Уже декілька років поспіль мешканка Руснова звертається до різних установ, відстоюючи своє право на володіння земельною площею.
«Істина не в тому, що ти говориш, а в тому, що ти робиш», - ці слова багато століть тому сказав знаменитий Цицерон. Але і сьогодні вони не втрачають своєї актуальності, особливо в нашій країні. Люди вже давно помітили, що закони приймаються не на користь українського народу, а ті, хто покликаний захищати інтереси своїх виборців, отримавши мандати, дуже часто своїми діями суперечать передвиборним обіцянкам.
Саме зневіра у владі, в несправедливості законів і привела до редакції «Міста вечірнього» Вею Миколаївну Головенко із села Руснів. Ця сивочола жінка розповіла, що довгі роки працювала в рідному селі культпрацівником. Бубнівська сільська рада виділила Веї Миколаївні для постійного користування земельну ділянку в розмірі 1 гектар 20 сотих, оскільки вона не мала паїв. Тепер Зимнівська сільська рада надіслала повідомлення про те, що цю ділянку у Веї Головенко забирають.
-Це просто грабіжництво, - каже Вея Миколаївна. – У нас син – учасник АТО. Йому за законом дозволено придбати ділянку землі, але відмовили з тієї причини, що землі немає. В той же час вільні землі чомусь опиняються в руках місцевих одноосібників та фермерів, а прості люди залишаються ні з чим.
Вея Миколаївна зверталася і в Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, звідки їй надіслали відповідь про те, що «земельна ділянка, самовільно розорана Миколою Мельничуком без правовстановлюючих документів, є порушенням законодавства України». Із цього приводу Зимнівській сільській раді видано відповідний припис. Писала жінка і в інші інстанції. Але зрушень у вирішенні питання на її користь поки що не помічається. Звичайно, Вея Миколаївна отримала відповідь із Зимнівської сільської ради, з якої можна судити про те, що ділянка, яка належить Веї Головенко, не є її власністю. Правда, сучасні юристи вибрали для себе такий стиль спілкування, що задля того, аби розібратися у довжелезних складнопідрядних реченнях, які нерідко займають цілий абзац, журналісту потрібно здобувати додаткову, юридичну, освіту. То що вже казати простим людям?
-А навіщо забрали сінокіс, яким наші люди користувалися 20 років? – долучається до розмови Микола Головенко, який супроводжує дружину. – Тепер передали людині, яка має власний трактор, тобто Миколі Мельничуку. Він там сою сіє, і нам пояснили, що там іде водогін, тобто болото. Яка ж може бути соя на болоті? Що нам мізки забивають, за дурнів мають? Тепер люди худобу збувають, бо нема де її випасати. Що ж це таке роблять? Другий голодомор в Україні чи що?
-Для людей нічого не робиться, - продовжує думку Вея Миколаївна. – Тільки все на словах. За що ж наші діти воюють, голови свої кладуть? Кому вони потрібні? Яка до них пошана? Повертаються додому, роботу шукають, а для них шматочок землі шкодують, бо багатому мало. У селян пенсія мізерна, а тут ще й грабують. Не хоче сільська молодь на своїй землі жити, їдуть чужим панам служити. А що робити? У своїй державі у них забирають майбутнє.
У зимнівського сільського голови В’ячеслава Католика своє бачення ситуації. Ось його коментар:
«Ні для кого не секрет, що земельні спори є найбільш актуальною темою сьогодення. Спірних питань, пов’язаних із землею, – безліч, і кожне з них відрізняється одне від одного своїми обставинами та наслідками.
Щодо питання надання земельних ділянок учасникам АТО, повідомляємо, що з початку 2015 року Зимнівською сільською радою було передано у власність учасникам АТО 315 га сільськогосподарських земель державної та комунальної власності, з них 6,9 га з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва, 10,2 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 297,9 га для ведення особистого селянського господарства. Серед тієї кількості осіб, які звернулись із заявами про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, Головенка Миколи Миколайовича не було.
Також доводжу до відома, що всі заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою реєструються в ЦНАПі, перевіряються земельним відділом, виносяться на розгляд земельної комісії та в кінцевому результаті, за рекомендацією земельної комісії, виносяться на сесію сільської ради. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Таким чином це підтверджує те, що відповідні рішення не приймаються мною як сільським головою одноосібно, а колегіально.
Перевіривши інформацію щодо надання земельної ділянки Головенко Веї Миколаївни, так, дійсно, рішенням колишньої Бубнівської сільської ради №16/2 від 27.12.1993 року вона отримала земельну ділянку розміром 0,85 га, з яких 0,25 га цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,60 га для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить Державний акт серія ІV-ВЛ №029866 від 08.02.2001, а про земельну ділянку розміром 1,2 га інформуємо, що вона знаходиться за межами населеного пункту, відноситься до категорії земель водного фонду, розпорядниками якої є Волинська обласна державна адміністрація, тому рішень про передачу у власність, користування або в оренду як Зимнівською сільською радою, так і колишньою Бубнівською сільською радою щодо Головенко Веї Миколаївни не приймалось.
Додатково повідомляю щодо незаконного використання земельної ділянки в с. Руснів та посіву на ній сої. Зимнівською сільською радою було направлено клопотання до Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, після чого було проведено перевірку, складено Акт обстеження земельної ділянки за відповідним номером від 05.02.2020 та Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об’єкта – земельної ділянки за відповідним номером від 05.02.2020 та притягнуто винну особу до адміністративної відповідальності.
Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
Що ж, у кожного своя правда. Але залишаються без відповіді деякі болючі питання. Чому у селах падає виробництво продуктів харчування у власному секторі? Чому селяни все менше утримують птиці, масово здають або продають велику рогату худобу? Почастішали випадки добровільної здачі земельних ділянок у користування заможнішим людям. Чому завжди у виграші залишаються люди, які мають техніку? Чому не створюються рівні умови для всіх категорій сільського населення? Невже за це поневірялися в чужих краях, гинули у концтаборах діди і прадіди сучасних селян? Чому одні учасники АТО отримали землю, а іншим відповіли, що землі немає? Адже держава, яка запропонувала землю нашим воїнам, повинна була порахувати, скільки землі вона може надати захисникам. Замислитися є над чим. Питань, як бачимо, багато, Отож Цицерон мав рацію…
Антоніна Булавіна, с. Руснів, Володимир-Волинський район
Коментарі