Червоно-чорні кольори тривоги і мужності та синьо-жовті барви віри, надії і любові, наче дві сторони нашого сьогодення, переплелися у витворі майстрині Тетяни Пагуби.
«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю…» Хто з нас із дитинства не знає цієї пісні? Рушник – це втілення духовного світу українців. Вишитими рушниками прикрашають образи, портрети дорогих людей. Учені вважають, що вишивка – це генетичний код народу, а сам рушник – втілення світлого, хоч і нелегкого шляху нашої нації. Втіленням гостинності разом із хлібом і сіллю став наш рушник із давніх часів. Рушники бабусь і прабабусь бережуть у родинах як обереги. І нарешті рушник уособлює материнську любов, її благословення на добрий і щасливий шлях своєї дитини.
Тетяна Юріївна Пагуба, власниця ательє «Мережка» і крамниці «Скриня рукодільна», вишиває з дитинства. Рукоділля її навчила мама, яка сама любила цю справу.
-Мама вишивала у нелегкі часи, коли було сутужно з нитками. Вона купувала старі речі, розпорювала і таким чином діставала нитки. Її вишиті речі я й понині бережу, - пригадує пані Тетяна. – Я навчилася і вишивати, і в’язати. У 2012 році виникло бажання поєднати улюблене заняття з бізнесом. І ось нині у цій крамниці є все те, що мені подобається: вишивки і в’язані речі. Біля мене моя незамінна помічниця Світлана Матвійок. Вона працює поруч з 2015 року, і в її особі маю чудову однодумицю, що дуже важливо. Ми обидві надзвичайно любимо свою справу.
24 лютого змінило життя всіх і кожного в Україні, та й у світі – теж. Улюблена справа, вишивка, була відставлена. Перший місяць віддала волонтерській роботі – виготовленню маскувальних сіток. Хвилювання та емоції перших днів війни переповнювали, а тому шукали вихід. І одного дня у соцмережі пані Тетяна побачила надзвичайно гарну схему віночка з гербом (розробила її Вікторія Філь). Спочатку виникла думка вишити цей барвистий вінок, але майстриня вирішила, що для нашого часу надто яскраві кольори не дуже підходять. І тоді стала вишивати у кольорах бойового прапора УПА, чорно-червоних.
Тетяна Юріївна бере в руки рушник. На одному його боці – вінок із тризубом всередині в обрамленні пониклих спалених квітів та колосся. Поряд – зображення лева і орла, а трохи вище – півмісяця і сонця.
-Насамперед придумала, що неодмінно потрібно буде вишити «24 лютого 2022». Знайшла схеми для орнаменту та написів, автором яких є Григорій Кисіль. Схеми вишивок були вміщені в колишньому журналі «Радянська жінка». У мене є підшивки, бо цей журнал виписувала моя мама і звідти брала схеми. Мама зберігала лише схеми з цього журналу. Згодом брат зшив їх і зробив брошуру. Саме в тій брошурці я і знайшла схему, - розповідає Тетяна Юріївна.
Поки пані Тетяна розмірковувала над тим, яким має бути другий бік рушника, події, що розвивалися, підказали інші ідеї. З’явилися дати початку війни і повномасштабного вторгнення. Тут же рука майстрині вивела гасла «Слава нації!» і «Смерть ворогам!» Спалені вогнем війни квіти та колоски – невинні жертви, загублені душі українців. Лев уособлює допомогу Великобританії, а орел – символ Сполучених Штатів Америки. Правда, і на це всі звертають увагу, голови лева і орла дивляться в протилежний від українського герба бік. Що ж, вони допомагають нам, але, на жаль, не так швидко, як хотілося б, наче сумніваються, оглядаються назад. Півмісяць – це дружня Туреччина, яка закрила Босфор для російських кораблів. Ну а Сонце – Польща та інші країни, які підтримали українців у скрутний час, привітно прийняли біженців. Абревіатура Збройних сил України (ЗСУ) – шана усім збройним силам, територіальній обороні, волонтерам, на чиїх плечах тримається оборона України. Також на вшанування подвигу полку «Азов» майстриня вишила тактичний символ «Ідея нації».
А ось другий бік рушника вражає барвистістю і яскравістю. Переважає блакитно-жовтий колір державного прапора, вишиті гасла «Слава Україні!» і «Героям слава!», дати нагадують про заснування Києва, хрещення Русі і День проголошення (відновлення) незалежності України. Тут уже переважає мирний настрій, віра у Перемогу та надія на мирне щасливе майбутнє нашої держави. Два голуби, що летять назустріч, – символ єдиної соборної України. Вони несуть до герба дві зелені гілочки лавру – символу перемоги і миру. І ще залишено місце для головної дати – Дня Перемоги, коли окупанти підуть геть із нашої землі.
Із захопленням розглядаю цей дивовижний витвір і з усією глибиною починаю розуміти, що у вишивки народ завжди вкладав не тільки своє бачення життя, розуміння природи, а й свої мрії та надії. Здається, все просто, та водночас усвідомлюю, що перед очима справжнє диво, яке створили не тільки умілі руки майстрині, а і її розум та душа. Працюючи над таким витвором, майстриня пізнала справжні муки творчості, інакше такий шедевр не з’явився б. І так хочеться, щоб це диво побачили і наші воїни, й ті, хто втратив свої домівки, і матері, які вже не обіймуть своїх дітей, бо ж саме такі шедеври надихають на життя, дають наснагу жити наперекір усьому.
У крамниці взагалі очі розбігаються від вишитих блуз, сорочок, портретів, картинних композицій. Відвідувачі в більшості цікавляться бісером.
-Вишивання бісером – це на сьогодні дуже популярний вид рукоділля, - каже Тетяна Юріївна. – Багато майстринь, які вишивали нитками, захопилися бісером, тому що в цьому є певні переваги. Для бісеру створені заготовки. Залишається лише докласти зусиль, щоб оздобити цей малюнок чи орнамент. Єдиний нюанс – це вдалий і гармонійний підбір бісеру. Вишивка повинна мати художній і духовний смисл. Отож вона має бути привабливою, естетично оформленою і, головне, наближеною до природи, до життя. Інтерес до вишивання не вщухає. Досить багато нових розробок. Зараз у тренді патріотичний дизайн. Вишивають герб і гімн України, цитати з творів українських поетів. Відрадно те, що люди з інших регіонів, яких нині багато в нашому місті і які втратили своє майно, приходять і купують усе, що потрібно для вишивання. Серед них чимало творчих людей.
У затишному і красивому приміщенні «Скриньки рукодільної» переважають тільки позитивні відчуття. Та все ж десь там, у глибині душі закралися нотки суму і тривоги. І пригадалося наше знайомство з Тетяною Пагубою декілька років тому. Жінка щойно провела на війну сина. Це був нелегкий час, і пані Тетяна з болем розповідала, що купила синові бронежилет.
-Він і сьогодні воює в тому ж бронежилеті. А тому моє найбільше бажання – зустріти з цим вишитим рушником сина, коли він повернеться після перемоги, - каже Тетяна Юріївна.
Хай буде так! Хай живими повертаються наші сини до рідного порога, де їх чекатимуть із рушниками матері. А пані Тетяні нехай Господь дасть наснаги вишити цю славну дату, дату повернення синів, на своєму рушникові. А ще б хотілося, щоб її невтомні руки створили рушник під назвою «Рідна мати моя». Щира подяка вам, Тетяно Юріївно, і за цей рушник, і за вашу творчість та майстерність, і за велику материнську любов.
Антоніна Булавіна, м. Володимир
Коментарі