«Зірка пливе до світанку»

Так називається чергова збірка поезій Анатолія Махонюка, презентація якої відбулася 11 вересня у Волинській державній обласній універсальній бібліотеці імені Олени Пчілки.
Анатолій Махонюк білим птахом полинув за обрій, залишивши невимовний біль та щемливі спогади батькам, сестрам та усім, хто любив його і його поезію. Він несміливо ступив на літературну сцену зі збіркою «Благословення», озвався «Дощу мелодією блакитною», зарекомендував себе «Осіннім соняхом», утвердився книжками для дітей, «Колекціонером календарних листків» та двома збірками про тінь. Але десь там у прихованих і відкритих комп’ютерних папках знаходилося те, чого ще не бачив читач, і те, що просилося до людей. Тому родина Махонюків прийняла рішення видати збірку раніше не друкованих поезій свого сина і брата до його 55-річчя. Це їм вдалося. Завдяки видавництву «Надстир’я», головному редактору Світлані Політило та усій творчій команді поціновувачі творчості нашого земляка мають змогу доторкнутися до простих життєвих речей через самобутні образи та влучне слово. Як сказала на вечорі-спомині волинська поетеса Ніна Горик, Анатолій Махонюк виплекав свою поезію афористичністю, яку можна цитувати до нескінченності. Виступ на літературному заході Володимира Лиса викликав щирі оплески присутніх, адже так тепло і водночас професійно міг проаналізувати поезію Анатолія Махонюка лише автор цікавих романів, лауреат багатьох премій. Олена Криштальська прочитала польською мовою верлібри поета «Абетка душі», які увійшли до її збірки перекладів «Гравітація». Отже, оваднівського митця читають і в сусідній країні, адже, як наголосила Ольга Ляснюк, у поезії Анатолія Махонюка є щось таке, що, якщо й не запалює, то точно зігріває і робить світ чистішим. І хто знає, як сказала Ольга Навроцька, можливо, через роки оці рядки поета будуть настільки важливими і великими, як полотна Рембрандта, який за життя був менше відомим, ніж придворні художники.
Шість розділів посмертної збірки письменника вражають образністю, мудрістю, багатством внутрішнього світу, проникаючи глибоко в душу, іноді викликаючи іронічну посмішку або співчутливу сльозу, яка «дороги не питає». Ми згадуємо його, пам’ятаємо. Але найкращим спомином про Анатолія Махонюка є читання його творів.
Марія Нагурнік, м.Луцьк

Розділ новин: 

Коментарі