Звинувачення жінки-педагога в тому, що вона проклинає дітей, можна вважати безпідставними

Буквально за декілька днів після опублікування статті «Мешканці багатоповерхівки таки відстояли єдине місце для відпочинку своїх дітей» («Місто вечірнє» №25) до редакції звернулася жінка, яка назвалась Людмилою Іванівною. Тамуючи сльози, жінка схвильовано повідомила, що вона і є тією самою сусідкою, яку мешканці багатоповерхівки в особі Олени Боброкової звинувачують у прокляттях на адресу дітей.
-Це неправда і злісний наклеп, - каже Людмила Іванівна. – Навіщо так мене чорнити перед усім містом? Я ніколи не дозволю собі проклинати дітей. Я люблю дітей, працюю з ними. Я просто захищаю інтереси моєї старої і хворої матері.
Ольга Антонівна, яка мешкає на вулиці Лисенка, 4, дійсно дуже хвора жінка. Ветеран війни, людина похилого віку, вона, використовуючи дві палиці, ледве пересувається враженими поліомієлітом ногами.
-Я прожила на цьому місці майже все життя, - розповідає жінка. – Тут був спокій і мир, поки не збудували дитячий майданчик. Я не сплю ночами від нестерпних болів, хочу задрімати вдень, але через постійний галас і гупання м’ячів не можу. Пропонували мені кімнату змінити, але тут мені найкраще. І чому хтось має керувати мною в моєму домі? Поставили нам огорожу з колючого дроту. Живемо, як у тюрмі. А м’ячі вже два чи три рази вікна били. Вночі також на майданчику гамір. Кажуть, що дочка моя дітей проклинає. Навіщо таке вигадувати? Ми просто хочемо поваги до себе.
До розмови приєднуються сусідки Ніна Троцюк та Алла Антонюк. Обидві дуже позитивно відгукуються про цю родину, запевняють, що ніколи не чули від сусідів поганих та образливих слів. Ніна Троцюк підтвердила, що не раз допомагала збирати скло від розбитих вікон.
-Тепер ці тренажери не на відведеному місці поставили. Є ж спеціальний майданчик. Хай би там і ставили, та батьки не захотіли, бо немає де дітям на велосипедах кататися, - кажуть сусідки.
Тренажери встановлені справді приблизно за 10 метрів від будинку. Діти грають у теніс, підтягуються. А в цей час на заасфальтованому майданчику немає нікого.
-Усе ж краще було б, щоб тренажери тут поставили, - авторитетно заявив хлопчик, який назвав себе Геною Розумом.
Так, для цієї родини це також, напевно, було б краще. Але батьки вирішили по-своєму.
-Ми захищаємо інтереси дітей і будемо захищати в будь-якому разі! – сказала Олена Боброкова, яке ще до недавнього часу була хорошою сусідкою і доброю подругою родини.
Однак процитувати текст прокляття, яке нібито пролунало з уст Людмили Іванівни, вона не змогла, лише навела такі слова: «Ви те ж саме матимете на старості років». Даруйте, але це ж не прокляття. Це, швидше, застереження.
Не змогли пригадати текст прокляття й інші мами, лише розгублено подивилися одна на одну і на когось там послалися, хтось, мовляв, щось чув. Отож, можна вважати, що Людмилу Іванівну звинуватили безпідставно. Зрештою, кожен з нас може погарячкувати і в пориві емоцій сказати зайве. Чи варто через це псувати стосунки? Не підтвердилися звинувачення й у тому, що Людмила Іванівна пише скарги у різні інстанції. Окрім заяви на ім’я міського голови з проханням прикрити півмайданчика, ніяких скарг не було.
Звичайно, захищати інтереси дітей потрібно, але робити це слід гідно. Діти є діти. Вони повинні мати всі умови для розвитку, для відпочинку, для фізкультури і розваг. Та не можна забувати про виховання. І у цьому випадку вже помітні певні негативні моменти. По-перше, дорослі дозволяють собі далеко не ввічливим способом обговорювати проблеми у присутності дітей. По-друге, навпроти дев’ятиповерхівки розкішний квітник. Очі розбігаються від розмаїття квітів та кольорів. Тут же достигають ягоди смородини. За рослинами доглядає мешканка будинку Людмила Штунь. Вона сама купує насіння, саджанці. Між тренажерами ростуть молоді фруктові деревця, на яких уже наливаються перші плоди. Коли майданчик обкошують, жінка акуратно обкопує деревця, аби їх не пошкодили. Важко повірити, що м’ячі не залітають у квітник, не попадають у стовбури дерев. За словами пані Людмили, батьки не дуже дорожать цим квітником і готові його скосити. А як же з вихованням естетичних почуттів, любові до природи, пошани до праці? Кого ми прагнемо виховати: всесторонньо розвинених як фізично, так і морально людей чи бездушних осіб, які завтра будуть знищувати плоди чиєїсь творчрсті?
А між тим проблему, яка назріла між батьками дітей та родиною, можна розв’язати лише через розумний діалог. Батькам слід визначити час перебування їхніх дітей на майданчику, аби не турбувати тих, хто рано відходить до сну. Що стосується пізніх гуляк, які часто перетворюють дитячі майданчики на нічні притони, то необхідно, аби сюди вряди-годи навідувалися представники відповідних органів. І все буде добре. До речі, після візиту кореспондента підлітки перестали грати у футбол.Пані Людмила та її мама щиро вдячні Олені Боброковій та іншим сусідам за розуміння.
Антоніна Булавіна, м.Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі