З ПЕРЕДОВОЇ – НА ОКРУЖНУ

Ярослав Зай, мій сусід з Володимира-Волинського, їхав власним бусом до родини в Карпати. Під Львовом побачив чоловіка в армійському камуфляжі – той махав рукою, намагаючись зупинити попутку. Ярослав, не роздумуючи, натис на гальма.
-Куди, друже, прямуєш? Сідай, підвезу скільки зможу, – звернувся до подорожнього, відчиняючи дверцята автівки.
Тридцятитрирічний військовий Мар’ян автостопом добирався додому, у село неподалік Стрия. У Львові він чотири місяці пролежав у госпіталі, перед цим ще вісім воював на передовій. Під Дебальцевим зенітний підрозділ його аеромобільної бригади накрило «Градами», увесь лівий бік тіла капітана Мар’яна просто зрешетило осколками.
-Тепер я знаю, як називається справжнє пекло – Дебальцеве. Думав, вижив, вилікуюсь, на фронт піду вже досвідченішим. Дякуючи всесильним військовим медикам, таки став на ноги. Сьогодні виписався зі шпиталю, після десятиденної відпустки мушу повернутись на передову. Взяв на автостанції «нульовий» квиток, сідаю в автобус, аж водій як закричить: мовляв, розвелось вас, учасників АТО, як курей нерізаних, а пільги вам держава офіційно так і не дала, тому йди геть з моєї маршрутки або плати гроші, - розповів Мар’ян.
Зізнався, заледве стримався від мордобою, утік з автобуса, щоб приховати вир емоцій.
-Може, тобі просто нахаба-водій трапився? Люди ж бо різні, - намагався якось пом’якшити ситуацію Ярослав, пригощаючи вояка домашніми харчами з рідної Волині.
Шлях від львівської автостанції до окружної Мар’ян здолав пішки, бо в кишені не мав ні копійки. Зарплатню чомусь кілька місяців затримували, хоч в армії чоловік служить чотирнадцять років поспіль. Не мав, бідолаха, за що й гостинців дружині та маленькій донечці купити.
Тут не стримав емоцій вже мій сусід, дістав з портмоне двісті гривень і мало не силоміць змусив капітана взяти гроші.
-Купиш собі квиток, а дитині – цукерки, хоч сьогодні не будеш залежати ні від держави, ні від людей. Вважай мене волонтером з окружної, - пояснив свій вчинок Ярослав.
У селі, де дороги подорожніх розходились, Мар’ян відірвав від своєї військової форми погон.
-Це усе, що я тобі, друже, наразі можу подарувати, - простягнув Ярославу, гримнув дверцятами буса й пішов полем.
-Ти щодня даруєш нам перемогу! – крикнув йому услід мій сусід.
Світлана Федонюк

Розділ новин: 

Коментарі