Вважає майстер із виготовлення надмогильних пам’ятників із тридцятирічним стажем Віктор Корнелюк.
Чинне законодавство України, як відзначають західні експерти права і юриспруденції, у багатьох своїх аспектах (а особливо всеохопленням усіх сфер діяльності громадян) є ефективним і достатнім для функціонування та розвитку суспільства. Практично все життя людини унормовано законами: від народження і до останньої дороги у вічність. Правда, той, хто помер, уже не користується нашими законами, а ті, хто залишився жити, зобов’язані подбати про виконання цих законів по відношенню до спочилих.
Про церемонії поховання, обрядовість поговоримо іншим разом, а сьогодні центром нашої уваги будуть могили. Одне з небагатьох рукотворних споруджень людини, яке, за твердженнями науковців, творилося ще 120 тисяч років тому. Якщо спочатку неандертальці померлих родичів просто закопували в землю, то сьогодні спочилих піддають кремації, а також (за традиціями, за якими живуть українці) закопують у домовинах в землю. Так-от, Закон України «Про поховання та похоронну справу» чітко регламентує порядок здійснення поховання, а також місце і спосіб поховання. Єдине, що віддано на власний розсуд людей, які ховають померлих, це форма і матеріали пам’ятників, надгробків чи надгробних плит.
Кажуть, що найспокійнішим громадським місцем є кладовище. В оточенні великої кількості облич там панує атмосфера спокою та умиротворення. Багато хто з нас бував на кладовищі сам і в цей момент задумувався про вічне, віру, про кінець життя та людські чесноти. І у вир думок втягувалися наші враження про форму й матеріал, із якого виготовляються надмогильні пам’ятники. Саме ці ознаки є частиною історії людства, розвитку не тільки технологій, а і свого роду формування філософії поховання. Із цієї причини в багатьох містах на кладовищах розташовані екскурсійні бюро, працівники яких розповідають про цілі епохи, користуючись відомостями про культуру поховання.
У Володимирі-Волинському є два кладовища – Ладомирське і Федорівське. Площа поховань чимала як для нашого районного центру. На першому знаходиться княжа могила, якій добігає дві сотні років, а на другому перші поховання відбулися в 1983 році. У розрізі епох ми не можемо вивчати поховальну культуру, але в межах століття є очевидні зразки надгробків, які дають можливість про це говорити. Щоб краще зорієнтуватися в цих питаннях, ми запросили до розмови майстра з виготовлення надгробків Віктора Корнелюка.
Виготовлення надгробків – ремесло від батька до сина
Чоловік народився і виріс у Володимирі-Волинському. Ще із шкільної лави час від часу допомагав батькові, який був ковалем і виготовляв огорожі до могил. У 60-ті роки біля пам’ятника обов’язково мала бути лавка, на якій присідали родина і знайомі, які відвідували спочилих на кладовищі на Великдень, у Провідну неділю і на Трійцю. А територія мала бути огороджена витіюватим металевим парканом. Чому металевим? Бо не займав багато місця і був довговічним. Такі парканчики свідчили про певну статусність поховання й турботу живих про покійника.
Із часом, коли містяни відмовилися від огорож, батько Володимир Миколайович узявся виготовляти надгробки. Звісно, і в цій справі помічником йому був син. Віктору подобалось майструвати разом із батьком: придумати якусь нову форму для виробу чи сконструювати лаштунки для виливання форм. У 19 років сам прийняв своє перше замовлення на виготовлення надгробка і сам виготовив. У той час, коли не було ні спеціальних шліфувальних машин, ні різноманітної хімії для розчинів, один пам’ятник із бетонними рамками виготовлявся тиждень. І коштував для замовника 280 карбованців. Середня зарплата була в межах 80-95 карбованців. По сьогодні стоять пам’ятники, виготовлені батьком сорок років тому. Робили тоді їх в більшості з бетонного розчину, додаючи до нього мармурову крихту, а також за бажанням червоний фарбник – сурик або чорний – сажу. Такі вироби довго зберігали свій вигляд, але атмосферні впливи робили свою руйнівну роботу. Для того щоб пам’ятник залишався неушкодженим довший час, його потрібно було покривати антикорозійними розчинами.
Із природнього каменю надгробки були у померлих із родин багатіїв
До 90-их років у переважній більшості надгробки робилися з бетону і крихти. Вартість їх вважалася немалою, але були і дорожчі. У колишньому Союзі ці дорогі пам’ятники з цілого каменю можна було замовити в майстернях у Житомирській області або ж у художніх майстернях Львова. Вартість таких виробів становила в межах 3000-5000 карбованців. За такі гроші можна було придбати автомобіль марки «Жигулі». Матеріалом тоді слугував для цього виготовлення надгробків граніт, бо мармур у великому шматку, з якого можна було витесати пам’ятник, коштував ще дорожче. Таких зразків поховань у нашому місті не було і немає (за винятком обеліска Слави і демонтованого вождя пролетаріату).
А от із суцільного шматка піщаника пам’ятники є у нашому місті на Ладомирському кладовищі. Найпростіший із невеликим текстом коштував у межах 1000 карбованців. Такі надгробки з піщаника схожі на пам’ятники з бетону: мають сірий монолітний колір, який із часом через вологість покривався мохом і ставав зеленкуватого кольору. Цікавим на той час був спосіб поєднання окремих частин пам’ятника між собою: робили отвори між елементами, а потім у них заливали розпечене високою температурою олово та з’єднували ці отвори між собою. Олово застигало й утворювало міцний штир, який скріплював камінь.
Дешевшим матеріалом для виготовлення могильних знаків, як ще називали пам’ятники, було залізо. Ставили хрести, відлиті з чавуну, робили бляшані тумби із зірочкою зверху. І перше, і друге, якщо не іржавіло, то окислювалося до невпізнаваності. Такого виробництва у Володимирі-Волинському не було.
В умовах сучасності креативність торкнулася і процесу виготовлення надгробків
- Із появою різноманітних пристроїв і електричних інструментів, помітним став прогрес і в пропозиції надгробних пам’ятників. До 90-их років на міському кладовищі виднілися дві форми їх – паруси і хрести. А пізніше тяга до чогось творчого, не «такого, як у всіх», змусила виробників шукати різноманітні підходи у виготовленні надгробків, нові форми. Навіть розгорнулася невелика конкурентна боротьба за клієнта-замовника. Першим ноу-хау стало використання розчину на основі білого цементу, привезеного з Польщі. Надгробки мали вигляд сніжно-білого каменю. Багатьом це подобалося. Також розширилася лінійка форм: розгорнута книга, двостулкові невеликі стели, серце і нескладні фігури янголів, - розповідає Віктор Корнелюк. – Урізноманітнилися рамки і тумби-постаменти. Креативні ідеї заполонили голови тих, хто виготовляв пам’ятники.
Із 1995 року на кладовищі почали ставити постаменти і надгробки з твердих порід каменю. Ці вироби виготовлялися в спеціальних майстернях, що знаходяться на Рівненщині, Житомирщині і Кіровоградщині. Усього в Україні використовується 21 вид гранітного каменю. Кожен має свої видові й експлуатаційні характеристики.
У нашому місті найчастіше встановлюють пам’ятники, виготовлені з граніту в чотирьох кольорах, а також із базальту та лабрадориту. Найдорожчі – із червоного лезніковського граніту. Називається він так, тому що видобувається в с.Лезники на Житомирщині. Через твердість для його обробки слід мати інструмент з адамантовим напиленням (алмазним). Цей камінь майже не піддається атмосферному впливу, тому і вироби з нього служитимуть довго.
Далі за ціновою пропозицією дешевші від попереднього каменю габро (чорний камінь), капустенський (червоний із чорним), покостівка (сірий із чорним). Він не набагато поступається твердістю лезніковському каменю і має своїх любителів таких кольорів.
Окрім габро, ще використовують чорного кольору базальти і лабрадорити. Це теж тверді породи каменів, але вони за якийсь час помітно можуть втратити свої властивості внаслідок дії сонця, дощу, морозів і вітру. Пам’ятники, виготовлені з базальту і лабрадориту, найдешевші. Для порівняння візьмемо одноосібну стандартну рамку. Дві невеликі тумби і метрова стела коштуватимуть із лезніка – 10-12 тисяч гривень, із покостівки – 8-9 тисяч гривень, а з габро – 6-7 тисяч гривень.
Виготовити надгробний пам’ятник – це пів справи
Дуже багато пам’ятників над могилами руйнуються, не вистоюючи навіть 25 років. Причина в тому, що раніше неналежну увагу приділяли їх встановленню.
Є багато випадків, коли стели, тобто верхня частина надгробка, ще б довго стояли, а постаменти і фундаменти просто «розлазяться» під ними. Для того, щоб пам’ятник стояв непохитно десятиліттями, необхідно подбати про правильне планування землі на могилі, навколо і зробити міцний та ширший, ніж могила, фундамент. За словами Віктора Корнелюка, сьогодні в деяких випадках вартість встановлення пам’ятника перевищує його виготовлення. Віктор Володимирович і надалі пропонує пам’ятники власного виробництва з мармурової крихти, найдешевший з яких коштує 5500 гривень. А щоб забетонувати необхідний майданчик біля могили і вкласти спеціальну бруківку площею 6 квадратних метрів, слід витратитися в межах 7500 гривень. До речі, майстер виготовляє бруківку для таких майданчиків власноруч, бо при її формуванні закладає у кожну плитку спеціальні металеві гачки. Саме вони пізніше тримають цю плитку в бетоні майданчика, щоб вона не зсувалася в сторони. Земля є досить рухомою, особливо після зими. І її рух передається на все, що на ній знаходиться. Рекомендується встановлювати надгробні пам’ятники через два роки після поховання. За цей час ґрунт осідає, і є гарантія довшого збереження непохитності виробу.
Іноді використовується склеп для поховання померлих. Вони є відкриті й закриті. Відкриті – це склепи, які знаходяться надземно і мають отвори-входи. Підземні – ті, що муруються на певній глибині, закриваються бетонною кришкою і засипаються землею. Доступ до других здійснюється під час нового захоронення. У нащому місті є приклади таких склепів. Слід зазначити, що вартість таких поховань зростає в рази в порівнянні зі звичайним похованням, адже це повноцінне будівництво, в якому слід врахувати будівельні норми та рекомендації.
Кладовище повинно мати стандарти
Віктор Володимирович вважає, що поховання мають виконуватися за певними стандартами, адже за могилами слід доглядати. Часто буває, що могила стає, через смерть усіх рідних, недоглянутою. Робити вручну це важко: наприклад, викошувати поросль і бур’яни, підмітати доріжки. А механізовано - неможливо, якщо немає стандартів у відстанях. Усі можуть бачити, як заростає влітку Ладомирське кладовище. У місті на черзі відкриття нового місця для поховань. Було б добре, якби це побажання було враховано. Крім того, деяким жителям слід пам’ятати, що земля на кладовищі, відповідно до Закону України «Про поховання», не є їхньою власністю і використовувати її вони мають згідно з прийнятими правилами, а не на власний розсуд.
Узагалі облаштування місця останнього спочинку рідних і близьких – важливе питання, і воно потребує певного досвіду. Віктор Корнелюк готовий завжди порадити і поділитися власним досвідом, а також прийняти замовлення на виготовлення чи встановлення пам’ятника за телефоном +38 093-357-36-33.
Оксана Дворецька
Коментарі