Мріє викладач Володимир-Волинської музичної школи Оксана Волотко.
Ми щодня стикаємся з різноманіттям музики: вдома, у громадському транспорті, в місцях відпочинку, навіть на особистих гаджетах. Часто залишаємось байдужими до неї. А буває, що в повний душевний штиль вривається музична соковитість, яка змушує вібрувати кожну частинку нашого тіла. Переконана, що саме таке звучання видає цей народний інструмент. Воно не може не проникнути в душу, воно вривається і нагадує порив чистого та свіжого повітря, неначе після громовиці. Ідеться про український народний інструмент – бандуру. Особливо заворожує, коли чуємо його вперше, а ще магічніше, якщо він звучить у руках професіоналів.
Історія бандури давня і налічує багато фактів про перетворення, вдосконалення і особливу легендарну долю цього інструмента.
Бандура, як свідчить тлумачний словник, а також вікіпедія, є українським струнно-щипковим народним інструментом. Вивчаючи музичну культуру, можна зрозуміти, що бандура є одним із видів подібних інструментів, які використовувалися на європейському континенті: середньовічна лютня, тюркський капуз, фінсько-балтійські гуслі і відома усім кобза. Деякі вчені висловлювали припущення, що, можливо, бандура є похідною від гуслів, але доказів цього не знайшлося. Тому вважають: найближчою «ріднею» бандури є кобза. Саме останній інструмент найбільше використовувався народами, які населяли територію сучасної України. Давним-давно музиканти, прагнучи досягти особливого музикування, вдосконалили і змінили кобзу, додавши струни і підструнки, збільшивши сам корпус музичного інструмента, а в деяких видах бандур є навіть перемикачі струн.
Сьогодні, в залежності від будови бандури, а також від її виробника, налічується до десятка різновидів цього музичного інструмента. За часів відновлення суверенітету України використання бандури стало частим явищем на різноманітних музичних святах, концертах, у багатьох навчальних закладах відновлено навчання гри на інструменті. Бандура почала повертати своє добре ім’я народного музичного інструмента.
У Володимирі-Волинському, не залежно від часу, завжди приділяли належну увагу бандурі. Майже у кожному концерті, навіть у радянські часи, брали участь музиканти, у виконанні яких звучали пісні під супровід цього інструмента, виконували музичні композиції на бандурах. Очевидними були добра традиція навчання гри на бандурі і популяризація цього надзвичайного інструмента. Центром збереження та примноження традиції була Володимир-Волинська музична школа. Нинішній директор цього закладу Андрій Пальоха згадує, що навчанню гри на бандурі в усі часи приділяли належну увагу. Ціла плеяда талановитих викладачів навчала мистецтва гри на бандурі: Надія Бабік, Єлизавета Кумецька, Наталія Вавринюк. Чимало вихованців школи радують сьогодні мистецтвом гри на цьому музичному інструменті слухачів в Україні та за її межами. Не так давно телеканали показували гру на бандурі випускника школи Валентина Лисенка. Завдяки його віртуозній грі, бандура надбала велику аудиторію прихильників і стала очікуваним явищем в різноманітних музичних передачах на телебаченні. Почастішали тематичні заходи з використанням цього музичного інструмента. Наприклад, тільки на Волині проводяться два музичні конкурси: «Кобзарське мистецтво» і «Волинський кобзарик», а на Львівщині – фестиваль «Lviv Bandur Fest» і навіть спеціальний бандурний табір.
Сьогодні в музичній школі працює молодий педагог, але з великим стажем навчання Оксана Волотко (Гринюк). П’ятий рік вона доїжджає з іншого міста для того, щоб навчати місцевих діток гри на бандурі, більше року тому взялася до керівництва ансамблем бандуристів. Уже є навіть перші нагороди за участь і перемоги у музичних конкурсах. Любить викладач свій музичний інструмент і трепетно старається передати цю любов учням.
- Не уявляю життя без бандури, інструмента, який подарував мені прагнення, мрію, любов і успіх. Цей музичний інструмент для мене є живим, часто це мій порадник, компас і джерело енергії, - розповідає Оксана Володимирівна.
Шлях до опанування гри на інструменті був для Оксани Волотко звичним, як для більшості учнів, батьки яких хочуть, щоб їхні діти були музикантами, танцюристами і співаками. Якось мама Оксани почула на концерті гру бандури, яка запала їй в душу, і переконала доньку, що дуже гарно володіти таким милозвучним музичним інструментом. Дівчина мала велике бажання відвідувати музичну школу, навчатися музичної майстерності, але ніколи не бачила бандури і не чула її звуків. Знайомство з інструментом налякало: бандура була великою і здавалася незручною. І тільки гра на інструменті з одночасним співом дівчинки під час першого візиту до музичної школи у Нововолинську привабили Оксану. Мамі з татом довелося постаратися, щоб придбати дочці власний музичний інструмент.
Шість років промайнули від дня знайомства дівчинки до сольного концерту випускниці дуже швидко. Оксана надто хвилювалася, щоб годинний концерт був успішним. Хвилювалися разом з нею і її батьки. Найвищою нагородою стали мамині квіти по завершенню концерту і багато квітів від однокласників та викладачів.
Справжньою фаховою школою стало навчання у Луцькому музичному училищі. Усі без винятку викладачі були і вчителями, і «нянями», і порадниками, і друзями. Саме у цьому закладі і сталася незвичайна подія – виїзд за кордон, у Фінляндію, із виступом перед українською діаспорою та перед самими фінами. Поїздка дала велику надихаючу енергію, яка утвердила віру в правильності вибору фаху і музичного інструмента. Коли виступали в Україні – це одні емоції глядачів, а коли виступали там – зовсім інші. Очі слухачів від зустрічі з цим чудовим інструментом іскрилися і живили життєвою енергією. Дівчина запам’ятала це на все життя. Так само на все життя залишилися в пам’яті уроки педагога в училищі – Дмитрук Ірини Іванівни, яка викладала музичний інструмент. Саме ці знання та вміння допомогли в Київській музичній академії, після якої стала працювати у Володимир-Волинській музичній школі.
Перші уроки, перші успіхи, траплялися розчарування. Перші висновки: учитель музики задоволення отримує, коли бачить, що слугує добрим прикладом для своїх учнів. А ще більше, коли його наука дає певний результат у учнів: невпевнено, але ритмічно руки діток працюють зі струнами. Оксана Володимирівна, влаштовуючись на роботу, міркувала, що в більшості її учнями будуть дівчата, але сталося навпаки. Коли побачила, що більшість учнів – хлопчики, то почала втілювати в життя ще одну свою мрію – створити колектив бандуристів із хлопчиків, адже природньо, що слово бандурист чоловічого роду, та й на початку історії на бандурі грали чоловіки.
Не менше радіє викладач і успіхам свої вихованок, з якими встигла взяти нагороди в декількох конкурсах із майстерності гри на бандурі і співу під акомпанемент бандури. У жовтні цього року готується з дітьми взяти участь у конкурсі в Луцьку «Волинський кобзарик».
Ще однією мрією педагога є оновлення «парку» музичних інструментів у школі. Переважну кількість бандур було придбано давненько, також вони надаються в оренду учням. А тому помітне спрацювання бандур. Потрібно практично всі реставрувати, а деякі ремонтувати. У школі є всього три бандури вищого професійного рівня з перемикачами струн. А дітей, які більш професійно хочуть опановувати гру на бандурі, є значно більше. А це можна робити тільки на таких бандурах з перемикачами. Вірить Оксана Володимирівна, що колись знайдеться меценат, який зможе для такої потрібної справи придбати для їхнього закладу хоча б три такі музичні інструменти. Педагог бачить зв’язок між появою нових інструментів і збільшенням стимулу дітей до занять на бандурі. Зараз час непростий у всіх своїх форматах, і навіть при бажанні дітей вчитися гри на бандурі вчитель має весь час турбуватися про різні методи і прийоми щодо заохочення до цього дітей. Найпершим і головним стимулом для учнів є особистий приклад педагога. Від того, як він володіє інструментом, як ставиться до свого фаху, формується і ставлення дітей до навчання. Оксана Володимирівна сама не полишає гри на бандурі як музикант: старається навіть власним коштом придбати новинки музики (у нотах) в аранжуванні для бандури, сама їх опановує, а тоді навчає дітей. Для підтримки зв’язку з учнями та їхніми батьками створила групи у вайбері. Часто у чати надсилає дітям яскраві приклади з майстерності гри на бандурі – виступи «Шпилястих кобзарів», концерти Валентина Лисенка і Романа Гриньківа.
Незабаром новий навчальний рік. Ще одна заповітна мрія Оксани Володимирівни: щоб охочих опанувати український народний інструмент було дуже багато, а послідовників майстерної гри на ньому, учасників різноманітних заходів - не злічити. Адже так, як звучить бандура, звучить голос українського народу.
Оксана Дворецька
Коментарі