Як святкували Новий рік стародавні українці

Усі ми добре знаємо відому щедрівку композитора Миколи Леонтовича «Щедрик», в якій оспівується приліт ластівочки. На перший погляд звучить дивно, адже щедрівки зазвичай виконують на Новий рік. Та, виявляється, композитор добре знав історію нашого народу.  На зорі України-Русі Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня – початку землеробських робіт, а тому слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Ні Санти Клауса, ні Діда Мороза в ті часи не було. Діти і дорослі чекали Морозка, який аж ніяк не нагадував добрих сучасних новорічних дідусів, оскільки був сином бога Велеса і богині смерті Мари. Отож Морозка боялися і намагалися задобрити, прикрашуючи хвойні дерева, які вважалися улюбленими рослинами бога морозу.  Проте точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували у  переддень весняного рівнодення, називаючи «Новим літом». Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай влаштовувати на початку цього місяця урочистий обід – «тризну» – на честь померлих родичів. Із приходом християнства та впровадженням юліанського календаря 1 березня  на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть, «Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією, це перший день весни, перший день нового року.
У цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить «на світ» і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається у свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. Ось саме разом зі свистом бабака і повертаються з вирію ластівки. «Якщо побачиш ластівку, — повчала колись мати свого маленького сина, — то візьми жменю землі, кинь за нею і скажи: «На тобі, ластівко, на гніздо!» — це щоб швидше весна приходила. Ластівка на своїх крилах нам весну з вирію несе».
Особливих святкувань цього дня не було, але вся діяльність людини була пов’язана із закликанням достатку на рік. «Під Явдоху» городники сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Господарі вгадують урожай, садівники зрізують сухе верховіття овочевих дерев, щоб краще родили і щоб на них нечисть не заводилася.
Підготувала Антоніна Булавіна

Розділ новин: 

Коментарі