Як часто ми робимо помилки, про які шкодуємо все життя!

Сповідь про кохання, опублікована у минулому номері нашої газети, знайшла відгук. У редакцію завітала жінка, яка розповіла про свій випадок, про той біль і страждання, які довелося їй пройти на непростому шляху до особистого щастя. Гостя просила не називати свого справжнього імені, що, власне, й зрозуміло. Тож назвемо її Вікторією.
-З Максимом ми зустрічалися три роки, - розповідає жінка. - Все було чудово. Справа йшла до весілля. Але доля піднесла свій сюрприз: одного разу я повернулася з роботи раніше і застала мого Максима в ліжку зі своєю кращою подругою. Я не стала влаштовувати скандал, а просто тихо пішла... Максим, напевно, перепробував всі способи примирення. Але я не погодилася, бо не могла пробачити зради. Найсумніше було те, що з кожним днем я все більше розуміла, що не можу без нього. Але жіноча гордість, знаєте... Зрештою Максим залишив усі свої спроби помиритися. Я залишилась одна. і тоді усвідомила, що мені з кожним днем ставало все важче без нього. Я сумувала за його ніжними словами, за його обіймами. Вдень я щосили трималася, коли бачила на вулиці щасливі пари, а ночами мовчки плакала в подушку. Здавалося, моє життя більше ніколи не налагодиться.
Минали місяці. Вікторія зрозуміла, що Максима не повернути і потрібно далі. Тож вирішила з’їздити відпочити, помилуватися заходом сонця, хвилями, подумати, прийти в себе. Відпочинок швидко повернув жінку до нормального стану. Вона знову ожила, раділа кожному дню, а ще - познайомилася з чудовою людиною. Його звали Сергій.
-Ми гарно проводили час. Я відволіклася від минулого і більше не думала і не згадувала про Максима. У нас з Сергієм зав’язався роман. Повернувшись додому, ми продовжили зустрічатися. Він був ніжним, чуйним, щирим, я дя кувала долі за такий подарунок. Не жила, а літала на крилах любові і просто світилася щастям. На землю мене повернув лист... Це було запрошення на весілля. На весілля Максима з моєю найкращою подругою. О, що я тоді пережила! Земля нібито пішла з-під ніг. Мене захопила хвиля ревнощів і страшного болю. Уся в сльозах я прийшла додому. Сергій заспокоював мене. Найбільше я боялася такого повороту долі. Уявляла, як одного разу зустріну Максима на вулиці з дитиною на руках і щасливою дружиною поруч. Наступні місяці свого життя я пам’ятаю погано, лише біль, спогади і сльози. Я розуміла, що втрачаю Сергія, але нічого не могла з собою вдіяти. Любов сильніша за людський розум. Я жила моментами з минулого. Перебирала фотографії, читала SMS-ки. Сергій не витримав. Він пішов. Я знову залишилася одна.
Кажуть, коли любиш людину, бажаєш їй щастя. Але це не про нашу героїню. Вона не могла бажати Максимові щастя з іншою. Хотіла, щоб він повернувся до неї.
-Можливо я тільки зараз усвідомила свою провину в цій історії. Чому я його не пробачила? Як же я хотіла повернути час назад, все виправити, - кається Вікторія.
Минали тижні, місяці, роки. Біль не проходив, він просто притуплявся за повсякденними турботами.
-Я вийшла заміж. Не скажу, що була щаслива. Але найголовніше - я була спокійна. Спокійна за долю своєї дитини, - ділиться жінка. - Іноді згадувала Максима, думала, про те, як склалося його життя, чи щасливий він. Але поступово моменти стиралися з пам’яті. І ставало не так боляче від спогадів…
Одного вечора, повертаючись з роботи, Вікторія побачила в одному чоловікові знайомі риси. Жінка вже дуже давно не вдивлялася в обличчя і риси перехожих. Але цей її чимось притягував. І вона впізнала у цьому чоловікові, пошарпаному часом, - Максима. Як він змінився ! Доля гарненько попсувала його. Він теж впізнав її...
-Ми вже не бачили нікого й нічого навколо. Ми існували один для одного. Мене цікавило все: як склалося його життя, чому він так виглядає. Уже через годину я знала про нього все: його дружина (все та ж подруга) померла від хвороби. Його бізнес прогорів. А дітей у них не було. Ось так склалося його життя. Доля відплатила йому сповна за всі його помилки і за весь той біль, який він заподіяв іншим людям. Він просив пробачити за все. А я пробачила його давно. Пробачила за все: за біль, за образу, за переживання...
Ми розуміли, що нічого не можна змінити. Але наш роман ніби почався заново. Телефон, таємні зустрічі... Мене знову затягувало це почуття. Пізніше я зрозуміла, що так і не змогла розлюбити його. Я любила його кожною частинкою тіла, кожним подихом. Чоловік нічого не підозрював, але обманювати цю людину не могла і не хотіла. Я розповіла йому все. Він мене зрозумів - і відпустив. Я була безмежно вдячна йому за все: за любов, за відданість, за щирість, за роки, подаровані мені. Я знову була щаслива. Була щаслива з моїм Максимом. Ми йшли до цього щастя цілих 7 років.
Спілкувалася Галина Волощенко

Розділ новин: 

Коментарі