Однією з оригінальних споруд у місті Володимирі є будівля, яка знаходиться на затишній вулиці Драгоманова, котра колись називалася вулицею Городельською.
З історії відомо, що Будинок чоловічої гімназії було зведено у 1900 році. Він збудований із червоної цегли. У той час головою міської управи, тобто мером міста Володимира був Іван Казимирович Зубович. Цей чоловік був дуже мудрою і порядною людиною. Іван Зубович разом з донькою Євгенією, окрім посадової роботи, займався освітньою діяльністю, а саме входив до повітової училищної ради. Окрім того, мав чин губернського секретаря. Його донька Євгенія була викладачем у Чоловічому вищому навчальному училищі. 20 липня 1915 року Зубович був змушений відступати разом з царською владою, оскільки у місто прийшла австрійська влада Бувши керівником міста Зубович слідкував за порядком у Володимирі. Наприклад, якщо до міста привозили віз цегли й одна цеглина була зіпсована, то Іван Зубович наказував переробити усю цеглу. Тому будівлі, які було збудовано за його правління – дуже міцні. Серед таких будівель і міський ринок, і залізничний вокзал, і будівля чоловічої гімназії, яку ще в народі називають червоною школою. На стінах школи можна побачити написи українською і польською мовами, там збереглися прізвища учнів-гімназистів. Серед них був і Єжи Антчак, відомий польський режисер, лауреат премії Оскар. Єжи Антчак певний час жив у Володимирі. Згодом він навчався у Вищій державній театральній школі ім. Леона Шиллера в Лодзі, був головним режисером телевізійних центрів у Варшаві та Лодзі. У 1976 році фільм Антчака «Ночі і дні» був номінований на престижну кінопремію Оскар в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
Від 1979 року пан Єжи проживає в США з дружиною Ядвігою, працює викладачем в Каліфорнійському університеті. Нині знаменитість у поважному віці, йому уже понад 95 років. Має сина Миколу.
На фасаді гімназії є дошка із зображенням Миколи Рокицького. Він був відомим художником, народився у селі Заріччя поблизу Володимира. Микола Андрійович Рокицький намалював багато картин. Одна з найвідоміших його картин – «Яблуня» - там зображено дерево-яблуню зі спілими яблуками і три жінки – маму, доньку і внучку – три покоління. Цією картиною митець хотів сказати, що життя однієї людини – коротке і швидкоплинне, а рід людський – вічний – від покоління до покоління.
Микола Рокицький на початку 20 століття також навчався у цій гімназії. Згодом він жив і творив у Києві. Йому належать слова: «Кожна людина повинна залишити по собі слід, який історія прийме, або відкине». Митець оздоблював Селянський Санаторій в Одесі, Київський вокзал, великі будинки у Харкові.
За радянського часу у будівлі також знаходилася школа.
Також є фото учнів цієї школи, які навчалися там, ймовірно, у 50-60 роках 20 століття.
Колись за школою був прекрасний яблуневий сад, щовесни він радував людей запашним цвітом, а восени на деревах красувалися червоні і смачні яблука. Хтозна, можливо, перебуваючи колись в цьому садку Микола Рокицький отримав натхнення для написання своєї грандіозної картини «Під яблунею».
А ще поряд були грядки – там учні навчалися вирощувати рослини і овочі.
Невблаганний час стрімко біжить уперед, але коли Ви будете проходите повз будівлю червоної школи, то згадайте, що колись там навчалися люди, які стали відомі усьому світові, а були вони вихідцями з Володимира на Волині.
Кожна будівля у нашому місті має свою історію.
Богдан Янович, науковий співробітник історичного музею імені Омеляна Дверницького.
Коментарі