Ірині було неповних 17, а Вікторові - 14, коли дівчина помітила що хлопець до неї небайдужий. Вона не раз ловила на собі його захоплені позирки, коли підліток думав, цього ніхто не бачить. Але варто було їм зустрітися очима, як він починав червоніти і відводити погляд кудись убік, а при розмові - заїкатися. До того ж Вітя завжди намагався опинитися там, де бувала Іра. А це було зовсім не складно, оскільки обоє мешкали в одному селі і дівчина навчалася в одному класі з Вікторовою старшою сестрою. Дівчата дружили і часто бували одна в одної.
Спочатку увага меншого на три роки брата подруги Ірину трішки забавляла, і вона не раз навмисно пускала йому очима бісики. Згодом, зрозумівши, що хлопець сприймає її невинний флірт досить таки серйозно, старалася його всіляко уникати. Невдовзі дівчина переїхала до міста і вступила до інституту. Якщо в нечасті її приїзди в село вони інколи й зустрічалися з Віктором, то зустрічі ці були дуже короткі. Ірина віталася, перекидалася з хлопцем, який встиг перетворитися гарного юнака зі смоляними кучерями, кількома нічого незначущими фразами і йшла у своїх справах. Він же й далі продовжував проводжати її захопленим поглядом…
Минуло ще два роки. На четвертому курсі Іра до нестями закохалася в старшого за себе на три роки викладача, який вів у їхній групі практичні заняття. Олександр знімав однокімнатну квартиру неподалік вузу і часто запрошував її до себе додому…
Одного дня дівчина зрозуміла, що завагітніла. Сказала про це коханому, але радості від такої звістки в його очах не помітила. Більше того, Олександр став її уникати, а на всі дзвінки відповідав, що дуже зайнятий. А через два місяці Іра дізналася, що він одружується з іншою (її батько був відомим професором і завідувачем кафедри у їхньому вузі).
Страх… Ось що відчула дівчина в цю мить. Всеохоплюючий страх – як сказати мамі, яка виховувала її одна. А ще сором – перед родичами, сусідами...
Невпевненість в своєму майбутньому, нескінчений токсикоз і слабість змусили дівчину взяти академвідпустку і їхати додому.
Кілька днів вона мовчала, а на стурбовані запитання неньки відповідала, що в неї все добре, що просто втомилася і хоче трішки відпочити від занять і сесій. А невблаганний час не стояв на місці, і приховувати свій стан далі було все важче… В один із вечорів Ірина таки наважилась і призналась мамі. Це була найжахливіша ніч у її житті. Сльози, докори, гіркота, повна безвихідь…
Дочці здавалось, що мама в цей вечір постаріла на десять років.
Повстало питання: «Що робити?» Мама однозначно вирішила - Іра має народжувати...
Одного разу повертаючись із жіночої консультації, Ірина несподівано зустріла Віктора. Привітавшись, він крадькома глянув на її розповнілу постать і тихо спитав:
-І хто у нас щасливий татусь?
Опустивши очі долу і відчуваючи, як щоки починають палахкотіти червоним багрянцем, Іра ледь видихнула: Немає ніякого татуся… Це буде мій син…
-А, може, і мій? – запитав він, заглянувши їй у вічі довгим пронизливим поглядом, в якому вона прочитала стільки всепоглинаючої любові і ніжності, що просто отетеріла
-А що скажуть люди? На тебе ж усі пальцями показуватимуть…
-Яке мені діло до людей. Для мене головне - що скажеш ти! Згідна стати моєю дружиною? Ти ж знаєш, що всі ці роки я марив тобою і вдень, і вночі. Ти щоночі приходила до мене у снах, і скільки я не намагався витравити тебе зі свого серця, так і не зміг…
Через місяць вони зареєстрували шлюб, а ще через три Віктор обережно і боязко прийняв на руки від медсестри пологового будинку сповиток, з якого на нього глянули голубі, як літнє небо, кохані Іринині очі…
Пройшов час. Тепер Ірина знає, що таке справжнє кохання і справжнє жіноче щастя. Поруч з нею чоловік, який став для неї та двох їхніх діток - Юрка і Насті надійною опорою, здатною витримати будь-які життєві буревії, захистити від усіх бід і напастей.
Ксеня Лучко,м. Нововолинськ
Коментарі