Оскільки публікації окремих наших дописувачів щодо відродження національної релігії викликають неоднозначну реакцію у читачів, ми поцікавилися думкою очільника Володимирської єпархії владики Матфея.
-Нарешті Україна має свою помісну церкву. Чи можете ви сказати, як за вашими спогляданнями це позначилося на українському суспільстві?
-Не перший рік Україна відстоює право на свою церкву. Рух за автокефалію розпочався ще на початку 20 століття. Ми пройшли довгий шлях боротьби і нарешті 2018 роком цей шлях закінчився тріумфальним отриманням Томосу на автокефалію, благословенням константинопольської Матері Церкви на те, щоб Україна мала свою автокефальну церкву. Нині ми проходимо процес визнання, утвердження. Адже ще діють сили, які продовжують стверджувати московські директиви. Нині нам потрібно працювати над тим, щоб вся держава, все українське суспільство зрозуміло роль і значення своєї церкви як необхідного елемента становлення державності.
-Я дозволю собі висловити свою думку. Окрім того, що на нашому шляху все ще стоять прибічники московського патріархату, з’явилася ще одна загроза. Це теорія про відродження так званої Рун-віри, тобто рідної української національної віри. Як на мене, то ми можемо договоритися до такої фантасмагорії, що є національний бог. Хотілося б почути вашу думку з приводу РУН-віри. Адже це дуже бентежить окремих читачів.
-Я не вбачаю в цьому глобальної загрози. Провідники Рун-віри ще в 90-ті роки говорили про відродження своєї української віри, яка є фактично язичництвом. Я ще був тоді молодий і пам’ятаю, як на Майдані Незалежності проводили агітацію за цю віру. Серед виступаючих були досить цікаві особистості, з якими я особисто спілкувався. Я цікавився їх намірами, метою. Я посилався на Євангеліє і доводив, що Господь дбав про весь світ і всім народам дав світло знань про нього. Ми знаємо з історії і розуміємо, що кожен народ на якомусь періоді проходив етап просвітительства, до якого були залучені апостоли. Українська держава під керівництвом князя Володимира, нашого Просвітителя, також обрала свій новий шлях. Ніхто не стверджує, що це було легко. Просвітительство язичників тривало дуже довгий період. Однак тодішнє суспільство розуміло, що воно рухається вперед, удосконалюючи свою мораль і культуру. Люди отримували нові знання, відкривали нові обрії, які вводили Київську Русь в сім’ю європейських народів. Україна також відіграла дуже велику роль. Доньки Ярослава Мудрого стали королевами європейських держав і дали цілі монархічні покоління для Європи. А тому відродження цієї так званої української національної віри є не чим іншим, як поверненням у забуття.
-Ми знайомі з язичеством уже Київської Русі. Про віру наших предків до державності Русі нам практично нічого невідомо. З чого ми маємо починати? Мовчать про це дослідники. Не проводяться ніякі наукові конференції. Немає відповідних публікацій.
-Так, ми знаємо про язичництво, про Перуна, про Ладу ще з часів Київської Русі, коли ще сам князь Володимир хотів побудувати пантеон древнім богам. Ми лише знаємо, що це були часи обмеженості, відсутності знань.
-Владико! Газета - це є свого роду трибуна, яка надає можливість висловитися читачам з приводу будь-якого питання. Та все ж є читачі, яких просто дратують публікації щодо відродження РУН-віри. Що ви можете сказати з цього приводу?
-Коли публікація є просто висловлюванням думки і не створює конфронтації та протиріч, це одне. Якщо критикується і тим більше нав’язується думка, це зовсім інше. А якщо люди дратуються, значить, присутні елементи нав’язування. Можна висвітлювати ідею, думку, але не пропагувати. Церква не займається нав’язуванням і не збирається панувати над чиїмись переконаннями. Навіть якщо ми висловлюємо свою точку зору, ми не нав’язуємо її. Людина може залишатися адептом будь-якої конфесії, будь-якої релігії, але наша церква нав’язливо нікого нікуди не перетягує. Бог виявляє себе у вільній волі, у свободі вибору. Або ти сприймаєш якусь релігійну теорію, або не сприймаєш. Це твоє право. Нав’язування – це не метод християнства. Людина сама вибирає собі релігію, а тому віру нав’язувати не можна. Звичайно, я розумію тих людей, які бурно реагують на подібні публікації. Люди так виховані, мають свої цінності, а тому можна пропонувати, але не агітувати. Тепер люди в основному досить освічені. До їхніх послуг Інтернет, звідки вони можуть почерпнути потрібну інформацію і при цьому різнобічну. Це дає їм змогу самим проаналізувати, продумати і прийняти те, що відповідає їх душевним потребам. Але якщо ми нав’язуємо свої погляди, це вже насильство над волевиявленням людини, над її розумом. У якісь мірі це навіть неповага до людини.
-Я думаю, ви погодитеся зі мною, що до честі нашого міста в нас існують різні конфесії, але ніякого протистояння немає.
-У нас є всі конфесії. Вони по-своєму реагують на війну, допомагають переселенцям, збирають кошти на армію. Значить, ми шукаємо те, що нас об’єднує, а не протиріччя. Не забуваймо, що Бог є любов. Він не нав’язливий і не любить насильства. Він дав нам заповіді, а це вже справа кожної людини – дотримуватися їх чи ні.
-Але люди, які до нас звертаються, бояться, що теорія Рун-віри може спричинити ці протистояння.
-Я не думаю, що вони виникнуть. Для протистояння потрібна масштабність, широке залучення людей. Це по-перше. По-друге, історію не можна повернути назад. Люди розуміють різницю між язичництвом і християнством. Якщо слідувати Святому Письму, то все, що від Бога, воно має право на існування і йде цивілізованим розвитком. А те, що не від Бога, те рано чи пізно гине. А тому ми не можемо втручатися в перебіг історичних подій. На разі РУН-віра – це дуже вузьке бачення певних людей. Церква є єдина вселенська і апостольська. А течій навіть у православ’ї є дуже багато. Ми повинні знати слово Боже, дотримуватися його і відкидати все зайве. До того ж я впевнений, що сучасні люди, озброєні знаннями, вже не захочуть повертатися до того, що вже давно відкинуте і забуте. Тому я раджу всім заспокоїтися і толерантно ставитися до інших думок, навіть якщо вони нав’язливі. Зрештою, слід пам’ятати, що, коли людина вже виробила для себе якусь доктрину, її вже також важко переконати. Тому краще всього ставитися до цього нейтрально і не реагувати так бурно. Святі отці вчать нас жити так, щоб люди , спостерігаючи благочестиве життя людини, самі спитали її :»А хто твій Бог? Як його пізнати?». Ось тоді не потрібно буде переконувати, а тим більше нав’язувати. Вчинки людини, її життя найкращий приклад того, що в її житті і душі присутній Бог.
Розмову вела Алла Фісенко.
Коментарі