Є серед нас люди, які вміють цінувати кожну хвилину свого життя і намагаються змістовно проводити кожну мить, даровану нам Всевишнім та батьками на Землі. До таких особистостей належить жителька Володимира Раїса Міщанчук (на фото у молоді роки). Її незабутнє, чудове дитинство минуло у селі Гранатів Локачинського району на Волині. Дідусь по матері Омелян Бацанський народився у селі поблизу Грубешова і одружився з українкою Василиною Гайдук, яка народила йому 8 дітей. Дідусь загинув у 1943 році під час польсько-українського конфлікту. Микола і Єва Міщанчуки із Гранатова забрали вдову Василину із дітьми до себе. Які людяні були українці! Згодом і породичалися: син Міщанчуків Іван узяв за дружину Лукерію Бацанську. Від цього шлюбу і народилася пані Раїса і її брат Віктор. Дідусь Микола і бабуся Єва (батьки батька) були добрими і працьовитими господарями: обробляли землю і доглядали худобу. Одномісячним немовлям Раїса Міщанчук із мамою і батьком переїхала до Володимира, тут жила їхня тітка Тоня. Мешкали в маленькій кімнатці, де висіла колиска, у якій і колихали нашу героїню. Батько Іван працював ковалем, був нагороджений медаллю «Ветеран праці», мама Лідія (Лукерія) вела домашнє господарство, згодом працювала кухарем у дитячому садочку. Раїса навчалася у першій школі. Учителів Надію Поліщук, Еллу Єремеєву, Віру Дідун. Єфрема Нагроду, Галину Шкрамко, Марію Старченко (яка вже перетнула 100-річний рубіж!) жінка згадує з теплотою і вдячністю. Особливо радісними були літні канікули, адже усе літо дівчинка відпочивала у бабусі Єви у Гранатові. Назавжди запам’яталася їй чепурна хатина, бабусина піч зі смачними пиріжками, тепле молоко і запашні суниці. А ще – зелені луки і пагорби, блакитне небо і ставок. Разом із друзями весело проводили час, безтурботне дитинство, яке вже ніколи не повернеться…
Щоб було якось веселіше, дівчина у шкільні роки старанно малювала ляльки і витинала з паперу одяг для них, адже у повоєнний час дорогими іграшками не міг похвалитися ніхто, тож забавлялися як могли. Із тих далеких часів виник у Раїси потяг до малювання, який пронесла крізь усе життя. Азів малюнка навчав їх у першій школі на той час молодий учитель Анатолій Кореневський, який довгий час працював згодом директором школи №5.
Разом зі шкільними друзями Пундером і Сергієнком оформляли шкільні стенди та альбоми. Класний керівник Емма Борисівна подарувала їй картину «Біля ставка» і побажала стати художницею.
Після закінчення 8-го класу дівчина вирішила вступати до Львівського училища декоративно-прикладного мистецтва, здала свої малюнки, які комісія добре оцінила, але сказали, що вони повинні бути на задану тему. Тож студенткою не стала. Після закінчення середньої школи доля привела її до Луцького торгівельного училища. І стала Раїса товарознавцем, працювала в різних міських магазинах. Усюди їй зустрічалися добрі люди, жінка любила свою роботу і отримала чимало подяк та нагород. Любила подорожувати і бувати на екскурсіях.
Раїса Іванівна реалізувала себе і як дбайлива матуся, адже народила п’ятьох дітей (на жаль, двоє померло). Нині її радістю є донька Алла, син Анатолій (він очолює міський відділ культури). А за сина Андрія болить у неньки серце, адже він багато років служив у поліції, а з початком російської агресії 24 лютого добровольцем пішов на війну і боронить Україну. Ще один син опікується мамою і займається волонтерством. Свою тугу пані Раїса виливає у молитві до Бога і віршах. Вірить, що Україна обов’язково переможе.
Уже ставши пенсіонеркою, Раїса Іванівна повернулася до своєї мрії – малювання. Спочатку малювала олівцями, які їй подарував зять. Часто бувала на міських художніх виставках і пленерах, придивлялася до робіт досвідчених художників і вирішила сама спробувати малювати фарбами. Картину «Бузок» показала Адаму Михалику, який багато років був директором художньої школи. Педагог рекомендував жінці продовжувати вправлятися у малюванні, не залишати улюблену справу. Добре оцінила її роботи і Галина Микита, яка усе своє життя навчала дітей малювання. Вже у пенсійному віці пані Раїса опановувала мистецтво у художній школі. Перша персональна виставка відбулася у терцентрі з обслуговування одиноких громадян, згодом – в історичному музеї. На картинах нашої землячки – квіти, тварини, міські церкви Володимира, а також Тарас Шевченко. Про таких людей як пані Раїса кажуть, що вони мають Божу іскру, талант, адже жінка вишиває, малює на камені, займається пап’є-маше, шиє. Либонь талант вона перейняла від мами, яка вміла також гарно творити красу своїми руками. А також від батька і тьоті Тоні, котра чудово шила.
Ще працюючи продавцем, Раїса Міщанчук навчилася вишивати гладдю та із задоволенням оздоблювала вишивкою свій і дитячий одяг. На концерті до 8 Березня в Будинку культури від ательє «Новинка» демонстрували з дочкою вишиті сукні. Зі співробітницями вишивали костюми для учасників ансамблю і хору. Часто доводилося брати роботу додому і працювати до самої ночі. Навчилась робити ришельє і тоді обшивала вже все свекрушине село, бо всім хотілося мати наволочки на подушки і фіранки. Талант до малювання передався її онуці Софійці, а загалом жінка тішиться сімома онуками!
Пані Раїса пише зворушливі вірші, у яких згадує бабусю і її працьовиті руки та добре серце. Зараз ще працює над картиною, на якій є бабусина хата, котрої вже, на жаль, немає наяву… З під-пера талановитої жінки виходять дитячі казки, вірші про рідних і найдорожчих, про радість материнства та одвічні людські цінності: любов, доброту, віру у краще.
Ми сиділи із сусідкою за чашкою запашної кави, бесідували про життя, і Раїса Іванівна показала мені свою нову роботу – невеличку картину, на якій зображено дівчину-Україну у синьо-жовтих шатах із тризубом і квітами на голові. Україна топче ногами злого карлика путіна, якого майстриня зобразила у вигляді кровожерливого змія. Ми зійшлися на думці, що так воно обов’язково й буде, бо ж іще у Біблії написано, що хто прийшов з мечем на свого ближнього, то від меча й загине.
А добро неодмінно переможе, бо з нами Бог і Україна!
Богдан Янович
Коментарі