У минулому лікар-рентгенолог, а нині пенсіонер Юрій Степанович увесь свій час присвячує численним захопленням: вирощуванню лимонів, розведенню квітів, бджільництву, догляду за садом і домашнім улюбленцем.
Ім’я Юрій має грецьке коріння і є формою стародавнього імені Георгій, що означає «землероб». Але не лише ім’я визначає життєві пріоритети людини. Юрій Степанович каже, що основною рисою його характеру з раннього дитинства є допитливість – вона й вплинула на вид діяльності. А ще багато чого він почерпнув від своєї мами, яка була медиком і дуже любила вирощувати квіти. Маленький Юрко жваво цікавився і тим, й іншим. Отже, невипадково вибрав для себе професію лікаря.
-Люблю досліджувати. А медицина має дві складові – діагностика і лікування. Що важливіше? Звісно, перше. Від правильності поставленого діагнозу залежить успіх зцілення. Тому, вступивши до Чернівецького медінституту, вивчився на рентгенолога, - пояснює мій співрозмовник.
Улюбленій роботі Юрій Степанович присвятив десятки років життя, захопивши і трошки пенсійного віку. Працював у медзакладах Володимира, Устилуга, Нововолинська. Бувало, що у двох місцях одночасно. Трудився й терапевтом, ходив на виклики. Можливо, не розстався б із білим халатом і досі, якби не закрили одну з устилузьких лікарень, де працював, уже будучи пенсіонером.
Через завантаженість чоловікові довго не вдавалося зайнятися іншими захопленнями, про які мріяв змалечку. Проте велике бажання і працелюбність допомогли віднайти можливості.
Аромату квітів лимона поступаються навіть вишукані французькі парфуми
Про своє головне хобі – вирощування лимонів у домашніх умовах – чоловік може розповідати довго, бо до тонкощів знає цю справу. Самостійно вивчав спеціальну літературу, допомагали й допомагають рекомендації з Інтернету.
-Років двісті тому з Туреччини купці завезли у російське місто Павлово лимони. Зараз там мало не кожен житель замість домашніх квітів вирощує ці рослини. Було виведено два сорти, які й називаються «Павловські». Саме їх я розводжу, - розповідає пан Юрій, запросивши мене до свого лимонарію.
Під лимонарій чоловік виділив цілу кімнату у своєму будинку, схожу на веранду, де у великих горщиках росте та плодоносить ціла дюжина дерев. Тут досить прохолодно. Чи не мерзнуть теплолюбні рослини в таких умовах? Виявляється, ні. Лимонам потрібен холодний період для перепочинку. А в теплий сезон господар «переселяє» їх на подвір’я, у напівзатінок, де ці деревця почуваються комфортно.
Цікавлюся, чи можна отримати врожай лимонів з дерева, вирощеного з кісточки. Виявляється, що ні. Щоб таке дерево плодоносило, необхідно прищепити до нього гілочку з рослини, яка вже давала врожай. Поділився Юрій Степанович іншими секретами, якими користується сам:
-З гілки, на якій був цвіт, треба зрізати черешок з трьома листочками. Нижній листочок обірвати, а навпроти місця його росту зробити на гілочці косий зріз. Черешок посадити у вологу землю і накрити банкою. Саджати рослину треба одразу у великий горщик, бо лимон не можна пересаджувати. Це тому, що на його корені розміщені маленькі ворсинки, через які рослина живиться. А при пересаджуванні вони пошкоджуються. І ще один момент. Чекати, поки черешок прийметься, доведеться довго. Можуть навіть впасти листочки, але головна ознака, що рослина жива, – це зелений стовбур. Зацвітає лимон вже наступного року. Аромат його квіточок кращий за вишукані французькі парфуми. Процес визрівання плодів триває до 9-ти місяців, але які ж вони пахучі і смачні! Найбільший врожай збираю у теплу пору року, і його нам цілком вистачає.
На жаль, мені не вдалося ні спробувати домашніх лимонів, ні відчути аромат квіточок, бо зараз, у час перепочинку, на деревцях лише пуп’янки і ще не дозрілі плоди.
-Коріння лимонів досить тоненьке і негусте, - продовжує розповідь господар. – Тож я вирішив провести експеримент, і він видався вдалим. Ось дивіться, це деревце – найвище. Його я виростив з кісточки грейпфрута, а потім прищепив лимон. Справа в тім, що коріння грейпфрута мочкувате і добре розвинене. Завдяки цьому рослина швидко росла і розвивалася.
Пан Юрій каже, що лимони варто вирощувати хоча б заради того, що ця рослина – сильний фітонцид (антибіотик), який чудово і швидко очищує повітря. А щоб деревця були здоровими, їм потрібно багато заліза. У продажу є спеціальний препарат «Хелат заліза», яким слід поливати чи обприскувати рослини.
Про танці бджіл, життя трутнів і версію вчених
Ще однією давньою мрією Юрія Степановича була власна пасіка, і не так заради меду, як цікаво було вивчити сам процес його виробництва та життя бджіл. Років 15 тому господар втілив свою мрію в життя. Його вулики розташовані на дачі у селі.
-Займатися бджолярством на міських обійстях не варто, бо мед – сильний адсорбент, який, наче губка, вбирає в себе з повітря шкідливі речовини. Тож ласувати таким медом все одно що їсти отруту, - застерігає чоловік.
Зі слів господаря, бджолярство – дуже захопливе заняття. Пан Юрій може годинами спостерігати за бджолами і кожного разу дізнається багато нового.
-Наприклад, танці бджіл – це щось неймовірне. Ці комахи, прилітаючи до вулика, своїми рухами показують іншим бджолам, куди слід летіти, аби отримати хороший взяток. Ці граційні рухи – і лапками, і крильцями – дуже нагадують танцювальні па. А насправді комахи таким чином спілкуються і передають одне одному корисну інформацію. Також дуже цікаво спостерігати за поведінкою робочих бджіл по відношенню до трутнів. Самці геть нічого не роблять, лише виконують свої чоловічі обов’язки. А бджілки з такою любов’ю їх пестять і плекають, доглядають за ними, годують. А коли трутні стають не потрібні, буквально виштовхують їх з вулика. Ті опираються, не хочуть покидати солодке життя, але безрезультатно. Аналогічні ситуації трапляються і серед людей.
-Чула, що цього року гинули цілі бджолині сім’ї. З чим це пов’язано? – запитую.
-Факторів може бути багато. Це неякісні препарати, які використовуються проти специфічних кліщів, що шкодять бджолам. Впливають також зміни клімату – теплі зими, холодні затяжні весни. Отже, загибель – це генетична відповідь бджіл на природу, бо вони звикли до погодних умов, які чітко відповідають порам року. Крім цього, виявили нову вірусну хворобу, що нищить бджіл. За однією із версій вчених, ці працьовиті комахи можуть зникнути взагалі. А це загрожує голодом на землі, бо призупиниться процес запилення рослин і не буде врожаїв. Це вивчають американці, аби знайти спосіб запобігти лиху.
У наших садах можна отримати врожай навіть екзотичних нектаринів
На дачі у Юрія Степановича є й сад – ще одне хобі господаря. Він робить щепи, купує саджанці нових сортів, доглядає за деревами і каже, що взагалі не любить, коли йому допомагають. Аргументує тим, що сам відчуває рослини, знає, що їм найбільше потрібно, отже, може самостійно забезпечити належний догляд. Із фруктів господар надає перевагу абрикосам і персикам. А несподіванкою стала його розповідь про те, що раніше навіть вирощував нектарини.
-Саджанці нектаринів, адаптовані до наших погодних умов, якось придбав у Польщі. Вони росли, давали врожай, причому плоди визрівали повністю. Але, на жаль, ці дерева дуже недовговічні, у нас вони живуть не більше п’яти років.
На подвір’ї біля володимирського будинку пана Юрія побачила безліч кущів троянд. Господар має біля 20-ти сортів цих квітів різних кольорів і властивостей. Каже, що останнім часом заради комерційних інтересів голландські селекціонери намагаються виводити сорти троянд не лише гарних, а й таких, що довго зберігаються зрізаними. Проте ці квіти майже не пахнуть. А мій співрозмовник надає перевагу сортам, які вирізняються не лише красою, а й мають чудовий аромат. Переважно такі троянди і розводить на своїй ділянці. Також Юрій Степанович у сезон залюбки вирощує гладіолуси та лілії.
Красень-охоронець рідкісної породи
Коли підійшла до подвір’я Чайковських, першим мене зустрів симпатичний песик, пухнастий, срібно-сірого окрасу. Він піднявся на задні лапки, витягнувся, мовляв, дивися, який я красунчик. Як виявилося, із цим собачкою теж пов’язана цікава історія.
-Біля трьох років тому ми з дружиною на ринку побачили гарненьке цуценя, - пригадує чоловік. – Було воно безгосподарним, бігало між рядами у пошуках їжі. Вирішили забрати його собі. Ох і клопотів з ним було! Собачка дуже активний, бігав і по хаті, і у дворі та робив суцільну шкоду: гриз взуття та інші речі, скрізь чинив розгардіяш. Видно, господарі й викинули його на вулицю через таку вдачу. Але ми вигнати його не змогли. Малиш (так назвали песика) виріс і став справжнім красенем. Але так і не заспокоївся, втім ми давно звикли до його витівок. А якось по вулиці проходила незнайома жінка, побачила Малиша і запитала, де ми взяли бельгійську вівчарку. А ми й гадки не мали, до якої породи він належить. А потім я дізнався з Інтернету, що у нас це рідкісні собаки, цуценята коштують дуже дорого. Я люблю тварин, але більше ніякої живності не маю – Малиш не дозволить жодної конкуренції.
Принагідно пан Юрій пригадав, що ще за радянських часів розводив кролів. Тримав до 120 голів, сам за ними доглядав і живими здавав у заготконтору. А потім несподівано отримав бонус – право на позачергове придбання автомобіля. Так держава заохочувала людей розводити цих тварин. А тоді, у 1985-му, щоб купити машину, треба було роками чекати своєї черги. Тож радості не було меж, коли придбав новенький ВАЗ «Комбі».
Рецепт молодості
Спілкуватися з Юрієм Степановичем – суцільне задоволення. Здається, що цей чоловік цікавиться усім, багато читає, користується Інтернетом, відповідно багато знає. Незважаючи на те, що розміняв сьомий десяток, пан Юрій дуже енергійний, доброзичливий, цілеспрямований, багато трудиться фізично і не втомлюється розвиватися інтелектуально. У цьому і полягає його життєва філософія.
-Щоб не старіти, треба робити те, чого багатьом не хочеться. Не валятися на дивані, а більше рухатися і мати хобі. Це найкращі ліки. Доведено, що кожен орган удосконалюється в постійній роботі. Важливе й тренування розуму – мені у цьому допомагає комп’ютер.
* * *
Людину, яка багато працює на землі, завжди видають долоні із загрубілою шкірою. Про натруджені руки Юрій Степанович розповів цікавий факт з історії. Було це у першу хвилю еміграції українців в Америку у 20-ті роки минулого століття.
-До американського континенту можна було дістатися на пароплаві, що відправлявся з французького порту Марсель. Відомо, що при посадці на корабель американський стюард вимагав емігрантів показати руки. Якщо бачив, що вони натруджені, пропускав на судно. А білоручок повертав назад і казав: «Нероби нам не потрібні».
Міла Сергєєва, м.Володимир-Волинський
Коментарі