На території Ладомирського кладовища у Володимирі є багато найрізноманітніших пам’ятників – багатих чи скромних, хрестів чи надгробків. І не кожен з нас задумується , що під кожною могильною плитою, за словами німецького письменника Генріха Гейне, лежить окрема історія.
Місто Володимир – одне з найдавніших міст України, тому здана тут проживали люди різних професій, національностей і віросповідань. До слова, проживали вони дружно, поважали один одного. У 19 столітті у місті над Лугою жило чимало дворянських сімей, які потрапили до нас з різних причин, здебільшого, отримавши на Волині землю у володіння.
У 1896 році статський радник, голова мирових суддів Володимир-Волинського повіту Григорій Богуславський отримав у володіння маєток Черняків(нині це територія поблизу Нововолинського цегельного заводу). Так родина Богуславських оселилася на Волині.
Григорій Богуславський був відомий як історик і письменник, він написав чимало наукових праць, зокрема одна з них, «Волинські рукописні Євангелія і Апостоли», видана в 1897р. у Львові, зберігається у фондах Володимир-Волинського історичного музею. Григорій Богуславський підтримував тісні дружні контакти із інтелігенцією міста того часу, зокрема, спілкувався із Омеляном Дверницьким – засновником першого у нашому місті та області історичного музею. Разом з ним створив православне братство на честь святого князя Володимира, яке займалося справою відбудови Успенського собору. При Братстві і діяло Давньосховище, яке стало праобразом музею.
З початком І Світової війни сім’я Богуславських виїхала до Києва, де її глава помер у 1918р., а мати з дітьми повертається на Волинь у 1920році. Частину їх маєтку забрала польська влада і віддала колоністам, а рештки маєтку у 1939 році забрала радянська влада. У 1941р. помирає їх мати – Лідія Францівна.
Діти – Наталія, Володимир і Єлизавета переживають нацистську окупацію у Володимирі. Наталія виїхала у Ростов- на –Дону. Володимир став ветеринаром, проживав у Володимирі, помер у 1965р.
Єлизавета Богуславська – людина складної долі: пережила дві світові війни, революцію, втрату батьків, опікувалася дітьми-сиротами прийомної доньки свого брата, тому не влаштувала особистого життя. На старість залишилася самотньою, отримувала мізерну пенсію, але не втратила інтересу до життя і людей, займалася творчістю. Єлизавета Григорівна малювала аквареллю, вишивала, моделювала і шила одяг, займалася ажурним в’язанням і штучними квітами. Особливого успіху досягла у розписуванні великодніх писанок.
Як розповідає старожил нашого міста Наталія Грабарчук-Цинкаловська, писанки пані Богуславської були чи не в кожній володимирській оселі, ними не христосувалися, а берегли як найціннішу реліквію. Для доброчинного товариства , яке діяло в місті вона безкоштовно виготовляла маскарадні костюми(дітям). Найбільшою нагородою для неї були щасливі дитячі обличчя. Дітки любили її і горнулися до неї.
.Вшановуючи пам’ять Єлизавети Богуславської, працівники Володимир-Волинського історичного музею організували конкурс, названий її іменем
Цей конкурс було започатковано колективом музею у 2003 році. Другий конкурс провели у 2012 році, а у 2016 р. – уже втретє учні і студенти принесли до нас свої писанки виконані як у традиційній техніці, так із елементами новизни.
Про таких людей, як Єлизавета Богуславська можна сказати, що вони осяяні Божою іскрою, адже від Всевишнього мають талант і ним служать людям, творять добро, не чекаючи матеріальної вигоди. Справді, таких людей є зовсім не багато у наш час, але саме такі люди залишають по собі слід назавжди.
Хоча над могилою Єлизавети Богуславської є скромний надгробок, але вона назавжди залишилася жити у добрій пам’яті людей, а це – безцінне.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею.
Коментарі