«Єдина надія – на доброту і милосердя небайдужих людей, що завжди розуміли і співчували горю матері, в якої хворе дитя»

Каже Мирослава Донела – мама 19-річної юнки, що за своє ще зовсім коротке життя вже перенесла вісім операцій, а зараз очікує на наступну, яку їй обіцяють зробити в серпні.
Це велике щастя, коли дитина народжується здоровою і продовжує рости й розвиватися на радість батькам. Та 19-річній Аріні Донелі з Нововолинська, яка є інвалідом третьої групи з дитинства, не пощастило від народження. В дитинстві вона десять років провела у гіпсі, перенесла вісім операцій, але повністю вилікуватися так і не змогла. У серпні на дівчину чекає ще одне оперативне втручання (остеотомія кісток таза). За словами мами дівчини, Аріні виповнилося кілька місяців, як лікарі виявили в неї вроджений вивих (дисплазія – повне зміщення головки стегна) обох кульшових суглобів. У півроку їй поставили спеціально розроблену для дітей, віком від двох тижнів до року, шину Віленського, яка використовується для розведення ніжок малюка й забезпечує можливість рухомості суглобів. Потім наклали гіпс, який міняли майже щомісяця, поки не з’ясувалося, що не нарощується дашок над суглобом. Тому в три з половиною роки дитині зробили в Луцьку першу операцію – поставили штучний імплантат на правій нозі.
-Після операції лікарі сказали нам приїхати на обстеження через півроку, але зателефонували через два місяці й попросили терміново прибути в клініку. Мовляв, щось там не гаразд, тому потрібна ще одна операція. Повторне оперативне втручання теж виявилося невдалим: суглоб почав ще більше деформуватися. Тоді медсестри нишком порадили мені пошукати іншу клініку для подальшого лікування. Куди я тільки після цього не зверталася, але всюди, дізнавшись про те, що потрібно переробляти роботу іншого лікаря, отримувала відмову. Ніхто не хотів брати на себе таку відповідальність. Прийняти нас по великому блату через десяті руки погодився лише лікар-ортопед з Київського інституту травматології та ортопедії Віктор Філіпчук, який зараз уже захистив докторську дисертацію і став доктором медичних наук. Ознайомившись з історією хвороби доньки, від зателефонував мені через два тижні і сказав: «Я спробую взяти вашу дівчинку на операцію, але гарантії, що все буде добре, дати не можу». Та операція, яку Віктор Васильович зробив Аріні на лівій нозі, пройшла вдало. У Києві ми тоді пробули більше трьох місяців. Ночувати доводилося в палаті, де на вузьких ліжках лежало шестеро діток після дуже складних операцій, а біля них – шестеро мам. Після операції донька півроку змушена була, не рухаючись, пролежати в ліжку, наступні два з половиною місяці їй дозволялося напівсидіти, далі два з половиною місяці – ходити з двома милицями, а потім півтора місяця – з однією, тобто дитина заново вчилася ходити. А через рік – продовження операції: Аріні повиймали всі фіксатори, пластини й шурупи, якими скріплювали суглоби першого разу. І, слава Богу, минуло вже 8 років, але ліва нога доньку більше не турбує. Всі наступні операції, які їй робили через кожні три роки на правій нозі, – це лише усунення наслідків невдалої роботи медиків в обласному центрі. Вартість всього лікування обійшлася нам, мабуть, у чималеньку хату і таку собі нічогеньку машину. Крім того, що постійно брала кредити в банках, я змушена була працювати на трьох роботах та просити допомоги в людей, ставлячи скриньки на пожертви в людних місцях і звертаючись до кого тільки можна було, - розповідає мама дівчини Мирослава. – Зараз проблема в тому, що через сильну деформацію суглоба і зміщення імплантата в доньки не розвивається таз, а дашок дуже натирає суглоб. Для виправлення ситуації, як пояснив лікар, вони мають розпиляти суглоб на три частини, підрізати атрофовані м’язи і наростити дашок, аби навантаження при ходьбі припадало не на нього, а на весь суглоб. До того ж, хоч Аріна й носить взуття із супінаторами, її праве стегно внаслідок деформації суглобів змістилося вбік і одна нога стала ще коротшою. Дівчина сильно накульгує і постійно скаржиться на біль в області таза. Віктор Васильович обіцяє це виправити й відкоригувати, хоча гарантії, що все буде добре, лікарі не дають, оскільки вони змушенні виправляти помилку своїх луцьких колег. Мовляв, якщо б ті спочатку все зробили правильно, ніяких проблем нині у нас не було б. Тому результат залежатиме від того, чи не відкриється в нозі кровотеча. Сама операція коштує 60тис.грн., але ще потрібні кошти на післяопераційну реабілітацію, а їх у нас немає. Крім Аріни, в мене є ще менша донька Вікторія, якій зараз сім років. Її мені часто доводиться залишати на чужих людей, оскільки виховую дочок сама. Тож коли змушена була постійно сидіти поряд зі старшою донькою в лікарні у столиці, Вікусю довелося влаштувати на цей час у дитсадок. Добре, що там мене зрозуміли й пішли назустріч. Тепер знову попереду в нас чергова операція, а коштів на неї немає. І як та де їх дістати, я навіть не уявляю. Якщо раніше ще могла брати позики в банках, то тепер вони мені в цьому відмовляють. Неодноразово зверталася в пошуках допомоги і в різноманітні благодійні фонди, надсилала туди купи різних медичних довідок, але звідти навіть жодної відповіді не прислали, не те що грошей. Писала я заяву про допомогу і на ім’я нашого міського голови Віктора Сапожнікова. І знаєте, що мені відповіли: ваша донька на даний час не є мешканкою нашого міста, тому виділити кошти на її лікування міська рада не може. Аріна дійсно зараз навчається на факультеті соціології в інституті Поплавського і на час навчання тимчасово прописана в студентському гуртожитку, але хіба це причина для відмови? Після всього цього я втратила будь-яку надію на допомогу від чиновників та від фондів. Ситий голодного, а багатий – бідного ніколи не зрозуміє. Єдина надія на те, що моїй донечці вдасться зробити ще одну операцію, яка, як дасть Господь, можливо, допоможе їй забути про біль, на доброту й милосердя небайдужих людей, що, на відміну від чиновників, завжди розуміли і розуміють горе матері, в якої хворе дитя. Буду вдячна за кожну копійку, яка допоможе моїй донечці стати здоровою. І все життя молитиму Господа, щоб він посилав у ваші домівки любов і благодать за доброту та небайдужі серця.
Гроші просимо перераховувати на картку №5168 7427 0490 4535 у «ПриватБанку» на ім’я Мирослави Донели, тел. 067-307-89-97.
Валентина Савчук, м. Нововолинськ
Матеріал підготовлений за ініціативи благодійного фонду Олександра Шевченка та українського журналістського фонду.

Розділ новин: 

Коментарі