Малиновими дзвонами відлунювали небеса на честь 5-річчя від дня освячення храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії

Публікації

Малиновими дзвонами відлунювали небеса на честь 5-річчя від дня освячення храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії
Малиновими дзвонами відлунювали небеса на честь 5-річчя від дня освячення храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії

Привітати парафіян прибули духовні отці, керівники міської громади та Володимир-Волинської районної ради.
Уже 5 років минуло з того дня, як справжньою окрасою нашого міста стала церква Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії в культурно-історичному місці Володимира. Але всім відомо, що шлях будівництва храму був нелегким. Виникали серйозні труднощі, плели інтриги недоброзичливці, та завдяки великому прагненню отця Євгена Рябця і шляхетній та невтомній допомозі всіх прихожан церкву звели. І, звичайно, окрилював усіх, хто долучився до будівництва храму, наш Господь, бо без його допомоги таке велике звершення зазнало б ще більших труднощів. Саме про це і говорив сподвижник та настоятель храму отець Євген. Звертаючись до присутніх, він відзначив великі заслуги всіх, хто долучився до зведення храму. Почесним орденом Архангела Михаїла було нагороджено Петра Даниловича Саганюка, який дав згоду на будівництво церкви саме в культурно-історичному центрі міста. Привітати настоятеля храму та прихожан прийшли міський голова Ігор Пальонка, народний депутат Ігор Гузь, голова Володимир-Волинської районної ради Віктор Хиць. Ігор Пальонка та Віктор Хиць, до речі, є прихожанами храму Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.
Церква стала дуже популярною в місті. По-перше, вражає архітектурний стиль будівлі. Це перший у Володимирі храм із деревини з елементами карпатської архітектури. А біля церкви встановлено пам’ятний знак на честь українців, яких примусово переселили з Польщі з їхніх етнічних земель. Їхні душі наче знайшли вічний прихисток під куполом храму. 
 У настрої людей, які прийшли в цей день до церкви, відчувалася не тільки гордість за свій храм, а й високе душевне піднесення. 
- Відвідую цю церкву вже 4 роки, - каже Віра Гнатюк, - деякий час була касиром. Не маю слів, щоб передати свої відчуття. Ніколи не забуду, як ми збирали кошти, як прагнули звести цю церкву. І ось тепер милуємося нею, бо такої церкви у Володимирі більше немає. Отець Євген – це священник від Бога. Це людина, з якої слід брати приклад. Також високої похвали заслуговує матуся Ольга. У храмі склався дуже хороший хор. І це все за 5 років.
- Я, так би мовити, очолюю догляд за церквою, - ділиться старша сестриця Олена Міщук. – Разом з іншими сестрами слідкуємо за чистотою в храмі, прибираємо, доглядаємо за рослинами. Ми тішимося, що наша церква оточена квітами.
- У зведенні нашого храму не обійшлося без Божого втручання. Час був нелегкий. Якраз спалахнула війна на сході України. Але нині, попри всі політичні та економічні негаразди, відчуття радості наповнює душу, - зі сльозами на очах каже скарбник храму Любов Романчук.
Подружжя Надія та Володимир Никонюки – постійні прихожани храму. Із отцем Євгеном їх доля звела ще в соборі Різдва Христового. Отець Євген хрестив їхнього синочка, якому вже 13 років. Тепер вони незмінно йдуть до храму Віри, Надії, Любові та матерії їхньої Софії, ідуть до свого духовного настоятеля і запевняють, що саме в цій церкві відчувають Божу благодать, а також вдячні Творцеві за те, що привів у їхнє життя отця Євгена. 
Уперше завітав до нашого міста митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.
- Я зачарований красою церкви, старовинним стилем архітектури. Бічні входи були характерні для українських старовинних храмів. Дуже боголюбиві прихожани, особливо приємно, що багато діток, а це означає, що парафія має майбутнє. Хочу також відзначити, що в Україні не так уже й часто зустрічаються церкви, присвячені Вірі, Надії, Любові та матері їхній Софії. Велична престольна ікона в церкві. Від душі бажаю, щоб процвітав і цей храм, і всі православні храми Володимира, бо це місто завжди славилося будівництвом церков. 
Емоційним був виступ Марії Войтюк, яка зустрічала гостей запашним короваєм.
- Я хочу подякувати міській владі, депутатському корпусу, які виділили нам цю ділянку в історичному центрі міста для будівництва церкви. Дякую, що повірили отцю Євгену, повірили в те, що він уміє реалізувати свої плани. Вдячні ми дуже владиці Михаїлу, який підтримав наміри отця Євгена. Спорудження церкви потребувало великих коштів, але ми всі разом – і настоятель, і прихожани – знайшли сили та можливості у стислі терміни звести цей храм. Наш низький уклін будівельникам, інженерам, усім людям, які долучилися до будівництва церкви. Ми хочемо, щоб наша церква процвітала, і тому девізом нашим стали слова: «Немає дороги до храму, якщо в храмі немає душі».
Найбільший захват гостей і прихожан викликав вітальний виступ дітей, які відвідують церковну недільну школу. Це відзначив і митрополит Луцький і Волинський Михаїл:
- Це неповторний храм, і велике значення має те, що задум такої церкви належить громаді й саме громадою втілений. Проте я ставлю акцент на дітках. Це найголовніше в цьому храмі, бо недільну школу відвідує дуже багато діток. Цьому потрібно лише сприяти і націлюватися на те, що виховання має носити сімейний характер, повинні будуватися відносини, основані на любові, підтримці, взаєморозумінні. А саме навчання має проходити серед теплих тонів, а не серед холодного дерева чи металу.
 Архімандрит Макарій привіз недільній школі цінний подарунок – 100 книг із  духовного виховання. 
- Враження від сьогоднішнього свята просто фантастичні. Я мав змогу познайомитися з найпривітнішою громадою у Володимирі. Дуже приємно, що храм відвідують молоді сім’ї, дуже хочеться, щоб громада відстояла ділянку біля церкви, аби не допустити в наше православне середовище пагубного впливу іноземних релігій. Я впевнений, що громада, яка допомогла отцю Євгену звести такий храм, заслужить вічну подяку внуків та правнуків.
Серед гостей скромно трималося сивочоле подружжя. Це батьки отця Євгена – Михайло Степанович та Оксана Михайлівна, які приїхали із Львівщини. 
- Дуже вдячна Господу нашому, який окрилив і підтримав нашого сина в здійсненні його великого задуму, - витирає сльози радості Оксана Михайлівна. – Ніколи не думала, що моя дитина буде священником і матиме таку велику честь. Він ріс сільським хлопчиком, допомагав по господарству. Щиро вдячна Богові, що вказав йому шлях у житті, і людям, які його підтримали.
Після урочистості прихожани  ще довго розмовляли, ділилися враженнями, а скрипка в руках Рафаеля Касімова та спів діток дарували всім хвилини духовної насолоди. 
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: