«Якщо вже Господь благословив мене даром допомагати людям, значить, така Божа воля, і ніякого гріха в цьому немає»

Публікації

Признається народна цілителька Надія Кузьмінчук із села Мовчанів Локачинського району.
Про цю цілительку я почула від своєї знайомої Галини Степанівни, яка, маючи проблеми зі спиною і ногами, побувала в Мовчанові вже декілька разів. Жінка із захопленням розповідала про незвичайні здібності баби Наді, про невеликий храм, названий в честь Пантелеймона–цілителя, який вісім років тому за власні кошти побудувала біля своєї хати неподалік лісу родина Кузьмінчуків. Буваючи в Мовчанові, моя знайома щоразу заходить туди помолитися, поставити свічку та прикластися до ікони, яку син пані Надії привіз із Єрусалима, просячи в Бога здоров’я для себе та своїх рідних. За її словами, майже щонеділі та у свята там правиться служба Божа, яку здійснює отець Віталій із сусіднього села Павловичі, та співає хор під керівництвом матушки.
-У Надії Романівни - золоте серце, вона завжди знайде добре слово і мудру пораду, щоб розрадити та заспокоїти людину. А щира молитва і жовтий віск у її руках творять чудеса. Правда, щоб потрапити на прийом до неї, інколи треба майже добу чекати, бо надто вже багато людей звідусіль туди приїздить, а приймає вона лише згідно живої черги. Багато хто навіть ночує у селі, - зауважує жінка.
Тож дізнавшись від пані Галини, як можна зв’язатися цілителькою, набираю вказаний номер телефону. Трубку взяв чоловік, який назвався Василем – сином Надії Романівни.
-Так, мама й досі лікує людей, але жодної інформації по телефону я не даю, на прийом теж не записую. Про це треба говорити тільки з нею особисто, - відповів на моє прохання розповісти про маму або ж допомогти якось поспілкуватися з нею самою.
Допомогла Галина Степанівна, яка сама зателефонувала до цілительки й попросила її приділити мені кілька хвилин уваги. Надія Романівна розповіла, що ніколи й гадки не мала, що колись почне лікувати людей. Закінчивши торговий технікум, жінка багато років жила і працювала за спеціальністю в Луцьку. Зайнятися зціленням людей її змусила власна біда: важко захворів серцем чоловік Леонід, який сам займався зціленням хворих, успадкувавши цей дар від своєї матері Анастасії, якій він дістався у спадок від її матері Марини. Так усе це й передавалося з покоління в покоління роду Кузьмінчуків. Тож, коли чоловіка розбив один інсульт, а згодом – другий, аби вилікувати його, за цю справу змушена була взятися дружина, яка часто допомагала йому лікувати людей. Від великого бажання вилікувати рідну людину вже через три місяці вона навчилася виливати віск і розпізнавати симптоми хвороб. Медики радили їй змінити місце проживання хворого, щоб він мав можливість побільше дихати свіжим повітрям, тож родина Кузмінчуків змушена була переїхати у село. Там пані Надія й почала застосовувати набуті навички, лікуючи спочатку чоловіка, а потім сусідів та односельчан, аж поки слава про її незвичайні здібності не розійшлася не лише по всій окрузі, а й далеко за межі України. Тож тепер по допомогу до народної цілительки приїжджають люди із Польщі, Чехії, Німеччини, Іспанії, Португалії та інших країн. Саме завдяки воскові та щирій молитві, жінка бачить минуле і може заглянути в майбутнє. Правда, як зауважує, побачити все наперед вдається лише десь на два місяці, хоча вона вже не лише добре засвоїла досвід свекрухи, а й використовує набутий власний. Тому клієнти, яким їй удавалося допомогти, щоразу приїздять до неї знову. Виливши віск і прочитавши молитву, пані Надія може побачити, наскільки вірні одне одному чоловік чи дружина, притягнути до людини багатство, знімає вроки, заговори, лікує ломоту в спині й ногах,алкоголізм, епілепсію та інші хвороби. Буває, що, коли бачить, що самій із хворобою не впорається, особливо, якщо до неї привозять хворого на епілепсію, кличе на поміч сина, якщо той у селі (у Василя Леонідовича в обласному центрі є свій бізнес - садиба для гостей з банею, басейном, рибалкою та іншими атрибутами для сімейного відпочинку).
-То страшна хвороба, адже не даремно в народі її називають чорною. А причиною її виникнення часто буває алкоголь, коли людина п’є без міри і не здатна вже зупинитися і задуматися над тим, що робить. Хіба раз у мене бували люди, які через горілку втрачали все на світі – роботу, квартири, машини і навіть власних діток, бо яка жінка довго витримає чоловіка, який щодня приходить додому п’янючий та й ще й руку на неї піднімає. А потім ще й діти страждають, - зауважує цілителька. - Через те й хвороби до такого чіпляються, як до собаки реп’яхи. Буває інколи, що й самі лікарі направляють до мене таких пацієнтів. Часто приходять люди, яким пороблено, але не всім їм я можу допомогти. Якщо людині пороблено смерть, тут я вже безсила. Найбільше подібним ворожінням займаються молоді дівчатка,15–17-ти років, грішать цим, переслідуючи якісь власні цілі, також і наші українські заробітчанки. Відробити все це практично неможливо. А взагалі у мене різні люди бувають і не завжди всі приходять із добром. Багатьох хвилює кар’єра, фінанси, бізнес, а хтось і камінь за пазухою тримає. Якогось дня прийшла до мене одна молодичка, скаржилася на невірність чоловіка, а потім так подивилася на мене, що опам’яталася я вже, лежачи на долівці, коли в обличчя мені бризнули водою. Ніби й нічого не боліло, а тиждень з ліжка не було сили підвестися. Та якщо вже Господь благословив мене даром допомагати людям, то як можу комусь відмовити? Значить, така Божа воля і ніякого гріха в цьому немає, - зауважує цілителька, закінчуючи розмову, оскільки в неї з’являється черговий пацієнт.
Тож про будівництво храму розпитую вже Галину Степанівну, яка дуже добре знає всю цю історію. За її словами, це була найзаповітніша мрія свекрухи цілительки Анастасії Улянівни - жінки дуже набожної, яка досить часто ходила і їздила на прощі по монастирях, та все життя мріяла про власну церкву, але здійснити цю мрію їй завадила важка недуга – рак четвертої стадії. Тому мрію мами вирішили втілити в життя діти та онук, тим більше, що Василеві не раз снилася та бабусина церква.
-Гроші на будівництво храму родина Кузмінчуків збирала чотири роки, а коли назбиралася чимала сума, Василь знайшов в Інтернеті проект будівлі і разом з мамою поїхав на Закарпаття, де відшукав гарних майстрів. Зводили дерев’яну церкву майже рік (на дзвони чоловікові довелося брати кредит), а коли будівництво закінчилося, її освячення стало справжнім святом для всього села. Того дня в Мовчанів прибули священики зі всієї округи, поприїжджали також і пацієнти Надії Романівни. Частину церковного начиння Василь привіз із Єрусалима, багато що дарують люди, Євангеліє привезла сестра покійного чоловіка цілительки Ірина. Так усім миром і оснастили храм усім необхідним, - закінчує розповідь моя співрозмовниця.
Ксеня Лучко, м. Нововолинськ

Розділ новин: 

Коментарі

Дайте будь ласка номер телефону до Романівни...

Я хочу сказати...

Коментарі