Вінок миру і добра Софії Ковальчук здобув першість у всеукраїнському конкурсі

Можливо, це здається небагатьом, але за останні роки у нашого народу прокинулося бажання повернутися до свого давнього коріння, до тих часів, коли дівчата плели віночки Лади, а хлопці просили у Водяника лози на кошики. В першу чергу цей ностальгічно-патріархальний мотив проявляється у народній творчості. Все частіше на ярмарках з’являються кумедні ляльки-мотанки, гончарні вироби, оздоби із соломи. І особливо приємно, коли ці вироби створюються умілими руками молодих людей.
Софія Ковальчук народилася 1 жовтня 2000 року в Турійську. Мама Олена Іванівна працювала вчителем образотворчого мистецтва та художньої культури. Саме від неї у доньки любов до педагогічної професії і майстерність рукодільниці. З ранніх років дівчинка вишивала, в’язала, та особливо захопило її соломоплетіння. Першим вчителем з цього виду майстерності була Наталія Бойко, а потім дівчинку навчала відома майстриня Валентина Якимович.
Про цю людину слід сказати окремо, оскільки Валентина Якимович – постійна учасниця всіх святкових дійств у Володимирі-Волинському. Її вироби із соломи користуються великим попитом. Учитель фізики Валентина Петрівна якось звернула увагу на дівчинку, яка була замкнутою. Її поведінка дуже непокоїла батьків. Ось тоді, аби зацікавити, повернути її обличчям до життя, Валентина Якимович вирішила навчати юнку соломоплетіння. Таким чином вона удосконалювала свою майстерність. Коли вийшла на пенсію, пролунав дзвінок з райво, у слухавці почула: «Нема чого сидіти вдома. Потрібно вчити дітей плести із соломи!» Ось до цього вчителя і потрапила Софія Ковальчук. Закінчивши школу, вступила до Володимир-Волинського педколеджу на мистецько-технологічне відділення, де нині здобуває фах учителя трудового навчання та інформатики. І, звичайно, створює чудові вироби із соломи. З-під майстерної руки народжуються жіночі оздоби, дзвіночки, сувеніри, ялинкові прикраси тощо.
-Колись у давнину вироби з соломи були звичайними речами. Сьогодні це сувенірна продукція, - каже Софія. – Нині не всі люди мають змогу придбати великі вироби, які дорого коштують. А тому витвори із соломи набувають все більшої популярності. Вони красиві, оригінальні, створюють приємну ауру. До того ж, я вважаю, що у європейську спільноту ми маємо увійти українцями, зі своєю культурою, відродженими традиціями, а також ремеслами. Європейців захоплюють витвори української народної творчості.
28 травня 2017 року стало для юної майстрині днем, якого вона ніколи не забуде. Софія була учасницею Всеукраїнського конкурсу «Віночок миру і добра», що відбувався на Співочому полі у столиці України. Дивної краси вінок, який нагадує сонце, приніс дівчині І місце, грамоту і сертифікат-подяку на 500 гривень. Вітаючи переможницю, педколедж преміював свою студентку тритижневим відпочинком у санаторії «Феофанія» біля Києва. Участь у конкурсі запам’яталась зустріччю і особистим знайомством зі знаменитою співачкою Ніною Матвієнко.
-Ми мріяли зустрітися з багатьма знаменитостями. – ділиться Софія, - але чомусь вони обминули наш конкурс. Та на зірок ображатися не потрібно. У них інший стиль життя, інші інтереси. А Ніна Матвієнко – дуже щира людина. Вона ніколи не забуває, що вийшла з простого народу, дуже цінує народну майстерність. Співачка запрошувала нас до свого музею, але ми, на жаль, були обмежені в часі.
Софія – натура багатогранна. Окрім рукоділля, вона ще займається музикою і співом. У шкільні роки відвідувала музичну школу, опанувала гру на фортепіано. Нині співає в гурті «Розмай», яким керує Олександр Дидич. А ще дівчина любить поїхати в село до бабусі, піти в чисте поле чи зелений гай, щоб відчути себе частиною великого і прекрасного світу, адже цивілізація з її шаленим темпом життя стомлює, змушує забути про красу природи, про неповторність життя, а тому повернути собі це відчуття потрібно самому. На допомогу приходять улюблені пісні «Черевички», «Розпрягайте, хлопці, коней».
-Сьогодні дехто скептично ставиться до таких людей, як я. Нас звинувачують в меркантильності, у тому, що своєю творчістю ми заробляємо зайву копійку, – продовжує Софія. – Що ж, ми живемо в таких економічних умовах, де потрібно думати про гроші. Хоч би для того, щоб заплатити за гуртожиток. Нічого поганого я в цьому не бачу. Творчість – це також праця, яка вимагає значних зусиль і має бути належно оцінена. Та перш за все це величезне задоволення для душі. Творити – це жити, а створити красиву річ, яка принесе людям приємні хвилини естетичної насолоди і стане корисною, означає жити красиво. Шкода, що не всі молоді люди шанують народну творчість. Пригадую, як в урочищі Нечимному підійшли до нас хлопець і дівчина. Хлопець запропонував придбати ангелів-оберегів, а дівчина відповіла такою зневагою, що мені стало не по собі. Та потім зрозуміла, що це не варте уваги. Я щаслива, що володію певними видами народної творчості. Щиро дякую мамі, яка першою зацікавила мене художньою творчістю, дорогим учителям. Дякую Богу, який дав мені натхнення завоювати першість у конкурсі та прославити рідну Волинь. Я впевнена, талановитих молодих людей в Україні багато і нас чекає щасливе майбутнє.
Антоніна Булавіна, м. Володимир-Волинський

Розділ новин: 

Коментарі