80-річна Ніна Риль знайшла підтримку в Університеті ІІІ віку, про який розповідає з повагою і любов’ю.
Старість… Пора життя почесна і одночасно нелегка. Обступають підступні хвороби, не все зрозуміло в сучасному житті, діймає туга за минулим, і так хочеться, щоб були поруч близькі люди, які зрозуміють і підтримають. Ніна Михайлівна Риль знайшла таких людей зовсім не там, де шукала все життя.
Ніна Михайлівна народилася 23 травня 1941 року в селі Ліски Володимир-Волинського (на той час Оваднівського) району. У родині було шестеро дітей. Батько з великими надіями зустрічав радянську армію, після війни обійняв посаду голови сільської ради. Та надії розвіялися, як марево… Чоловік зрозумів, що чекати доброго життя від «визволителів» не варто. Чи мав батько зв’язок з воїнами УПА, Ніна Михайлівна достовірно сказати не може, але, згідно зі скаргою, яка надійшла в райком партії, саме йшлося про його стосунки з «бандерівцями». У 1947 році всю сім’ю вивезли в Кемеровську область Росії. Батька ж утримували у в’язниці в Джезказгані (нині Жезказган), де його згодом розстріляли. Там він і похований.
-Спочатку місцеві люди ставилися до нас неприязно, - пригадує Ніна Михайлівна, - та потім полюбили. Ми подружилися, породичалися. Нам довіряли, тому що ніхто не вмів так чесно і сумлінно працювати, як українці.
Досі в далекому Сибіру мешкає родина Ніни Риль. Там думала жити й вона. Та коли родина вирішила, що хтось має повернутися на рідну землю, вибір впав на Ніну Михайлівну. У цей час у Луцьку вже мешкала одна сестра. У 1975 році Ніна Михайлівна вийшла заміж, переїхала до Володимира-Волинського, працювала на будівництві, затим у соцзабезі. У 1979 отримала квартиру, де й нині мешкає разом із сином.
Але на старості років жінка відчуває душевну самотність. Деякий час писала вірші, у які вкладала власні роздуми, своє ставлення до життя. Особливо захоплювала патріотична тематика. Але це не рятувало від туги.
-У 2017 році я почала відвідувати Університет ІІІ віку, - ділиться Ніна Михайлівна, - і наче світлий чистий струмок влився в моє життя. Я навчалася на шести факультетах: журналістики, історичному, краєзнавчому, релігійному, медичному і психологічному. Усі ці факультети багато цікавого і корисного внесли в моє життя. Нині відвідую літературний, історичний і психологічний факультети. Дуже подобається психологія. По-моєму, цей предмет нині надзвичайно потрібен людям. Можливо, так думаю тому, що всі негаразди дуже боляче сприймаю, близько до серця, а викладач заспокоює.
Окрім любові до поезії, Ніна Риль серед своїх подруг по Університету здобула добру славу організаторки вечорів відпочинку. Пригодився досвід комсомольської активістки, якою була в молодості, випускала стінгазети. На кожну вечірку, яку організовують в університеті, жінка щось придумувала, аби було цікаво і весело.
-На старості літ найбільше хочеться душевного тепла, - каже Ніна Михайлівна. – Я не маю внуків, старію, «подружилася» з недугами. Інколи стає дуже важко на серці, а в Університеті ІІІ віку наче оживаю, молодію. Хочеться жити захопленнями, бути свідком цікавих моментів, зустріти нових друзів. Саме там, в університеті, і є те душевне тепло, яке нам потрібне. Ми його самі створюємо і ділимося ним одне з одним.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський
Коментарі