Кажуть, що генетика – це найголовніше, що робить людину особистістю і відрізняє від інших. «Гени пальцем не зітреш», - говорять люди. Так, генетика постійно нагадує людині, хто вона така і звідки її коріння. Існують спадкові здібності, нахили, хвороби. Ми знаємо людей, які є спадковими цілителями, лікарями, вченими, музикантами, піснярами тощо.
- Якщо говорити про генетику в цілому, то це величезна таїна, яку ми ніколи не осягнемо. Річ у тім, що в генетичному коді людині, тобто в структурі її ДНК, закладені гени не якогось одного предка, а близько 7 поколінь, а, якщо врахувати, що це покоління обох батьків, тобто різні родові лінії, то уявляєте, скільки це набереться в цілому. Ось ми часто говоримо, чому когось так важко переконати, чому не можемо вплинути на людину. Я особисто вважаю, що змінювати людину на свій лад – це не тільки безглуздість, але й жорстокість. Ламаючи те, що закладене в людині від народження, ми порушуємо її природу і в результаті отримуємо такого собі монстра, який потім стає нам недругом. Як казав один мій колега, змінюючи людину, ми змінюємо її на свій кшталт і зрештою отримуємо самих себе. Тільки не зрозуміло, чому нам так це не подобається, - каже наш гість з Польщі, пан Алоїз Квятковський.
Майже все своє життя пан Квятковський займається генетикою. Він вважає, що ця наука має велике майбутнє, оскільки саме вона допоможе людству позбавитися негативних рис і навчить кожного з нас цінувати Людину в собі та в інших.
Почувши прізвище Квятковський, я пригадала вчительку, Надію Андріївну Квятковську, яка свого часу працювала в початковій школі села Світанок (тепер Чесний Хрест), а затим у Селецькій восьмирічній школі. Не втрималася запитати пана Алоіза, чи випадково не родина це його.
- Усе може бути, - каже пан Алоіз, - адже моє родове коріння по бабусі проросло в селах Микуличі та Уланівці. Свого часу, ще за часів Радянського Союзу, я, завдяки українським друзям, побував у цих селах. Правда, Уланівки вже не існує. А в Микуличах теж ніхто не пам’ятав моїх предків.
Я розповіла пану Квятковському одну пригоду, що відбулася декілька років тому. На полі, де колись була Уланівка, тракторист, розорюючи землю, виорав надмогильну плиту з прізвищем померлих польською мовою. Бувши християнином, він відвіз плиту на край селецького цвинтаря, вважаючи, що їй місце там. На жаль, плита згодом зникла. Напевно, прибираючи цвинтар, її просто знищили..
- Шкода. Такими речами слід дорожити, - каже пан Алоіз. – Можливо, це були хтось із моїх предків. Взагалі до пам’яті слід ставитися з великою повагою. Вона пані мстива і те, як ми міряємо, вона відміряє і нам.
Пан Алоіз Квятковський народився в 1961 році у Вроцлаві, медичну освіту отримав у Варшаві, де нині проживає і працює. У 70-ті роки ще молодим терапевтом захопився генетикою.
- На мій вибір вплинув один випадок. В одній молодій сім’ї, де батьки були абсолютно здоровими, третя дитина народилася із серйозною вадою серця. Лікарі підозрювали, що захворювання є спадковим. На жаль, молоді батьки не могли пригадати, хто з їх найближчих родичів хворів на серце. Лише через деякий час прийшов батько і розповів, що на кладовищі знайшов могилу сестри прабабусі, яка померла молодою, тому що мала хворе серце. Цей випадок і став для мене імпульсом зайнятися генетикою.
- Сьогодні про генетику багато говорять як про науку майбутнього. Результати ми вже маємо. Винайдені нові сорти рослин, породи деяких тварин. Але, мабуть, існують і певні перестороги?
- Однозначно. З генетикою не жартують. Недаремно Бог створив людину вільною. Я ще раз кажу, що вплив на генетику людини може обернутися страшною катастрофою і для самої людини, і для оточення. Але чомусь ми не змушуємо дуба плодити яблука. Ми зможемо його тільки схрестити з іншою рослиною, але які плоди отримаємо, невідомо. Так і з людиною. Суспільство повинно створити такі умови, щоб генетика людини, її здібності, її талант працювали на це суспільство.
- Пане Алоїзе, а як ви поясните з погляду спеціаліста національний генетичний код.
- Цікаве питання, і я б сказав, навіть досить популярне. Колись Рокфеллер, відомий мільярдер, розповів такий випадок. В одному фешенебельному ресторані він зайшов до туалету. Сусідню кабінку зайняла особа негритянської національності. Після цього Рокфеллер сказав, що вони з цим африканським паном однієї крові. Це було сказано цілком серйозно. У людства єдиний генетичний код. У нас всіх однакові організми. А що стосується так званого генетичного коду, то це скоріше мається на увазі національна психологія, менталітет, які формувалися століттями. В Японії, наприклад, живуть китайці. Уже багато виросло поколінь, але японцями вони так і не стали. Вони просто є громадянами цієї країни. Або візьміть іспанців, нащадків конкістадорів, які вже декілька століть живуть в Латинській Америці, але індіанцями не стали, тому, що й індіанці не стали іспанцями. Те ж саме можна сказати й про британців, в крові яких є гени древніх кельтів, римлян, вікінгів, германців, але вони є ті, хто вони є. Немає кращих і гірших народів. В кожній нації є хороші та погані люди. І тут генетика не на останньому місці. Тому я за те, щоб оцінювати людину як людину, а не за її національністю. Не забуваймо, що Ісус помер за все людство, а не за окремий народ.
- Чи можете сказати кілька слів про свою родину?
- Звичайно. Моя дружина Гражина – теж лікар, невропатолог. Походить вона з багатого роду Телешинських. У нас син і донька. Донька Рената пішла по нашим слідам, вона лікар-педіатр. Син Войцех займається власним бізнесом. У нього економічна освіта. Якщо вас цікавить політичний настрій нашої родини, то ми завжди були в душі проти радянського ладу. Це суспільство, де людей розучили бути людьми. Громадянами, патріотами, комуністами, комсомольцями – так, тільки не людьми. Але генетика все одно спрацьовувала. Ті, в чиїх генах була дворянська кров, ненавиділи радянську владу. Інші, чиї діди були рабами, сприйняли її, хоч ніколи в радянській владі не жили та навіть не знали, що воно таке. Ось і отримали те, що хотіли.
- Ви нещодавно відвідали Володимир, проїздили мимо села Микуличі, де згубилося ваше коріння. Які відчуття вас охопили?
- Насамперед генетика. Просто душа підказала, що я з цієї землі. Я люблю Україну. Подобається мені й Луцьк, і ваш Володимир. Так хочеться, щоб мир повернувся на цю землю. Всім, з дозволу сказати, землякам великого щастя, а як генетик бажаю – взаємоповаги та взаєморозуміння. Бережіть в людині насамперед Людину, її право на свою думку, на свободу слова, та й взагалі її унікальність. Завжди пам’ятайте, що другої такої людини не буде, будуть схожі, а такої не буде.
Антоніна Булавіна м. Луцьк - м.Володимир
Коментарі