні системи в районі між старим кладовищем і лікарнею. Із приватного сектору відкачуються нечистоти до загальної каналізації, скиди якої відфільтровуються на очисних спорудах міста.
Геннадій Панкрашов, останній головний інженер ВАТ «Володимирцукор»:
- Я час від часу чую, що переповідають про цю канаву, як ви називаєте, а на цукровому заводі цей об’єкт числився як інженерний колектор води першої категорії. Завод зупинився повністю за рішенням нового власника у 2014 році. Можна сказати, що від того року повністю відпала необхідність у цій споруді. Слід зазначити: цією спорудою перестав завод користуватися ще раніше, ніж зупинився. У 2003 році за рахунок інженерної модернізації  було замінено принцип системи охолодження заводських конденсаторів. Система охолодження  стала  замкнутого типу. Тобто, зовні вода із заводу не виходила, а охолоджувалася в ньому за рахунок охолоджуваних відстійників і розбризкувачів. Уже тоді можна було заглушити цей колектор, який  тягнувся через вулиці і господарські приватні садиби. Але мені як безпосередньо відповідальному за цей об’єкт і  за роботи з ліквідації ніхто не давав команди на виведення з експлуатації цього колектора. Я здогадуюся,  чому це відбувалося, бо дуже багато обійсть нелегально під’єдналося до цієї магістралі, в яку можна злити або скинути будь-які нечистоти. Я особисто бачив більше десятка господарств, під’єднаних до труби. У часи, коли приходить вода після снігу чи дощу і коли вона не встигає стікати природним способом, із цього колектора спливає вся гидота, яка і є прямим доказом цього екологічного злочину. Це все бачили місцеві жителі.
На мою думку, цей об’єкт має бути прийнятий на баланс владою міста. В одній частині має бути засипаний, а в іншій – може використовуватися як збірна система атмосферних опадів, але за умови побудови очисних фільтрів-станцій. У природу має виходити тільки очищена вода.
Сергій Залуський

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: