Психологія… Сьогодні, як ніколи, ми часто говоримо про цю складну науку, хоч насправді вона містить в собі широке поняття. Це і медицина, і стосунки між людьми, і духовний стан кожної окремої людини, глибина її світобачення. «Куди нам з нашою психологією рипатися до ЄС?», - кажуть скептики щодо приєднання України до європейської сім’ї народів. «Ну, така наша сільська психологія!», - стверджує старенька бабуся, яка, незважаючи на вік, вперто прориває бурячки, аби викормити кабанчика міським онукам. «Як важко збагнути психологію жінок!», - зітхають представники сильної статі. Так, куди не глянь, а психологія всюди. І кожна людина як унікум є живим каталізатором різних психологій: генетичної або родової, сімейної, вікової, професійної, національної тощо. Різняться за психологією мешканці міста і села, люди різних регіонів, сусіди по місцю проживання. Розібратися в цьому калейдоскопі дуже важко, та все ж ми розуміємо, що саме психологічні чинники лежать в основі стосунків, призводять до драм, до конфліктів, або ж, навпаки, приносять спокій і щастя. І на допомогу в сучасному світі приходять психологи, спеціалісти, які допомагають виплутатися з небезпечних пасток життя. Все більшої нині популярності набуває ця професія. Отож, і наша розповідь сьогодні про психолога, її деякі рекомендації і поради.
Ірина Володимирівна Курило народилася в 1981 році у Володимирі, у цьому місті зростала, навчалася у школі №2, після закінчення якої вступила до Луцького Державного технічного університету, освоювала спеціальність фінансиста-економіста. Певний час працювала підприємцем, логістом, але в душі було прагнення чогось іншого. Так зацікавилася психологією, дізнавалася про різні напрямки цієї науки, підписувалася в Інтернеті на блоги і сайти психологів. Ось тоді і визріло бажання допомагати людям. Нині пані Ірина вивчає психологію у виші і невдовзі отримає диплом психолога. Також відвідувала заняття в школі психосоматики Ольга Дівєєвої, опанувала роботу ПТСР (посттравматичного стресового розладу) в умовах воєнного часу. Жінка прагне надавати допомогу у різних життєвих ситуаціях, на разі більший акцент робить на стресових ситуаціях, які зумовлені складною ситуацією в країні.
- Пані Ірино, до вас звертаються люди з різними психологічними ситуаціями. Які найчастіше психологічні моменти хвилюють людей нині?
- Це індивідуально. У кожного свої проблеми. Когось хвилюють сімейні відносини, у когось переважають національні моменти, пов’язані з родовою пам’яттю, наприклад, з голодомором, репресією тощо. Статистикою як такою я не володію. Найбільш таки, мабуть, переважають сімейні і родові стосунки, оскільки в кінцевому результаті все зводиться до батьків, до сімейного виховання, до родових сценаріїв.
- Все ж я не помилюсь, якщо визначу стреси проблемою номер один. Майже всі люди сьогодні перебувають в неординарних психологічних умовах. Хтось втратив рідних, домівки, залишив своє рідне місто. Хтось проживає в тилу, але на передовій рідні і близькі. Когось минула ця ситуація, але ці люди напружено слідкують за подіями. Чи вам вже доводилося працювати з людьми, які живуть в стресах, і якими методами вдавалося ці стани подолати?
- Звернень як таких ще не було, хоч давала поради знайомим людям при зустрічах. Єдиної методики немає. Все залежить від стану людини. Це може бути групова терапія. Це допомагає людині вийти з такого критичного стресу, а вже тоді можна легенько підводити людину до психологічної терапії. Є такі важкі стресові стани, коли терапія є просто необхідною. Без неї ніяк. Нерідко буває так, що психолог радить звернутися до лікаря-психіатра, оскільки пацієнту потрібна лікувальна тобто медикаментозна терапія.
- Готуючись до зустрічі з вами, я поспілкувалася з деякими людьми і вони поділилася питаннями, які б хотіли поставити психологу. Найперше це маніпуляції людини людиною. Нині в суспільстві це слово дуже часто вживається. І ми навіть на побутовому рівні спостерігаємо і навіть іноді відчуваємо маніпуляцію зі сторони колег, сусідів, друзів тощо.
- Маніпуляції були завжди. Ми всі маніпулюємо одні одними. Маніпуляції починаються з дитинства. Мамі хочеться спокою, а дитина прагне поскакати, побігати по кімнаті. Мама ж відразу просить: «Не кричи! Сиди тихо, бо в мене болить голова!». Тобто дитина вже з раннього дитинства перебуває під маніпуляцією з боку батьків. Батьки цього не усвідомлюють, бо і в радянському, і в пострадянському суспільстві цього людей не вчили. А було б дуже добре, якби ці елементи психології були введені ще в дитячих садочках, а також у школах, а затим у вишах. Таким чином, досягнувши зрілості, людина вже б розуміла, як правильно будувати стосунки. А так і дітки з часом починають маніпулювати батьками. Бо самі батьки їх навчили. До речі, маніпуляторами часто стають найближчі друзі. Вони звалюють на людину безліч своїх проблем, а потім ще й роблять винними. Свою вину вони майже ніколи не визнають. Буває і так, що такі друзі намагаються зіпсувати ваші стосунки з членами родини, аби ваші рідні не заважали вами маніпулювати. Але не слід тримати образу на таких людей. Вони не розуміють, не усвідомлюють того, що роблять. Це так як навчили батьки, а з ними також поводилися аналогічно. Їм нав’язали таку думку, таке бачення ситуації, і вони будуть нав’язувати іншим. Це цілий сценарій, який людям змінити важко. Звичайно, є люди, які чинять маніпуляції усвідомлено, переслідуючи якусь власну мету. У такому разі слід сказати їм рішуче «Ні!». А це саме те, що найбільше боїмося робити. Нас робили зручними дітьми, і ми робимо зручними своїх дітей. У нас і освіта маніпуляційна.
Пригадався випадок, коли хлопчик написав диктант на 50 слів, і лише в 4-ох допустився помилок і отримав за це низьку оцінку. На питання батька, чому вчителька звернула увагу не на правильні 46 слів, а на 4 неправильні, педагог відповіла, що дотримувалася методичних норм оцінювання. Таким чином, дитину вже змалку навчили шукати в людях гірше, а не краще. Це було комусь вигідно.
Інший випадок. За рахунок уроку дітей зібрали в актовому залі на традиційне вшанування відомого поета. Відбувався конкурс віршів. Однак класний керівник помітила, що на заході відсутні хлопчики з її класу. Виявилося, що вони грають футбол. З великим невдоволенням вони повернулися до актового залу і заявили, що їм не цікаво. Та вчителька не насмілилася зізнатися сама собі, що і їй теж не цікаво, бо подібний захід повторювався з року в рік, а одноманітність набридає і дорослому, і найбільше дитині.
- А все тому, що наше суспільство в усіх його сторонах життя звикло до шаблонів, - коментує ці випадки пані Ірина. - Так легше. Не треба напружуватися, щоб придумати щось цікавіше. Навіть того самого поета піднести в якомусь іншому ракурсі, а не тільки в щорічних конкурсах. Має бути перерва, якісь зміни, а не монотонні шаблонні заходи. Вони набридають не тільки дітям, а й дорослим, в тому числі і вчителям. Діти сказали правду, що їм нецікаво. Але їх змусили бути присутніми на конкурсі. А потім дивуємося, чому діти говорять неправду. Тому що за правду їх колись покарали. А діти дуже тонко бачать правду. Ось чому так важливо не пропустити той момент, коли діти говорять правду. А скільки дітей відвідують музичні та художні школи, займаються з репетиторами не за власним бажанням, а за примхами батьків. Так, у них є талант, але чи є покликання? Не всі діти, що гарно малюють, стали художниками. Не всі, хто вивчає англійську мову (бо це модно і престижно), працюватимуть за кордоном чи стануть перекладачами. Це все незавершені гештальти (дії) батьків. Батьки намагаються прищепити дітям те, про що вони колись мріяли самі, але їм це не вдалось. Вони націлюють на те дітей. А як часто батьки купують діткам іграшки, які їм зовсім не цікаві. Бо колись вони самі мріяли про такі. Діти, подорослівши, нерідко шукають себе, але і нерідко переважають амбіції батьків.
- Перейдемо, пані Ірино, до аспектів сімейної психології. Дуже часто вчинки батьків, стратегія виживання передається дітям, наприклад, схильність до подружньої зради, амбіційне бажання лідерства і так далі. Чи можливо це подолати?
- Якщо це породжує надто болісні сценарії, значить, комусь одному слід пройти терапію і зламати цю стратегію. Звичайно, є причина, чому людина чинить саме так, але передусім це має усвідомити вона сама. Потрібно взяти до уваги, що ніколи не буває винен хтось один. Винні двоє. Якщо чоловік чи дружина зраджують, значить, в подружньому житті чогось не вистачало. Але потрібно не йти «наліво», а сісти і поговорити. Вся наша біда в тому, що ми не вміємо говорити, не хочемо вислухати і зрозуміти одне одного. Цього нас також не навчили. У наших родинах чоловік і дружина не вміють розмовляти. У нас все замовчують, але роблять гірше тільки собі. Ніхто, навіть найближчі люди, не знають, що в тебе в душі, поки ти сам про це не скажеш. Бачите, нам історично нав’язували, що любов – це передусім страждання, і у нас підмінені поняття про це велике почуття. А любов – це взаємоповага, взаєморозуміння, підтримка одне одного. В справжньому коханні люди підтримують один одного, тобто йдуть по життю паралельно, а не намагаються вижити за рахунок іншого. Подружжя повинні радіти успіхам один одного, а не заважати цьому. Великої шкоди завдають ревнощі. Панує думка, що ревнощі підтверджують велику любов. Це не так. Ревнощі – це страждання. Це занижена самооцінка того, хто ревнує. Замість того, щоб самому розвивати в собі кращі риси, ревнивець принижує дружину і намагається опустити до свого рівня. Ось такі стереотипи виробляються на фоні суспільства і комусь вони вигідні. Це не дивно, бо знервованими, стривоженими, заляканими людьми легше керувати.
- На разі хочеться почути вашу думку як психолога щодо мови, адже в суспільстві це питання стоїть досить гостро.
- Я проти того, щоб щось нав’язувати. Будь-яке нав’язування викликає супротив. Як пружину не перегинай, але вона другим кінцем неодмінно вдарить. Це все має бути продумано, має проводитись тактовно, без агресії, стримано. Слід більше зацікавлювати українською літературою, обмежити ввіз іноземної і в першу чергу російської продукції.
- Кажуть, що в сьогоднішньому суспільстві надто багато егоїзму. А що скажете ви?
- А що ви розумієте під словом «егоїзм»? Звичайно ж, любов до себе. І це знову нав’язаний нам стереотип. «Его», тобто «я», має бути здоровим. Людина має дбати про себе, про фізичне і ментальне здоров’я. Навіть мама має право не поділитися з дітьми. Що вона захотіла, те собі купила і це має стати нормою. А наших мам виховали так, що вони зобов’язані віддати останнє. В єврейських родинах є поняття, що мама має бути ситою і щасливою, а тоді і сім’я буде сита і щаслива. В літаку заведено, що спочатку мама вдягає маску, а тоді вдягає дитині. А у нас мама має бути обділена, голодна та й ще зневажена. І це також нав’язані стереотипи, які потрібно ламати. Егоїзм – це не те, що я хочу, а те, що я хочу від інших, що я нав’язую їм, що я вимагаю від них, не питаючись, чи це подобається іншим. Ісус Христос казав: «Любіть ближнього так, як любите себе». Інколи люди називають когось індивідуалістом, байдужим і таке інше. Але повірте, що це не проблема людини, а проблема тих, хто її так називає. Можливо, вони не здатні досягти того, чого досягла ця людина. Буває так, що людина весь час дратується, нервує, а поряд сусід – цілковито спокійна людина. Можливо, у нього також є проблеми, але він обмірковує їх спокійно, а той, хто називає його байдужим, індивідуалістом, не спроможний досягти такого стану. Ми часто у своїй уяві творимо людей саме такими, якими хочемо бачити. Потрібно пам’ятати відому істину: «Змінюючи себе, ми змінюємо світ». І не інакше. Тільки таким чином ми здолаємо вікові родові сценарії, змінимо стратегію стосунків, внесемо гармонію в наше життя, відчуємо справжню любов в розумінні і співпраці. І зрештою змінимо шаблони, за якими живе суспільство. А про психологію можна говорити довго і багато.
Антоніна Булавіна м. Володимир.
Коментарі