Юлії Кротач лише 22 роки. Своє життя вона тісно пов’язала з агрономією, з рідною землею і природою.
Праця на землі не легка. Кожну рослину потрібно любити, як дитину. Тільки з добрих рук виростає смачна хлібина. Тільки з чистих сердець б’є джерело життя. Так говорили наші пращури – хлібороби. Так повчав Юлію Кротач її татусь.
Юлія Кротач народилася у 2000 році у селі Зимне. Саме від батьків, спадкових селян, дівчина отримала гарячу любов до землі, до поля, до природи. А тому після закінчення школи вирішила присвятити себе хліборобській професії – стати агрономом. Закінчивши Київський національний університет природокористування, стала працювати на посаді агронома в рідному селі. Батько, Руслан Леонтійович Кротач, відомий фермер, відкрив свою справу багато років тому і донька нині працює в його господарстві, заочно навчається в магістратурі. Взагалі саме татусь зіграв велику роль у виборі професії Юлією. Ще в дитинстві вона ходила з ним на поле, вдихала чисте , напоєне запахом стиглих злаків повітря і відчувала, що без землі, без широких ланів не уявляє свого майбутнього. Тому зізнається, що навіть життя у великому Києві не можна порівняти з величним спокоєм українського поля, з ритмічним і розміреним життям у селі.
Так, відчуття Юлії може зрозуміти лише той, чиє дитинство пройшло серед полів і гаїв. Тонким колоском відчуваєш себе на рідній ниві. Але Юлія в житті уже встигла засіяти свою особисту ниву і пожати багатий урожай. Прикладом став знову таки тато. Не маючи агрономічної освіти, він сам себе створив як фермера, багато вчився, аналізував і виправляв помилки, збагачуючи досвід. Цього навчив і доньку.
- Звичайно, я шукала в житті багато захоплень, у школі навчалася вокалу, у роки студентства була організатором різних свят. Ці організаторські здібності нині використовую у волонтерстві. Це тепер основна місія мого життя – допомагати українським воїнам - розповідає Юлія.
Як волонтер Юлія Кротач вже завоювала широку популярність на Володимирщині. Колеги по волонтерському цеху говорять про цю молоду дівчину зі щирим захопленням.
- Все почалося з перших днів війни. Попри велике хвилювання і тривогу, мій тато закупив амуніцію для наших бійців. У тата вже був досвід з 2014 року, коли він також допомагав нашому війську. Я вирішила йому допомогти, - пригадує пані Юлія. – Згодом стали виявляти ініціативу жителі Зимно та найближчих сіл, приносили все, що могли. На роботі мені виділили кімнату, де я всі речі і продукти складаю. Коли в монастирі поселилися внутрішньо переміщені особи, ми возили їм борошно, крупи, аби ці люди мали з чого готувати страви. Частину допомоги для переселенців передаємо фонду «Рокада» , а вони вже самі роздають речі тим, хто потребує. Я сама також допомагаю нужденним і передаю речі»Рокаді» На першому етапі мені постійно допомагали однокласники. Тато при потребі надає потрібні кошти. Коли розпочалися холоди, стало відомо, що воїнам потрібен теплий одяг, ми змушені були звернутися за грошовою допомогою до мешканців, аби цей одяг придбати. Люди відгукнулись і 14 жовтня ми послали понад 70 комплектів теплого одягу.
Волонтерство вважається нині другим фронтом. Тому велике значення має взаємна довіра. Саме на довірі формується взаємодія. І Юлії відрадно говорити про те, що чесних надійних людей виявилося досить багато. Дітки і дорослі з Ласкова закупили військовим необхідні речі, а самі дітки пекли смаколики. Також дітки із Зимного Горичева напекли своїм захисникам багато печива. Коли все це з іншими необхідними речами відправили на Харківщину, то у відповідь отримали відео, в якому воїни щиро дякували і, як виявилось, особисто знали Юлію Кротач. Через пости Юлії у Фейсбуці, до неї почали звертатися військові з різних частин, а тому передачі із Зимного знайшли своїх адресатів і на Луганщині, і на Донеччині. Налагоджене співробітництво з волонтерами Андрієм Садовським, Іванною Білоус. Завантажувати транспорт, привезти та запакувати речі допомагав Олександр Мусорук. Та особливо цінною Юлія вважає співдружбу з польськими спонсорами Пьотреком Августином та його дружиною Госією і подругою подружжя Ілоною Мучею. Польське подружжя, яке проживає в Німеччині та має свій осередок. Саме за власні кошти вони закупляли термобілизну і відправляли українським воїнам. Пьотрек приїздить раз в місяць, долає 2 тисячі кілометрів, їздить в Гостомель, в Бучу, і Чернігів, і надає людям допомогу. Його вражає те, що там в людей немає ні опалення, ні води, живуть серед завалів. Важко повірити в таку реальність нашого народу.
А реальність нагадує про себе й у нас, у глибокому тилу. Зимне втратило трьох героїв. Їх загибель, невгамовний біль родин спонукають живих ще до більш активної діяльності на фронті волонтерства. А ще пані Юлія щиро надіється, що ці випробування, яких зазнає український народ, ще більше згуртує націю, і кожен громадянин країни усвідомить, що він – українець. А ще з щирого серця дякує тим, хто довіряє і допомагає волонтерці: родині, друзям, знайомим і всім громадянам із сіл громади та міста Володимира. Особлива щира подяка за випічки смаколиків колективу працівників садочка «Ромашка» села Зимне, вчителям та учням ліцеїв Зимно та Льотниче, а також жителям села Бубнів за збір коштів для придбання продуктів та потрібних речей для захисників і продуктів для ТМО. Велика подяка і гімназії села Хмелівка, яка також долучилася до збору потрібних речей і коштів.
Та все ж Юлія не забуває і про своє призвання – агрономію. Землю потрібно плекати не тільки в мирний час, а й в години недолі. В усі часи люди обробляли землю, щоб послати запашну хлібину своєму захиснику. Війна вже пройшлась по молодому життю Юлії Кротач, і їй в майбутньому буде що розповісти своїм діткам і внукам. І, звичайно, вона розповість їм про те, як самовіддано допомагала армії, і цим наближала перемогу.
Антоніна Булавіна,с. Зимне
Коментарі