Про те, що ця страва, окрім культурного має стратегічне значення - не викликає сумнівів ні у кого. Знаючи уподобання українських захисників, першими до виготовлення і відправки на передову “червоного” борщу узялися коломийські жінки. Вони розробили оптимальний варіант страви для споживання в польових умовах. Добрий почин в Коломиї переріс мало не в соціальний бізнес. Інформація про діяльність з виробництва смачної страви поширився Україною. Більше одинадцяти осередків по всій Україні займаються виготовленням цієї страви. Серед них і група волонтерів з Іванич, очолювана Олександрою Анатоліївною Шептор. Завершальний захід Декади українського борщу познайомив нас із цією волонтеркою, мамою трьох діток, ініціаторкою виготовлення сухого українського борщу у нашому Володимирському районі.
Борщ бабусі Галини Федорівни
Олександра-найстарша донька в родині ізмалечку батьки доручали їй багато різних хатніх справ. Доводилося часто бавити двоюрідних сестричок, оселя яких була неподалік своєї. Пізніше допомагала доглядати мамі Галині менших братиків, бо тато, щоб прогодувати родину, був змушений їздити на заробітки. Олександра ставала і до плити, щоб приготувати їсти для підопічних.Мама все життя пропрацювала кухарем, і тому для неї не було складнощів переповісти секрети приготування будь-яких страв своїй доньці. Одним із особливих куховарських вмінь було приготування смачного, ситного і соковитого борщу. З роками вміння вдосконалювалися і ставали звичною справою. Найсуворішими поціновувачами і кулінарними суддями є троє діточок Олександри: Валерія, Олесь та Каріна. Борщем, звареним мамою, на реберцях і з усіма традиційними складниками: буряк -соломинкою, картопля - кубиками, терта морква, болгарський перець, квасоля чи біб, цибуля, помідори свіжі чи сушені, нашаткована капуста - смакують діти безапеляційно, хоча насправді є дуже вибагливі у їжі. І хоч цю страву вміє Олександра і знає як варити, але ніколи не могла перевершити смак того борщу, який винесла з дитинства. Його варила бабуся Галина Федорівна, татова мама. Її борщ був густий і добре заправлений сметаною. Бабуся у господарстві мала дві корови, і тому молочних продуктів було завжди вдосталь. Звісно, зварений у печі і заправлений добряче домашньою сметаною борщ буде пам’ятатися усе життя.
Війна зруйнувала життя, але усіх мобілізувала
Діти підросли і стали більш самостійними, а тому Олександра змогла влаштуватися на роботу у Києві у клінінгову компанію. Повномасштабна війна, яка розпочалася 24 лютого, змусила усе полишити і повернутися додому, до дітей. Тривога була надзвичайна: ніхто не знав, як потрібно діяти у таких ситуаціях. Якими б не були важкими думки, які роїлися від останніх новин радіо і телебачення, потрібно було опановувати ситуацію і щось, ні!- не просто щось, а робити усе добре для власної безпеки і користі, а також для безпеки і користі всіх українців. Інформації про потреби наших воїнів було достатньо, як у мережі “Інтернет”, так і з розповідей волонтерів, які уже побували у військових частинах, розташованих на лінії зіткнення. Найдоступнішою справою стало в’язання і плетіння маскувальних сіток. Справа неначе не складна, але потребувала не тільки знань і практики, але і певного обладнання для виготовлення основи. З перших днів згуртувалася в місті команда з іваничівців, яка зайнялася виготовленням сіток. Розмістилися у школі-ліцеї №2. Спочатку плели на придбаних “основах”, а згодом Сергій Алімов, який виготовив кілька невеликих станочків з виготовлення самих сіток з ниток, навчилися виготовляти “основи”. Справа пішла швидко.
У цей час зацікавила наших жінок і дівчат, які займалися сітками, ідея про приготування страв для наших воїнів. Найяскравішим прикладом у приготуванні страв для споживання їх у польових умовах, були коломийські господині.Зв’язалася з коломийцями для отримання рецептури і технології приготування української національної страви. Здається нічого не було складного, так як і зі справою виготовлення сіток. Але це лише на перший погляд. Все в перші дні траплялося і некондиційні складові, і відсутність упакування і приміщень, неузгодженість дій. Гарна була тільки ідея і дуже добре, що поряд були люди, які надавали Олександрі впевненості: Ніна Баюн, Марина Юраш, Галина Дзеньків, Наталія Шумик, Анастасія Пшонік і звісно її діти Каріна, Олесь та Валерія.
Тому довелося швидко означити головні проблеми, які доведеться вирішити для успіху справи. Це приміщення для сушіння і фасування, техніка (м’ясорубки, блендери, вакуматори, сушки), упакування, постачання і заготівля складників, вода і електроенергія. Від імені волонтерів звернулися до селищної ради за будь-якою допомогою, але найважливішим було знайти приміщення. Шкода, але влада лишилася байдужою з усіх прохань.
Тимчасово таке приміщення виділив місцевий депутат, фермер Руслан Мартинюк. Не тільки він безоплатно виділив приміщення, але й дозволив використовувати воду і електроенергію.
- Неабияким здивуванням була реакція людей на оголошення про збір продуктів - складників для борщу і про прилади, які необхідні для приготування усіх цих складників. Дуже багато виявилося людей, які вдома власними зусиллями заготовляли, обробляли і сушили овочі, м’ясо і спеції. Також небайдужі до нашої справи люди перераховували кошти на продукти. Дуже приємно, що і достатньо виявилося охочих приєднатися до процесу виготовлення концентрату українського борщу, - розповідає пані Олександра.
Звісно, що волонтери працюють не промисловими масштабами, але за три місяці вдалося нагодувати більше двадцяти тисяч наших військових.
Дівчата волонтерської групи, якій підібрали назву і уже другий місяць називають «Супчик Іваничі», вирішили урізноманітнити харчування військових першими стравами. І не випадково обрали таку назву, бо Олександра з господинями, які мають куховарський досвід і талант, розробили власну рецептуру окрім українського борщу, ще два супи: гороховий і з вермішеллю. Обидва супи теж мають у складі м’ясо. І цей складник є не тільки найдорожчим, але й найскладнішим в обробці для комплектації супів. В упаковці борщу 190 грам усіх сушених інгридієнтів. Кількість м’яса - всього 30 грам, але для цієї порції потрібно 150 г сирого м’яса, тобто у п`ять разів більше. Неважко порахувати перемноживши цю цифру на вартість виключно пісного сирого м’яса. З однієї упаковки цієї ваги при заливанні окропом виходить два літри густої консистенції борщу. До речі, усі присутні на заключному дні Декади українського борщу мали можливість оцінити смак страви, яку привезли дівчата у якості гостинця для учасників свята. Звісно, головними гостями і учасниками були військові 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, які були запрошені організаторами. Всі як один висловилися, що якщо такі борщі будуть на передовій, то перемога Україні забезпечена: смачно, духмяно, а головне -ситно і з відчуттям турботи наших господинь.
Запит на такі страви існує чималий. Але можливостей збільшити виготовлення сублімованих перших страв поки немає. Адже для збільшення потрібно і більше продуктів, та й коштів на закупку цих продуктів і комплектуючих. Для пришвидшення виробничих процесів Олександра зуміла домовитися з Нововолинським ремонтним заводом, який допомагає своїми виробничими потужностями якісно і в достатній кількості здійснювати сушіння інгредієнтів для страв.
Ми потребуємо вашої допомоги - почуйте нас, небайдужі українці
Розуміючи проблему нестачі коштів волонтерами було оголошено збір коштів для придбання продуктів. З цією ж метою активісти вирішили провести в Іваничах благодійний ярмарок. Про нього писали усі ЗМІ в червні: як влада заборонила в Іваничах проводити благодійну акцію, посилаючись то на військовий стан, то на заборону обласного керівництва. Олександра попри те, що організовувала роботу волонтерів з виробництва сухих страв, змушена була, більше двох тижнів, ходити по владних кабінетах, поліції і давати незрозумілі пояснення. Тоді вона почувалася злісною порушницею, але не схибила і з однодумцями провели все ж таки захід. Правда, не такий масштабний, але потрібний людям і головне - результативний. П`ятдесят сім тисяч було зібрано з продажу виробів народних умільців, усіляких власноруч виготовлених солодощів, напоїв. Діти також організували сценічні виступи.
Окрилені підтримкою населення, волонтерська група «Супчики Іваничі» вирішила продовжити збір коштів. Кілька днів тому, замість запланованого автомобіля, дівчата за інформацією волонтера Ігоря Маковського, який курсує до Бахмуту, придбали у Німеччині і передали військовим функціональний квадрокоптер (дрон) німецького виробництва вартістю дві тисячі євро.
У їхній благодійній касі залишилася ще половина коштів, які вони все таки хочуть витратити на придбання авто для військових. Отож збір продовжується. З цією метою дівчата і приїздили на Декаду українського борщу, щоб розповісти про свої справи і закликати охочих до участі.
Тому Олександра повідомляє усім номера карток на продовження збору благодійних внесків:
- На потреби Збройних сил України: 41449 4999 9070 5111;
- На закупівлю продуктів і виготовлення страв для військових: 5457 0822 7031 0522.
Слава Україні! Героям слава!
Україна - понад усе! Смерть ворогам!
Коментарі