На адресу нашої редакції надійшов лист зі сповіддю дівчини, яка вважає, що її «позбавили» кохання.
«Момент, коли закохуєшся, взагалі важко згадати чи відтворити подумки. Можна сказати, «чому», «за що», але «як» і «коли» це відбувається чи якого числа – абсолютно неможливо.
Він був тим, кого називають душею компанії. Спочатку просто мені подобався, а потім... Коли саме – сказати не можу, але я закохалася в нього по самісінькі вуха. Моєю бідою, і, напевно, помилкою, було те, що я дуже боялась, аби хтось не дізнався про моє кохання. Я тряслася, щоб про це не пронюхали в класі, бо глузуванням не було б кінця. Не могла нічого розповісти ні вдома, бо соромилася, ні подругам і, головне – об’єкту своєї пристрасті. Мені доводилося задовольнятися тільки тим, що нас разом викликали до дошки або на фізкультурі ставили в одну команду.
Я постійно відчувала себе нещасною, моя впевненість кудись миттю випаровувалася, коли бачила його. Тоді вперше я глянула на себе збоку і засумнівалася. Закрадалися думки на кшталт «я - потвора», «я – дурна»...
Ця любов звалилася на мене, як сніг на голову. Вона вивела мене з рівноваги, або, іншими словами, вибила з колії. Хотілося просто лягти на диван і заснути або забитися кудись у куток, щоб ніхто не чіпав. Через смуток здавалося, що цілий рік панує осінь.
А потім мій звичний хронічний стан нещасного кохання якось зник сам собою, все пережило себе і застаріло. «Як же я втомилася», - подумала тоді. Все коли-небудь закінчується, отже, закінчилося і це. Мені було ясно, що все наблизилося до завершення, але я зайвий раз вирішила перевірити саму себе. І ось з безглуздою усмішкою на обличчі я підійшла до нього та освідчилася в коханні. А після цього зрозуміла, що дійсно нічого не відчуваю, ніби нічого й не було. А далі сталося неймовірне: моя любов, моє прокляття перейшло на нього. Він закохався в мене, але мені вже було байдуже! Чим більше він давав зрозуміти, що я йому подобаюся, тим більше я віддаляла його від себе і дозволяла собі всілякі безшабашні витівки.
Відтоді наді мною немов тяжіє злий фатум. Я закохуюся до божевілля в тих, кому я не потрібна, зате небайдужа тим, хто зовсім не подобається мені. Що це – плата за мою жорстокість? Божий суд? Не знаю. Мене позбавили кохання. Значить, позбавили всього...
Тетяна (прізвище не вказано)».
Що можна відповісти нашій дописувачці? Тетяно, Ви ще дуже молода, у Вас попереду ціле життя. І колись обов’язково настане момент, коли Ви зустрінете свою половинку і неодмінно пізнаєте смак взаємного кохання. Тож не варто робити передчасних висновків.
Анна Коваль
Коментарі