Лист до сина: «Для того, хто щиро любить Бога і Батьківщину, є тільки безсмертя»

Лист до сина: «Для того, хто щиро любить Бога і Батьківщину, є тільки безсмертя»
Лист до сина: «Для того, хто щиро любить Бога і Батьківщину, є тільки безсмертя»

Я пригадую той червневий ранок, коли у день твого 5-ліття ми подарували тобі маленький дитячий автоматик. Як кумедно і водночас захоплено ти тоді, прицілившись, вигукнув: «Т’ях!». Це був перший твій, ще несміливий і не усвідомлений крок до мети – стати військовим. У нашому маленькому дворі всі діти називали тебе командиром. Під твоїм командуванням навіть умудрилися спустити з нашого балкона «небезпечного десанта» - чорного кота Мурзилу, до хвоста якого прив’язали замість парашута мою велику білу шаль. 
Про все це я сьогодні згадую з гіркою усмішкою. Ніхто тоді і гадки не мав, що безневинні дитячі ігри колись стануть жорстокою реальністю. І ти, мій дорогий сину, опинишся серед вогню і диму, які виходять з пащі кровожерливого дракона, що хоче пожерти всю нашу землю. Мені важко уявити, як тобі там зараз. Ти лише  раз на добу виходиш на зв’язок із короткою фразою: «Матусю! Все добре. Бережи себе». Та я і так, сину, себе бережу, бережу від сліз, від болю, але так важко вберегтися, коли бачиш, як їдуть зі сходу жінки з маленькими дітками, як літні пані зі сльозами мовлять: «Мого будинку, в якому прожила весь вік, вже, напевно, немає». Втішаю її тим, що збудують новий будинок, неодмінно збудують. Але сльози котяться з її очей, і вона говорить про те, що в тому будинку залишилася Пам’ять. Я її розумію… 
Коли сідає сонечко, я, щоб заспокоїтися, іду на берег нашої річечки і пригадую, як ви з татусем рибалили. У нас був великий човен. Тато сам його змайстрував. Пам’ятаєш, як він тихо співав: «Човен гойдається серед води»? Нині на річці тиша. Шепочеться тільки старий очерет, наче слухає, як плаче земля. Сонце вже сховалося геть за обрій, і перші несміливі зіроньки засвічуються над землею. Вони мерехтять так, наче здригаються. Мабуть, і їм страшно та боляче… Але вони так близько біля Бога, і він, Всемогутній, усе знає і все розуміє. Він не поспішає і прийде вчасно, щоб покарати тих, хто чинить зло на його землі, яку він дав людям для життя. Він чує наші молитви, але і перевіряє нас, перевіряє на стійкість, на вірність. 
Так, я знаю, що ти у мене завжди був трішки атеїстом. Але, повернувшись з АТО, ти різко змінив свою думку. Головне, перестав боятися смерті. Ти повірив у безсмертя. Ти зрозумів, що для Бога мертвих немає, що він є Богом живих.  Ось чому ти знову пішов назустріч ворогу, щойно він ступив на нашу землю. Синку, я щодня молюся і за тебе, і за твоїх друзів, і за командирів, і за нашого Президента, і за весь народ України.  Я читаю псалми. Я знаю, що ти і твої товариші – найхоробріші воїни на землі, воїни, у жилах яких тече кров давніх руських витязів. Та все ж ви – люди, молоді, заповзяті, сповнені життя і мрій. Вам так хочеться жити, кохати, виховувати своїх діток. Хочеться творити, будувати, втілювати сміливі проєкти. Але, сину, війна безжальна. Отож як мати я усвідомлюю це і хочу, аби ти сміливо дивився в очі ворогові. І, якщо судилося глянути у вічі вічній темряві, зроби це гідно. Бо для того, хто щиро любить Бога і свою Батьківщину, є тільки безсмертя. 
Ну що, мій дорогий? Знову вечір. Знову навколо тиша, важка, сумна тиша. А що у тебе? Знову гуркіт? Знову ти кажеш своє дитяче «Т’ях!» і навічно гасиш у небі ворожий літак.  Я також не сплю, синку.  Я поряд з тобою. Я не прикриваю тебе. Я воюю разом з тобою, бо материнська любов – це також зброя.
 

Розділ новин: 

Коментарі

Схожі новини: